61.Поняття і призначення тлумачення права. Прийоми тлумачення права.

1. Поняття та об'єктивна необхідність тлумачення норм права

Тлумачення норм права (інтерпретація норм права) - інтелектуально-вольова пізнавальна діяльність, що полягає у встановленні точного змісту (смислу) норм права і здійснюється за допомогою певних способів (прийомів) з метою правильного їх застосування та безпосередньої реалізації*65.

Етапи правотлумачної діяльності:

а)з'ясування - розкриття змісту правових норм (8 окремих елементів) "для себе" з метою їх правильної реалізації і застосування (воно не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора і не має зовнішніх форм вираження: у "волі" інтерпретатора відбувається об'єднання "волі законодавця" і "волі закону");

б)роз'яснення - розкриття змісту правових норм (їх окремих елементів) "для інших" з метою усунення неясності в його розумінні і забезпечення правильного застосування щодо тих обставин, на які вони розраховані. Іноді для правильного вирішення конкретної справи буває достатньо усвідомити зміст закону.

Структурні елементи системи тлумачення норм права:

1) об'єкт тлумачення норма права, що виражена в приписах законів і підзаконних актів, нормативних договорів та інших форм права, а також у правоположеннях проектів нормативно-правових актів, які підготовлені до прийняття;

2) суб'єкт тлумачення - органи держави, посадові особи, громадські організації, окремі громадяни;

3) предмет тлумачення - зміст (смисл) тексту юридичного акта в цілому або його частини (статті, пункту, абзацу);

4) мета тлумачення - правильне й однакове розуміння норм права та правильне й однакове застосування і реалізація норм права.

Тлумачити норми права можуть усі, але лише тлумачна діяльність уповноважених суб'єктів права є правовою формою здійснення функцій держави разом з нормотворчою, правозастосовною, правоохоронною, контрольно-наглядовою тощо. У деяких уповноважених органів (наприклад, у Конституційного Суду України) тлумачення норм права є провідною функцією.

Тлумачення необхідне в процесах:

1) нормотворчості - при виробленні нових правових приписів відбувається значеннєве зіставлення з приписами чинних актів;

2) систематизації нормативно-правових актів - створенні зводів законів, зібрань і довідників із законодавства, обліку нормативних актів;

3) безпосередньої реалізації права - при укладанні угод і договорів господарюючими структурами, діяльності громадських організацій і громадян;

4) застосування правових норм судами, органами прокуратури, арбітражу, іншими державними органами;

5) імплементації норм міжнародного права в систему національного законодавства (імплементаційне тлумачення).

Об'єктивна необхідність тлумачення права зумовлена такими обставинами:

1) абстрактна (загальна) форма викладення норми права, її невідповідність конкретним, фактичним обставинам життя. Викладена в нормативних актах узагальнююча модель правової поведінки потребує її конкретизації у певному випадку, тобто суб'єкт права після осмислення норми права мусить знайти те конкретне, що закладалося в неї суб'єктом нормотворчості, інакше він не зможе змоделювати свою майбутню поведінку;

2) системність викладення норм права, що потребує розкриття обсягу змісту норми права у зв'язку з нормами, закріпленими в приписах цього ж нормативного акта чи інших актів. Особливо така потреба виникає за відсильного чи бланкетного способів викладення норм права, коли їх зміст не збігається з текстом припису нормативного акта;

3) складність та невизначеність термінів, що виражають спеціальні юридичні поняття. Термін: а) може бути вужчим або ширшим за юридичне поняття; виражатися різними словами ("зобов'язаний", "випливає", "слід" та ін.); б) може містити правові застереження66, що змінюють обсяг норм права ("як правило", "за винятком", "як мінімум", "окрім випадків", "при необхідності", "маючи на увазі", "незалежно від того"); в) може містити оцінювальні поняття і визначення ("тяжкі наслідки", "малозначущі діяння", "великі розміри"). У такому разі потрібний пошук змісту правового поняття, яке не знайшло адекватного терміна в нормативно-правовому акті. Завдяки тлумаченню осягається ступінь відповідності вжитого терміна змісту правового поняття;

4) прогалини і колізії в нормативно-правових актах. Це спостерігається у випадках неповного охоплення юридичними нормами фактичних умов життя або наявності суперечностей між нормами різних нормативних актів. Офіційне тлумачення дає можливість заповнити прогалини та подолати колізії;

5) зміни в розвитку суспільних відносин, коли затребуваною стає вимога з'ясувати волю законодавця не на момент видання норми права, а відповідно до сучасних умов.

