3. Соціоекосистема як об’єкт дослідження соціоекології

Соціоекосистема – це динамічна система (людське суспільство – природне середовище), наділена саморозвитком і саморегуляцією, динамічна рівновага в якій повинна забезпечуватись суспільним розвитком.

В глобальній соціоекосистемі з природою планети взаємодіє все людське суспільство. Регіональні соціоекосистеми відрізняються впливом на регіональному рівні людських культур. В регіональних соціоекосистемах територіальні групи людей взаємодіють з навколишнім природним середовищем в межах автономно скерованих адміністративно-господарських одиниць певного рангу: держав, адміністративних областей і районів, міст, селищ, сіл. В результаті соціоекосистеми за рангом поділяють на глобальну, регіональні, місцеві, локальні.

Кожна соціоекоситема є складним інтегральним утворенням, компонентами якого виступають природна, соціальна і економічна підсистеми, які в свою чергу складені більш простими компонентами.

Соціоекосистеми наділені рядом загальних властивостей: просторовістю, поліструктурністю, складністю, цілісністю, відкритістю, динамічністю.

Кожну соціоекосистему можна описати метричними показниками, виявити її територіальне положення в соціоекосистемах більш високого рангу.

Територіальність дає змогу ефективно використовувати картографічні методи дослідження при описанні ходу певних процесів чи явищ.

Під поліструктурністю розуміють особливий характер поєднання її елементів відношеннями певного типу. Найбільш загальними аспектами структурного аналізу соціоекосистем виступають вертикальний, горизонтальний, територіальний, часовий, модульний.

Складними вважаються системи сформовані елементами різних типів, між якими існують різнорідні зв’язки. Ознакою складності системи вважають неоднозначність її реакції до зовнішніх впливів. Складність системи обумовлює специфічні підходи до її аналізу.

Цілісність – одна із властивостей систем, яка проявляється в тому, що цілісність розглядається не простою сумою окремих компонентів, а такою взаємопов’язаною їх єдністю, яка народжує нову якість. Власне ця якість не притаманна жодному її компоненту.

Відкритість систем проявляється у наявності вхідних та вихідних зв’язків. Соціоекосистеми є відкритими як для природних процесів – надходження сонячної радіації, атмосферних опадів і т. і., так і для техногенних – забруднення компонентів.

Динамічність. Динамічними називають системи, зазначені характеристики яких змінюються в часі. Соціоекосистеми належать до динамічних систем.

Стійкість системи проявляється у її здатності протистояти зовнішнім впливам, зберігаючи при цьому свою цілісність та інші риси. Соціоекосистеми, як системи антропогенні є менш стійкими системами по відношенню до природних

4. Структура соціальної екології та її місце в системі наук

В соціоекосистемах взаємодіють найрізноманітніші компоненти, дослідження яких проводиться природничими, гуманітарними, технічними науками. Геоекологія, інженерна геологія, економіка природокористування, екологічне право, екологія людини, історія взаємодії суспільства і природи є підрозділами географії, геології, економіки, юриспруденції, медичної демографії, історії.

Вивчаючи окремі аспекти складного процесу взаємодії суспільства і природи вони водночас виступають як розділи соціоекології. Концепція “подвійного громадянства” галузі традиційних наук, запропонована на конференції з проблем соціоекології (Львів, 1987), дає можливість розглядати їх і як структурні підрозділи соціоекології.

Інтегруючою ланкою розрізнених галузевих досліджень виступають міжнародна стратегія сталого розвитку, концепція збалансованого розвитку соціоекосистем, концепція відповідності перетворень природи її адаптаційним можливостям – це становить методологічні основи соціоекології. Соціоекологія – науковий напрям, що розвивається на стику природничих, гуманітарних та технічних наук (Рис.1.).

Рис 1. Місце соціоекології в системі наук

Структурно соціоекологія складається з теоретичної і прикладної частин. В теоретичній частині розглядаються історичні, філософські, загальнонаукові аспекти розвитку соціоекології, предмет, завдання, принципи і методи соціоекологічних досліджень.

Прикладні соціологічні дослідження базуються на вивченні різноманітних аспектів взаємодії суспільства і природи під кутом зору гармонізації цієї взаємодії. Схематично структуру соціальної екології можна зобразити в такий спосіб (Рис. 2.).

Запропоновано багато назв наук, предметом яких є вивчення взаємостосунків людини з природним середовищем в їх неподільності: натурсоціологія, ноологія, ноогеніка, глобальна екологія, екологія людини, соціальна екологія, сучасна екологія.

Рис.2. Структура соціальної екології.

1.     Економіка природокористування 2.     Екологія людини 3.     Антропогеографія 4.     Біоекологія 5.     Екофілософія 6.     Історія цивілізації 7.     Екологічне право 8.     Екологічні технології 9.     Екологічна етика

В даний час, на думку А.О. Горєлова, можна впевнено говорити про три напрямки глобальної екології, соціальної екології і екології людини. Якщо глобальна екологія веде дослідження особливостей взаємодії суспільства і природи на планетарному рівні; екологія людини – вивчає закономірності взаємодії під кутом зору залежності здоров’я людей від змін параметрів зовнішнього середовища, то соціальна екологія вивчає особливості взаємовідносин людини зі своїм природним і соціальним довкіллям.

Питання для самоаналізу

1. У тісному зв’язку з якими науковими напрямками йде становлення соціоекології?

2. Які етапи у розвитку соціоекології можна виділити?

3. Який вклад внесли вітчизняні вчені в розвиток соціоекології?

4. Які Ви знаєте основні принципи соціоекології?

5. Які загальні властивості притаманні соціоекосистемам?

6. Яке місце в системі наук займає соціоекологія?

7. В чому полягають особливості структури соціоекології?

Література

1.     Бачинский Г.А. Социоэкология: теоретические и прикладные аспекты. К.: Наукова думка, 1991. – 152 с.

2.     Вопросы социоэкологии // Материалы I всесоюзной конференции «Проблемы социальной экологии». – Львов, 1987. – 353 с.

3.     Гирусов Э.В. Социальная экология: специфика ее проблем и основные задачи развития// Вопросы социоэкологии. – Львов, 1987. – С. 13-23.

4.     Горелов А.А. Экология. – М.: Центр, 2000, – С. 144-158.

5.     Комаров В.Д. Научно-техническая революция и социальная экология. – Л.:Издательство Ленинградского университета, 1977. – 103 с.

6.     Комаров В.Д. Социальная экология: философские аспекты. – Л.:Наука, 1990. – 212 с.

7.     Лавров С.Б. Социальная экология и география // Вопросы социоэкологии. – Львов, 1987. – С. 64-72.

8.     Лосев А.В., Провадкин Г.Г. Социальная экология М.: Владос, 1998. – 312с.

9.     Основи соціоекології: навчальний посібник / Ред. Г.О.Бачинський. – К.: Вища школа, 1995. – 238 с.

10.   Ситаров В.А. Пустовойтов В.В. Социальная экология. М.:Академия, 2000. – 280с.