2. Предмет соціальної екології

На протязі періоду свого розвитку соціоекологія розглядалась як суспільна наука, складова соціології, з іншої сторони як природнича дисципліна екологічного блоку, яка ототожнювалась з екологією людини. Враховуючи її прикладний характер вона висвітлювала проблеми раціоналізації міських поселень (урбосоціоекологічний напрям) і т.д. Як стверджує відомий російський філософ-соціоеколог В.Д. Комаров (1977) “…фактично за десятиліття інтенсивних досліджень було доказано, що об’єктивною основою тенденції взаємопроникнення окремих наук при дослідженні закономірності соціокультурної взаємодії є процес становлення і розвитку природно-соціального контініума…” Соціальна екологія є не просто галузь міждисциплінарних досліджень ряду практичних проблем, це – інтегративна наука про закономірності розвитку соціоприродних відносин, про принципи і методи оптимізації і гармонізації взаємодії людства і природного середовища”.

Проф. Г.О. Бачинський наголошував на двох сторонах предмету соціоекологічної науки – теоретичній і прикладній. Предметом теоретичної соціоекології є вивчення закономірностей взаємодії суспільства з навколишнім середовищем і розробка основ оптимізації і гармонізації цієї взаємодії. Предметом прикладної соціоекології він вважав вивчення, моделювання, прогнозування соціоекосистем з метою їх оптимізації та управління.

Предметом соціальної екології на думку проф. В.Д. Комарова є специфічні закони розвитку інтегрованої системи “суспільство – людина – техніка – природне середовище”. Якщо окремі науки (природничі, суспільні, технічні) надають знання про різноманітні сторони і стани однієї із підсистем інтегральної системи, то соціоекологія інтегрує отримані науками знання, синтезуючи їх в рамках відповідних груп наук. Тому соціальну екологію можна визначити як науку “про рух глобального навколишнього середовища“. Основною тенденцією вказаного руху є зростаюче взаємопроникнення штучної і природної сфер проживання людини.

Критерієм дієвого впливу людства на природу є характер технологічних процесів виробництва і побуту. Ступінь екологізації технологій визначатиме ступінь екологічності умов соціального життя.

Важливішим індикатором існування соціоекологічної науки є наявність у її логічному фонді законів і принципів, які характеризують специфіку її предмету.

Серед законів соціоекології В.Д. Комаров називає:

– закон оптимальної відповідності стану навколишнього природного середовища характеру розвитку суспільства;

– закон природно-історичного розширення ойкумени (довкілля суспільного “дому”);

– закон хвилеподібного розвитку ноосфери.

До основних принципів соціоекології необхідно віднести:

– принципи співрозмірності темпів зміни навколишнього природного середовища з темпами розвитку суспільства;

– принцип кінцевості і вичерпності ресурсів біосфери;

– принцип збалансованого розвитку соціоекосистем будь-якого рангу;

– принцип наявності тісних як прямих, так і зворотних зв’язків у системі “суспільство – людина – техніка – природне середовище”;

– принцип сумісності соціального і природного в рамках цілісної системи.