Тема 6. Оподаткування в сфері зовнішньоекономічної діяльності

1. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

2. Порядок оподаткування експортних та імпортних операцій.

3. Врахування операцій з іноземною валютою з метою оподаткування.

4. Порядок оподаткування бартерних операцій та операцій з давальницькою сировиною в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

1. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

На сучасному етапі розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України важливу роль у зміцненні конкурентоспроможності вітчизняної економіки, її інноваційному відновленні, утвердженні сприятливого інвестиційного й підприємницького клімату має відігравати політика державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), інституційною основою якої виступають система нормативно-правових джерел і сукупність органів, що виконують функції зі створення, реалізації та контролю виконання нормативно-правових актів.

Особливої значущості розвиток правової основи державного регулювання ЗЕД набуває з огляду на основні напрямки зовнішньоекономічної і політичної стратегії України, які передбачають інтеграцію до ЄС та ЄЕП, поступовий рух до СОТ, а значить - лібералізацію відносин національних суб'єктів господарювання з їхніми іноземними контрагентами. Це обумовлюється, по-перше, необхідністю змін у принципах функціонування системи державного регулювання ЗЕД в Україні, а по-друге, - вимогою узгодження вітчизняної законодавчої бази ЗЕД з відповідними нормами законодавств інших країн. До проблем, які можна визначити у зв'язку з цим, слід також віднести відсутність в країні належного нормативного підґрунтя для здійснення низки видів ЗЕД, зокрема в сфері руху капіталів, торгівлі об'єктами інтелектуальної власності та ін.

В умовах будь-якої економіки жодна країна не в змозі існувати без зовнішньоекономічних відносин. Це стосується не тільки імпорту, а й експорту продукції та послуг. На сьогоднішній день Україна активно підключається до важливих субрегіональних і міжрегіональних формам співробітництва в Європі. Невід'ємною частиною урядової програми інтеграції України є співробітництво з міжнародними економічними і фінансовими організаціями, у тому числі і членство в СОТ.

Однак, незважаючи на активні кроки, Україна поки ще знаходиться поза міжнародними потоками капіталу, практично не включена в міжнародні валютні відносини.

За таких умов швидко і раціонально реформувати виробничий комплекс України вкрай складно. Подальший розвиток незалежної України передбачає насамперед оцінку можливості використання пріоритетного світового досвіду в інтересах національної економіки. Така системна оцінка є однією з умов включення України у світові інтеграційні зв'язки, зокрема в Європейський Союз.

Для більшості українських товарів російський ринок був, є і ще довго буде визначальним, у тому числі і для продукції машинобудування. Щоб поліпшити баланси, необхідно повернути загублені сектори ринку Росії (що на сьогоднішній день частково досягнуте) і удержати ті, на яких Україна ще панує. Варто йти і на тимчасові збитки, продаючи продукцію по більш низьких цінах, і одночасно завойовувати ринки інших країн. У цьому плані діючим фактором є розроблені Кабінетом Міністрів і Національним банком України антикризові заходи фінансової стабілізації, що мають позитивні наслідки для торгового балансу України.

Законом України "Про економічну самостійність України" від 3 серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівноправності і взаємної вигоди. Підприємства і організації мають право вступати у прямі господарські зв'язки та співробітничати з підприємствами та організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об'єднання (ст. 12 Закону).

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства, як зазначається у ст. 25 Закону України "Про підприємства в Україні", є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України. Чільне місце серед цих законів посідає Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р., який визначає зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудовану на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Зазначений Закон закріплює принципи, якими керуються українські та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності:

а) принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

б) принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

в) принцип юридичної рівності і недискримінації;

г) принцип верховенства закону;

д) принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

е) принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Коло суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні досить широке. До нього входять:

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на її території;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на її території;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

При цьому всі зазначені суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які прямо не заборонені законами України її види незалежно від форми власності та інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України "Про підприємництво", а фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно із законами цих держав.

Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрація цих представництв здійснюється у порядку, встановленому ст. 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть здійснювати будь-які її види, не заборонені прямо і у виключній формі законами України. До видів зовнішньоекономічної діяльності,, зокрема, належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності і навпаки. Серед цих послуг - виробничі, транспортно-експедиційні, страхові, консультаційні, маркетингові, експортні, посередницькі, брокерські, агентські, консигнаційні, управлінські, облікові, аудиторські, юридичні, туристичні та ін.;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інші види кооперації з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

- кредитні та розрахункові операції, створення банківських, кредитних та страхових установ як за межами України, так і на її території;

- спільна підприємницька діяльність, у тому числі створення спільних підприємств;

- підприємницька діяльність, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності;

- організація та здійснення діяльності у галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів тощо; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України;

- товарообмінні (бартерні) операції;

- орендні, у тому числі лізингові, операції;

- операції з придбання, продажу та обміну валют на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішньоекономічні операції поділяються на основні та допоміжні.

Сучасний розвиток міжнародних економічних відносин характеризується різноманіттям видів зовнішньоекономічних операцій. Під зовнішньоекономічною операцією розуміють комплекс дій контрагентів різних країн з підготовки, укладання та виконання торговельної, науково-виробничої, інвестиційної або іншої угоди економічного характеру.

Об'єктами зовнішньоекономічних операцій виступають: товари, послуги, науково-технічні знання і досвід, технології тощо.

Великий інтерес мають основні операції, кількість яких істотно зростає з поглибленням ринкових реформ в Україні.

Зовнішньоторговельні операції характеризуються обміном (торгівлею) продукцією в матеріально-речовій формі. До них належать: експортно-імпортні операції, реекспортні і реімпортні операції, операції зустрічної торгівлі.

Експортні операції припускають продаж і ввезення товарів за кордон для передачі їх у власність іноземному контрагентові.

Імпортні операції являють собою закупівлю і ввезення іноземних товарів для реалізації їх на внутрішньому ринку країни-імпортера або виробничого споживання підприємства-імпортера.

Експортно-імпортні операції здійснюються безпосередньо між контрагентами (прямий експорт чи імпорт) або через посередників. Посередниками можуть бути брокери, дилери, комісіонери, оптові покупці, промислові або торговельні агенти, їхні функції включають: пошук іноземних партнерів, підготовку документації й оформлення угод, кредитно-фінансове обслуговування і страхування товарів, післяпродажне обслуговування, реалізація.

Реекспортні операції являють собою продаж і вивезення за кордон раніше завезеного товару, який не піддався в реекспортуючій країні обробці. Митна статистика також вважає реекспортними операції, при яких попереднє завезення товарів на митну територію країни не обов'язкове, коли товари відправляються новому покупцеві без завезення в реекспортуючу країну. Реекспортні товари, як правило, призначені для торгівлі на міжнародних аукціонах і товарних біржах. Здійснюються реекспортні операції для одержання прибутку за рахунок різниці цін на той самий товар на різних ринках. Країна, яка здійснює реекспорт отримує вигоди від надання транспортних послуг, проведення страхових, кредитних та інших допоміжних посередницьких операцій.

Реекспортні операції припускають укладання двох зовнішньоторговельних угод, за однією реекспортер купує товар, за іншою -продає.

Переважною умовою для проведення реекспортних операцій є наявність території, на якій товари не обкладаються податком, наприклад, вільні економічні зони. Товари, що ввозяться таким чином, не обкладаються митом і звільняються від податків протягом всього часу перебування на митній території країни. У випадках продажу товарів при переміщенні їх через митний кордон оплачується мито, а у випадку реекспорту - товари вивозяться без будь-яких митних формальностей. Переміщення товарів через країну транзитом не розглядається як реекспорт.

Реімпортні операція передбачають придбання і ввезення із-за кордону раніше вивезеного товару, який не зазнав переробки чи доробки. До таких операцій належать: повернення забракованих покупцем товарів; повернення товарів, не реалізованих на аукціонах і через консигнаційні склади.

