3. Епоха аграрної культури

Аграрна культура охоплює період, коли основою матеріального виробнитцва було землеробство і скотарство з моменту появи сільського господарства (близько 8 тис. років тому) до виникнення повноцінного промислового виробництва (середина XVIII ст н. е.). Приручення тварин, перехід від мисливства до сільського господарства і осідлого способу життя отримало назву неолітичної революції.

З появою перших сільськогосподарських культур (гарбуза, гороху, квасолі, льону) можна вести мову про перші цивілізації, які виникли на Сході і змінили епоху варварства. Розвиток землеробства і скотарства привів до істотних змін в ландшафтах. Вирубування лісів, спалювання лучно-степових ділянок, примітивний обробіток ґрунту, перевипас домашніх тварин привели до значної руйнації таких компонентів природних ландшафтів як тваринний світ, рослинність, грунтовий покрив та істотних змін процесів вологообігу, речовинообігу, енергообігу в ландшафтах.

За оцінками демографів в епоху землеробства значно зростає чисельність населення, його щільність. Перші землеробці і скотарі об`єднуються в групи до 300 інколи 500 осіб. Зростає і тривалість життя людей. Основним регулятором тривалості життя виступають хвороби, які людина отримує від тварин, погіршення санітарно-гігієнічних умов проживання. Навколо поселень накопичувались відходи, нечистоти, забруднювались грунти і водойми, що сприяло поширенню збудників інфекцій.

Істотної шкоди природному середовищу завдавало скотарство. Розведення домашніх тварин, їх скупчення в околицях населених пунктів, випас на обмежених ділянках призвели до деградації трав`яного покриву, лісово-чагарникових угруповань, розвитку процесів опустелювання в ряді регіонів світу.

Виникнення міських поселень в 4-3 тисячолітті до н.е. веде до концентрації населення, розвитку системи комунікацій, що вносить істотні зміни в навколишню природу. Відбувається процес окультурення ландшафтів, який проявляється у зміні їх структури, збіднені видової різноманітності, забруднення водойм, грунтів, повітряного середовища.

В епоху античності в результаті посиленого антропогенного тиску на природні процеси відбулись замітні зміни негативного характеру багатьох регіонів світу: узбережжя Середземного моря, Месопотамії, Єгипту, Середньої Азії, Південно-Східної Азії, Центральної Америки і т.і.

Останнім етапом у розвитку аграрної культури стала епоха феодалізму (V-VI ст. н.е.). Для неї характерною особивістю є широке використання у виробничих процесах природних енергентичних ресурсів – вітрових і водних. Вітрові і водні двигуни вперше були використані в млинах, на мануфактурах. Роль тяглової сили в господарських процесах виконують воли, коні, інші домашні тварини.

В цей період істотно змінюється світосприйняття людини, розуміння її місця і ролі в природному середовищі. Так, в епоху середньовіччя стали появлятись перші законодавчі акти природоохоронної спрямованості які регулювали мисливство, оберігали водно-болотні угіддя, озера, ліси. Розвиток уявлень про Всесвіт дало поштовх новому тлумаченню і розумінню людських відносин з природою. Розвиток географічного кругозору людства за великими географічними відкриттями і накопиченням значної кількості емпіричних знань потребували теоретичного узагальнення і осмислення. Однак природодослідження ще находилось під контролем релігіозних догм.