Тлумачення права не містить (і не повинно містити) норм права. Воно є актом пізнання, встановлення того, що вже має юридичну силу. Проте тлумачення (правороз'яснювальний судовий прецедент) може стати актом творення нової норми права.

Зазвичай тлумачення норм права не має самостійного значення у відриві від норми чи акта і цілком розділяє її/його долю; зі скасуванням (зміною) норми або акта скасовується (змінюється) її/його тлумачення.

Важливим конструктивним правилом тлумача (інтерпретатора) є таке: чим недосконаліший закон, тим досконалішим, точнішим, тоншим має бути його роз'яснення.

Способи тлумачення норм права - сукупність однорідних прийомів та засобів, за допомогою яких установлюється зміст юридичних норм, об'єктивованих у нормативно-правових приписах відповідних джерел (форм) права.

Основні способи тлумачення норм права:

1. Граматичний (філологічний, лексичний, текстовий) - з'ясування змісту норми права на підставі засобів граматичного і лексичного аналізу її словесного формулювання. Його ознаки: а) ґрунтується на правилах граматики, лексики, використовує закони філології; б) виражається у здійсненні аналізу окремих слів, термінів, речень, формулювань юридичних норм із метою встановлення значення кожного слова і виразу; в) установлює граматичну форму іменників і прикметників, способи дієслів, види дієприкметників тощо, а також усвідомлює граматичну структуру речень, розділових знаків, єднальних і розділових сполучників, виявляє синтаксичні зв'язки між словами; г) у випадках зміни значеннєвого змісту слів і виразів надає їм те значення, яке вони мали в момент створення норми; ґ) враховує, що тим самим словам (термінам) у різних нормативно-правових актах може бути наданий не один і той же зміст - у кожному випадку цей зміст з'ясовується.

У результаті граматичного тлумачення виявляється буквальний зміст норми права, проте далеко не завжди на його підставі можна зробити достовірний висновок.

2. Систематичний (системний) - з'ясування змісту норми права встановленням її системних юридичних зв'язків з іншими нормами, її місця та ролі у системі права. Його ознаки: а) виражається у зіставленні норми, яка тлумачиться, з іншими нормами, установленні її місця в даному нормативному акті (кодексі, основах законодавства, законі), інституті, галузі законодавства, в усій системі права; б) розкривається через знаходження системних юридичних зв'язків норми, що тлумачиться, з іншими нормами, завдяки чому виникає можливість точно установити її значення, сферу дії, зміст і уникнути помилок при застосуванні: в одних випадках близькі норми можуть уточнювати або доповнювати зміст досліджуваної норми, в інших - містити необхідні винятки; в) передбачається законодавцем, особливо для норм відсильних і бланкетних, побудованих так, що вони можуть розглядатися лише в єдності з нормами, до яких зроблено відсилання.

3. Телеологічний (цільовий) - з'ясування змісту норми права відповідно до закладеної у ній мети - орієнтира для поведінки. Його ознаки: а) виражається у виявленні і розкритті цілей, які ставить орган, що видав правову норму; б) застосовується, як правило, за відсутності преамбул, що встановлюють цілі відповідного нормативного акта; в) є необхідним для виявлення прикладних цілей правового акта, призначеного для службового користування.

4. Історико-політичний - з'ясування змісту норм права на основі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття; виявлення політичних цілей і завдань, закладених законодавцем. Його ознаки: а) ґрунтується на джерелах, що перебувають за межами права, на основі оцінки суспільно-політичної обстановки, за якої була ініційована і прийнята норма права; б) враховує процес обговорення нормативно-правового акта, в якому ця норма міститься, зокрема доповідь і співдоповідь за його проектом, альтернативні проекти, публікації в пресі під час обговорення проекту, дебати, внесені виправлення, підстави їх прийняття або відхилення; в) виражається у правильній оцінці призначення норми в період її встановлення ("волі історичного законодавця"), що дає можливість визначити, як найраціональніше її застосувати в момент вирішення справи (можна по-різному реагувати на те саме діяння в умовах загострення соціально-політичної обстановки та її стабілізації тощо).