Основною рисою реімпортних операцій є дворазове перетинання товарами кордонів своєї країни (при вивезенні та при ввезенні). Повернення з-за кордону вітчизняних товарів з виставок і ярмарок до реімпорту не належить.

Операції зустрічної торгівлі - це операції, при яких закупівля продукції супроводжується зворотнім постачанням товарів з метою досягнення експортно-імпортного балансу. До них належать: операції натурального обміну (бартерні), операції за участю продавця в реалізації товарів, запропоновані покупцем, та операції в межах промислового співробітництва.

Безпосереднє здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності регулюється державою в особі її органів, недержавних органів управління економікою (товарних, фондових, валютних бірж, торговельних палат, асоціацій, спілок та інших організацій координаційного типу), самих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та створення найсприятливіших умов для залучення економіки нашої держави до системи світового поділу праці та наближення її до ринкових структур розвинених країн світу.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків та торгівлі, Державна митна служба України відповідно до їхньої компетенції, визначеної ст. 9 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а також органи місцевого самоврядування, компетенція яких у галузі зовнішньоекономічної діяльності визначена ст. 10 зазначеного Закону та ст. 35 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р.

Однією з форм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є встановлення режиму здійснення валютних операцій на території України. Такий режим встановлений Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 1593, яким водночас визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Наступною формою є митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яке здійснюється згідно із Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Митним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 12 грудня 1991 р. і Декретом Кабінету Міністрів України "Про єдиний митний тариф України" від 11 січня 1993 р. № 4-93.

Ліцензування та квотування експорту та імпорту як форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності запроваджуються Україною самостійно у випадках, передбачених ст. 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Відповідно до зазначеної статті в Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій:

- генеральна ліцензія - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певним товаром (товарами) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування цього товару (товарів);

- разова (індивідуальна) ліцензія - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції;

- відкрита (індивідуальна) ліцензія - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.

Крім того, можуть встановлюватися ще такі ліцензії, як: антидемпінгова (індивідуальна), компенсаційна (індивідуальна) та спеціальна (індивідуальна).

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензій.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі на підставі заяв суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот (контингентів):

- глобальні квоти (контингенти) - квоти, що встановлюються для товару (товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), в які товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

- групові квоти (контингенти) - квоти, що встановлюються для товару із зазначенням групи країн, у які товар експортується або з яких він імпортується;

- індивідуальні квоти (контингенти) - квоти, що встановлюються для товару із зазначенням конкретної країни, у яку товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись.

Крім того, запроваджено антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні квоти.

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид квоти. Відповідно до чинного законодавства можуть застосовуватися й інші форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності: використання спеціальних імпортних процедур, запровадження спеціальних економічних зон та інших спеціальних правових режимів, застосування спеціальних санкцій за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність тощо.

Більшість країн світу, причому не тільки ті, котрі розвиваються, але і розвиті, використовують протекціоністські міри, щоб захистити національну економіку. Політика протекціонізму розвивається у світі в двох напрямках : тарифного регулювання імпорту іноземних товарів і державної підтримки товаровиробника, особливо експортера.

Тарифне регулювання вимагає зважених підходів, тому що повинно збалансувати взаємовиключні принципи:

• захист вітчизняного товаровиробника;

• захист вітчизняного споживача;

• відкритість країни для імпорту з метою інтегрування її в міжнародний поділ праці.

Одночасно воно не повинно руйнувати ринкового конкурентного середовища, що стимулює науково - технічний прогрес і розвиток виробництва. Тарифи повинні бути розраховані абсолютно точно: низький їхній рівень не дає можливості витримати напруги конкуренції ззовні, а надмірний протекціонізм ставить виробника поза конкуренцією, не стимулює процес удосконалення виробництва, підвищення якості і зниження собівартості продукції.

