77. Материні очі

Материні очі. Начебто на золотавому меду настояні, вони дивляться весь час за тобою. їхній густий погляд вливається у твій погляд, перели­ваючись у самісіньку душу. В такі короткі миті ти відчуваєш особливу близькість, особливу спорідненість із матір'ю.

У материнському погляді не було ні фальші, ні лукавості, ні хитру­вання. Не було в ньому і тієї прямої гостроти, за якою подеколи ховають­ся недоброзичливість і байдужість. Очі її, постійно освітлені зсередини м'яким живим сяйвом, були видимим вираженням душі. Це погляд самої щирості, самого добра, самої зичливості. Навіть тоді, коли мати гнівалась чи просто боліло їй щось усередині, вони жили й сповнювали тебе лю­бов'ю і довірою. Ні щирість, ні доброта, ні зичливість не пропадали оста­точно з її погляду. І завжди ти відчував його чарівливу цільність, його животворний магнетизм. Материнський погляд був начебто сповнений якоїсь цілющості, він проникався тим здоров'ям, яке передавалось тобі. І ти усвідомлював, як дужчаєш завдяки матері, стаєш певний себе, твої сумніви чи вагання зникають.

У такі миті особливо гостро відчуваєш близькість. І те, що вона твоя мати, відчуваєш кожною клітинкою тіла, свідомістю і підсвідомістю, що нічого дорожчого нема за ці відчуття спорідненості. (За Є. Гуцалом, 180 слів)

СЛАВЕТНІ УКРАЇНЦІ

78. Маруся Чурай

Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу. До таких національних скарбів належить і наша пісня.

Погортайте сторінки сивих віків, вчитайтеся в прості і хвилюючі слова пісень, віднайдіть золоті ключі мелодій — і вам відкриється багато поетичних таємниць, ви почуєте голоси великих творців, імена яких роз­губила історія, і ми навряд чи знайдемо багато сіячів, чия поетична нива, ставши народною, квітує по всій землі українській.

І тільки тоді, крізь тумани часу, окреслиться схожа на легенду пос­тать творця. До таких славнозвісних постатей і належить народна поетеса Маруся Чурай.

Народжена для любові, вона не знала її радощів і всі свої надії, все своє любляче серце по краплині сточила в неперевершеді пісні, що й за­раз бентежно озиваються в наших серцях і вражають нас глибиною і щи­рістю висловленого в них почуття, чарівністю мелодій.

ї зацвіла, закрасувала калиною на лугах нашого мелосу творчість народної поетеси.

Три віки ходить пісня Марусі Чурай по нашій землі, три віки любові вже подарувала дівчина людям. А попереду— вічність, бо велика любов і велика творчість — невмирущі. (ЗаМ. Стельмахом, 180 слів)

79. Григорій Сковорода

Сковорода мав своєрідний розум: його бентежило те, що для тисяч людей було буденним і звичайним. Йому хотілося прочитати книгу буття, розгадати сенс людських учинків, заглянути в людську душу, як загляда­ли цікаві глядачі за завісу вертепу на різдвяних виставах.

До сьогодні в Чорнухах збереглася легенда про те, як Григорій Ско­ворода покинув домівку. Одного разу, пасучи отару, він нібито зачитався і не помітив, що одна вівця десь подалася. Батько, роздратований тим, що з Грицька поганий помічник, побив його. Після цього хлопець зник з до­му. Знайшли його в сусідньому селі аж через місяць: там він наймитував і збирав гроші на навчання. Закінчилась ця пригода примиренням з бать­ками, які спорядили сина вчитися до Києво-Могйлянської академії.

Проводжаючи синів, Сава з Палажкою, напевне, сподівалися, що ті заживуть якщо не слави, то достатку, а Гриць вивчиться й повернеться у духовному званні, житиме в пошані.

Важко сказати, які картини хвилювали юнака, коли він пробирався до Києва вчитися. Мабуть, ще тільки починав замислюватися над драма­тизмом навколишнього життя. Але щемливе відчуття несправедливості, з якою доводиться стикатися в житті, уже було йому знайоме. (І. Драч, 172 слова)