Самі по собі історико-політичні дані не можуть бути джерелом розуміння закону і стати основою для прийняття юридичних рішень.

5. Функціональний - з'ясування змісту норм права на основі аналізу конкретних обставин, умов, в яких функціонує норма права. Його ознаки: а) враховує не тільки певні соціально-політичні обставини, в яких правова норма створюється (виявляє волю "історичного законодавця"), а й ті, в яких вона застосовується, тобто розглядає дію норми права у динамічній площині (волю "актуального законодавця"); б) конкретизує зміст (мету) акта у світлі тієї ситуації, коли виникла необхідність застосувати норму права, об'єктивовану в приписі цього акта; в) зважає на альтернативні чинні норми права, що містяться в приписах інших джерел (форм) права.

З одного боку, від інтерпретатора, котрий роз'яснює правову норму через певний проміжок часу після набрання чинності акта, в якому вона міститься, вимагається, щоб він виходив з первинного змісту тексту норми права, не відривався від смислу (мети) юридичного акта як форми існування правової норми, котра тлумачиться. А, з другого боку, розкриваючи "дух" юридичного акта у межах Його "букви", інтерпретатор не може не враховувати суспільно-політичні зміни, що відбулися, вироблені у певній правовій системі уявлення про правові цінності, загальні принципи права67. Європейський Суд з прав людини наголошує на необхідності тлумачити й застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.) у світлі актуальних умов сьогодення, тобто таких умов, які існують на момент розгляду справи.

Усі способи юридичного тлумачення використовуються в сукупності, у комплексі. Деякі вчені виділяють ще логічний і спеціально-юридичний способи тлумачення норм права.

6. Логічний - з'ясування змісту норми права (не виходячи за рамки тексту нормативно-правового акта) на підставі використання законів, правил і прийомів формальної логіки: а) розкривається зміст юридичних норм, який іноді не збігається з буквальним значенням через невдале обрання законодавцем словесних форм, для чого використовується прийом перебудови тексту, введення в нього додаткових слів, необхідних для розуміння; б) аналізуються поняття, які відображають слова і вирази, судження і умовиводи, конкретні судження, їх зв'язки один з одним, а також зміст поняття з його обсягом та іншими поняттями, що допомагає перевірити результати граматичного тлумачення, зробити висновки з понять; в) використовуються логічні операції - аналіз і синтез, побудова силогізму (логічного умовиводу, що складається з двох посилань і висновку) і т.д., щоб з нормативних приписів сформулювати норму права, вивести норму з норм; г) використовуються ті ж логічні операції, що й у попередньому випадку, проте з іншою метою: у разі наявності прогалини в праві сконструювати норму права за аналогією через тлумачення (тобто розширити певні ознаки і факти).

7. Спеціально-юридичний - з'ясування змісту норми, засноване на досягненнях юридичної науки і практики, знанні юридичної техніки, техніко-юридичних способів і прийомів, використовуваних нормотворцем для вираження своєї волі, на професійному умінні і навичках інтерпретатора. Його ознаки: а) досліджує техніко-юридичні засоби і прийоми вираження волі нормотворця з метою розкриття термінів, категорій, конструкцій та інших елементів його змісту; б) враховує роз'яснення вищих судових інстанцій, вищих посадових осіб правозастосовних органів з метою використання проведеного ними аналізу тих чи інших термінів і їх понять; в) застосовує наукові коментарі до законодавчих актів та ін.

Виділення логічного і спеціально-юридичного способів (прийомів) тлумачення не є обов'язковим, оскільки в усіх означених способах використовуються закони логіки (формальної і діалектичної), а тлумачення юриста не може бути інакшим, ніж спеціально-юридичним, бо становить внутрішню професійно-ціннісну сторону інтерпретатора, без якої не відбудуться інші способи тлумачення. Тому логічний і спеціально-юридичний аналіз - це скоріше не прийоми тлумачення правових норм, а "засадничі" начала і якісні характеристики інтерпретатора, і як такі входять до системи його інтелектуальної діяльності, є її основою.