Щоб розумно з'єднати захист передових вітчизняних виробників зі стимулюванням їхніх зусиль щодо науково - технічного удосконалення свого виробництва, необхідно цей захист поступово попускати, тобто в залежності від складності і капиталомісткості кожного виробництва потрібно розрахувати ставку збору за аналогічний імпортний товар і установити термін його дії, після якого поступово знижувати цю ставку до нуля. За період дії постійного збору товаровиробник буде мати можливість повернути кредити з відсотками за його використання, а за період його зниження дістати прибуток, достатню для оплати підприємницької ініціативи і витрати на працю.

Значно діючою, розумною і далекосяжною є політика підвищення конкурентноздатності національного виробника шляхом:

• модернізації виробництва і підвищення якості продукції;

• зниження її ціни.

Для цього :

1. Держава повинна вкладати значні кошти в науку, розробку нових технологій, матеріалів, конструкцій. Щоб підтримати експортерів, доречно звільнити їх від збору на імпортовані засоби виробництва, дозволити вільно купувати і швидко переводити за кордон необхідну для цього валюту. Дещо в цій області уже зроблено. Наприклад, знижені ставки ввізних мит на десятки видів сировинних ресурсів для потреб хімічної промисловості. Необхідно створити державну маркетингову службу з метою вивчення зовнішніх ринків, умов торгівлі, іноземних стандартів на продукцію і забезпечити вітчизняним експортерам усіх форм власності вільний доступ до цієї інформації. Виробникам експортної і імпортозамінюючої продукції необхідно надавати грошові і товарні кредити на пільгових умовах. Але у випадку, коли прокредитована продукція не буде зроблена у визначений термін і не буде відповідної якості, цих пільг варто позбавляти “заднім числом”;

2. Необхідно максимально послабити ті державні фактори, що спричиняють підвищення ціни продукції. Насамперед необхідно знизити податковий тиск, ставку кредиту, витрати на сертифікацію. Досвід показує, що особливо великий вплив на ціну робить податок на прибуток підприємств (через величину його ставки). Доречно установити його ставку в розмірі 10-15%. Це позитивно вплине на всі аспекти економіки:

• поліпшить стан підприємств;

• зробить невигідним ухилення від податків;

• буде стимулювати перехід підприємств із тіньового сектора в легальний;

• спочатку збереже мінімальний розмір, а потім у результаті здійснення останніх трьох пунктів значно підвищить надходження засобів у бюджет.

На сучасному етапі розвитку світової економіки важливою умовою ефективного розвитку продуктивних сил окремої країни є її участь у міжнародному поділі праці. Входження національної економіки у світові господарські процеси позитивно впливає на розвиток народного господарства країни, супроводжує підвищенню його технічного рівня, зниженню витрат суспільної праці, дає можливість користатися досягненнями світової науково-технічної революції, раціонально використовувати природно-сировинні ресурси.

Однак сьогодні мається ряд причин, що гальмують розгортання діяльності підприємницьких структур України на зовнішньому ринку:

• сильний податковий тиск на вітчизняних виробників;

• ефект “країни-виробника”, тобто стереотипне відношення бізнесменів Заходу до вітчизняної продукції;

• нерозвиненість інфраструктури міжнародного маркетингу, невеликий досвід роботи маркетологів на зовнішньому ринку і недостатній рівень задоволення інформаційних потреб українських товаровиробників , особливо в області ринкової кон'юнктури;

• фінансова підтримка іноземних фірм-експортерів, що загострює умови конкурентної боротьби і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках;

• нездатність більшості підприємств України виготовляти експортну продукцію “ точно вчасно”, що приводить до значних штрафних санкцій, у результаті чого контракт на постачання стає ризикованим у фінансовому плані;

• недосконала практика застосування антидемпінгового законодавства в системі зовнішньоекономічних зв'язків;

• істотні розходження контрактних і світових цін на українські експортні товари через невідповідність їхнім світовим стандартам;

• недосконалість методик оцінки фінансових ризиків у експортно-імпортних операціях.

Всі згадані фактори, тим не менш, знаходять вирішення суб’єктами підприємницької діяльності, які і в таких нелегких умовах намагаються отримувати прибутки від зовнішньоекономічної діяльності.