32. Суб’єкт права та правосуб’єктність: правоздатність, дієздатність, деліктоздатність.

Суб'єкти правовідносин — це індивідуальні чи колективні суб'єкти права, які беруть участь у конкретних правовідносинах, реалізують свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Види суб'єктів правовідносин:

1. Індивідуальні суб'єкти (фізичні особи): громадяни держави; іноземні громадяни; особи без громадянства (апатриди); громадяни двох або більше держав (біпатриди).

2. Колективні суб'єкти (організації): держава, її органи, підприємства та установи; державні утворення, адміністративно-територіальні одиниці; органи місцевого самоврядування; об'єднання громадян (партії, профспілки та ін.); комерційні організації; соціальні спільноти (народ, нація, етнічні групи та ін.).

Для того щоб бути учасником правовідносин, індивід або колектив повинні мати правосуб'єктність.

Правосуб'єктність (праводієздатність) — це здатність бути суб'єктом права.

Складовими правосуб'єктності є правоздатність, дієздатність та деліктоздатність.

Правоздатність — це передбачена нормами права здатність мати суб'єктивні права та виконувати юридичні обов'язки.

Є загальна (здатність мати будь-які права та обов'язки, що передбачені законодавством), галузева (здатність бути носієм прав та обов'язків у тій чи іншій галузі права) та спеціальна (професійна) правоздатність.

Правоздатність індивідів виникає з моменту народження та припиняється з настанням біологічної смерті. Жодна особа не може бути обмежена в правоздатності.

Правоздатність організацій виникає з моменту реєстрації статуту, положення в органах влади або з моменту видання компетентним органом акта про їх створення (якщо такі організації діють на основі загального положення про такого роду організації).

Дієздатність — це передбачена нормами права здатність особистими діями набувати юридичних прав та обов'язків.

Існує повна, неповна, часткова та обмежена дієздатність. Повністю недієздатними за рішенням суду визнаються особи, що мають тяжкі психічні захворювання.

Дієздатність у фізичних осіб виникає з моменту досягнення ними визначеного законодавством віку або настання певних обставин (укладення шлюбу, влаштування на роботу за контрактом).

Правоздатність і дієздатність у колективних суб'єктів виникають і припиняються одночасно.

Деліктоздатність — це здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за невиконання обов'язків або за вчинення різних правопорушень.

У ряді випадків деліктоздатності передує настання повної дієздатності. Наприклад, до кримінальної відповідальності можуть притягуватися особи, яким на момент учинення злочину виповнилося 16 років, а певних видів злочину — 14 років. Цікаво, що, ще не досягнувши повної дієздатності, такі особи є деліктоздатними.

Передумовою деліктоздатності є осудність особи, тобто здатність у момент учинення правопорушення розуміти характер своїх дій та керувати ними.

33. Правова культура суспільства та її компоненти. Правова культура і правове життя як категорії юриспруденції.

Правова культура суспільства - різновид і невід'ємна частина загальної культури, що становить систему духовних і матеріальних цінностей у правовій сфері, збережених, накопичених та розвинених суспільством завдяки постійному вдосконаленню заходів інформаційного, просвітницько-освітнього характеру з урахуванням загальнолюдських правових цінностей.

Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури, стан розвитку якої визначає якість правової системи суспільства.

Ознаки правової культури суспільства:

1) є різновидом загальної культури суспільства;

2) зумовлена матеріальною, духовною, політичною та іншими системами, які об'єктивно складаються в суспільстві в той же історичний період; опосередковано присутня в них через вплив права;

3) перебуває в тісній взаємодії з економічною, політичною, психологічною, етичною, інформаційною та іншими культурами суспільства, але цілком не збігається з ними, а створює унікальне поєднання матеріальних і духовних елементів;

4) становить систему духовних і матеріальних цінностей (висока правосвідомість, активність суб'єктів права у правовій сфері, добровільність виконання вимог правових норм, реальність прав і свобод громадян, ефективність правового регулювання, правові закони, досконала законодавча техніка, передова правова наука, якісна юридична освіта, ефективна юридична практика, стабільний правовий порядок), які відображають у правовій формі стан свободи і справедливості в суспільстві;

5) формується безпосередньо у правовій системі, втілюється в усіх її елементах, що дає підставу вважати правову систему формалізованим вираженнями правової культури;

6) визначає свій рівень ступенем досконалості всіх правових явищ і процесів, що слугують елементами правової системи суспільства;

7) перебуває у діалозі правових культур різних народів, у їх взаємовпливі та взаємозбагаченні;

8) забезпечує рівень правового прогресу суспільства і держави, досконалість і надійність національної правової системи.

Правова культура складається з усього соціально цінного, прогресивного, що реально властиве правовій системі.

Структура правової культури суспільства така:

o право - за своєю сутністю має бути вираженням справедливості, свободи і рівності - обмежувачем свавілля держави і утвердженням гідності особи; його призначення - встановлювати злагоду, толерантність у відносинах між фізичними і юридичними особами всередині держави та між державами світу;

o правосвідомість - мас ґрунтуватися на розумінні, що право як система норм і принципів є величезною цінністю у сфері суспільних відносин; на вмінні витлумачити ті чи інші положення закону чи підзаконного акта, з'ясувати їх мету, встановити сферу дії тощо; на визнанні того, що джерелами (формами) права є не лише закони, підзаконні нормативно-правові акти та нормативно-правові договори, а й правові звичаї, судові прецеденти, релігійні тексти тощо;

o правовідносини - виражають здатність осіб реалізовувати свої права і обов'язки за наявності відповідних передумов; обстоювати свої права, свободи і законні інтереси, не порушуючи прав інших людей;

o правомірна поведінка громадян, їх правова активність - слугують показником вміння і навичок додержуватися заборон, застосовувати права, виконувати обов'язки; правомірно поводитися у складних правових ситуаціях; націлювати правові настанови не лише на правомірну поведінку, а й на правову активність у різних сферах суспільного життя;

o юридична практика - відображає професійну діяльність державно-правових інститутів: нормотворчих, правозастосовних, правоохоронних у межах компетенції, відповідно до їх правового статусу, є специфічним виробництвом, яке відповідно організоване і сплановане, де суб'єктами діяльності є юристи-професіонали високої кваліфікації;

o юридична освіта і наука, їх пов'язаність з юридичною практикою - юридична освіта наділяє майбутнього юриста системою правових знань, поглядів, переконань, умінь і навичок; розвиває здібності до професійно-правової діяльності, чим збагачує інтелектуальний, творчий потенціал народу, його правову культуру, забезпечує юридичну практику кваліфікованими фахівцями в галузі права. Юридична наука, заснована на пізнанні і усвідомленні відповідних суспільних процесів і явищ, є орієнтиром для практики державно-правового будівництва Механізм взаємодії юридичної практики, юридичної освіти і юридичної науки зводиться до того, що наукові дослідження мають задовольняти потреби практики і піднімати рівень освіти, а освіта - постачати практиці компетентні й ерудовані кадри, покликані спиратися у практичній діяльності на обґрунтовані рекомендації і висновки науки;

o правова законність і правовий порядок - стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права. Міцність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура. Переконаність у необхідності додержання правових приписів нормативних актів - це основа режиму законності і правопорядку.

До правової культури навряд чи правильно зараховувати злочини та інші правопорушення, суб'єктів злочинів та кримінальні структури; корупцію, зловживання правом, деформацію правосвідомості, що виражається, зокрема, у правовому нігілізмі, ідеалізмі тощо. Якщо правову культуру частини суспільства (етнічної, релігійної, соціальної чи навіть професійної), яка відрізняється від культури суспільства лише в певних аспектах (а в цілому збігається з нею), можна назвати субкультурою, то злочинні співтовариства (терористичні організації, мафіозні клани), екстремістські угруповання є виразниками контркультури і антиправа.

Типи правових культур: за територіальним принципом - національна, регіонально-континентальна (наприклад, європейська, африканська, американська тощо), міжнародна; за сім'ями (типами) правових систем - романо-германська, англо-американська, релігійна, традиційна; за "цивілізаціями" ("традиціями") - східна, західна тощо.

Види правової культури залежно від її носія: 1) правова культура суспільства; 2) правова культура особи; 3) правова культура соціальної (професійної) групи.

Виділяючи три види правової культури - суспільства, соціальної (професійної) групи, особи,- слід пам'ятати, що в реальному житті вони взаємозалежні: правова культура як соціальне явище єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його членів (особи, групи), вона є умовою, формою і результатом культурно-правової діяльності громадян та їх професійних груп.

Правова культура — це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи, інші соціальні цінності.

Під правовими цінностями розуміють об'єктивне та суб'єктивне право, правові принципи; правомірну поведінку, що ґрунтується на глибоких знаннях і повазі до закону; законність та правопорядок тощо.

Правова культура означає високий рівень правової активності населення, готовність до виконання законів, повагу до правосуддя, відмову від використання протизаконних засобів вирішення конфліктів, удосконалення законодавства, ефективність правозастосувальної практики та ін.

Розрізняють правову культуру суспільства та правову культуру особи.

Правова культура суспільства - сукупність факторів, які характеризують рівень правосвідомості, досконалості законодавства, організації роботи з його дотримання, стан законності й правопорядку.

Структуру правової культури суспільства становлять такі правові утворення, як система норм права, сукупність правовідносин, сукупність суб'єктів права, суспільна правосвідомість, режим законності й правопорядку. Правова культура суспільства має і динамічний (функціональний) аспект, тобто сукупність таких правових процесів, як правоутворення, правове мислення, правове регулювання, правореалізація та правозастосування, правомірна поведінка.

Правова культура особи — властивість, що характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх реалізовувати.

Структуру правової культури особи становлять індивідуальна правосвідомість, розуміння принципів права, повага до права і закону, упевненість у справедливості законів, прав та обов'язків, правомірна поведінка та правове мислення, інші правові явища.

На процес формування правової культури найбільш ефективно впливає правове виховання.

Правове виховання — цілеспрямована, послідовна, систематична діяльність держави та її органів, а також громадських об'єднань та організацій щодо формування певної системи правових знань, умінь і навиків, правового мислення, правових почуттів — почуття права, законності, почуття поваги до права і закону, до тих соціальних цінностей, які регулюються й охороняються правом і законодавством.

Правове виховання складається з таких частин:

1) завдання, які можуть бути як загальними, так і конкретними;

2) принципи: системність, безперервність здійснення, цілеспрямованість, послідовність, забезпеченість як певними засобами, так і підготовленими кадрами;

3) форми (їх більше 20), серед яких виділяють:

• правову освіту (навчання) — є найбільш ефективною і результативною формою, оскільки вона дає певну систему правових знань;

• правову просвіту — має обмежені завдання — дати певні знання з тих чи інших питань права і законодавства, роз'яснити чинне законодавство;

• правову пропаганду — поширення певних правових ідей, законодавства серед великої кількості населення;

• правову агітацію — розповсюдження правових ідей, знань серед невеликої кількості населення;

• правомірну соціально активну діяльність — здійснюється практично в процесі реалізації норм права;

• самовиховання;

4) зміст — які правові знання та в якому обсязі потрібно викладати;

5) методи — переконання, примусу, позитивного прикладу, заохочення тощо.