80. Іван Котляревський

Був Іван Петрович Котляревський людиною середнього зросту, пле­чистий, сильний, мав чорні очі.

Жив одинаком, без родини, вів досить скромне життя. Вдома прий­мав тільки невеликий гурт приятелів. Мав бібліотеку, де були латиномов- ні твори класичних авторів і французькі книжки псевдокласичної доби, романи Вальтера Скотта і Фенімора Купера. Особливо любив Котлярев­ський знаменитого «Дон Кіхота» Мігеля де Сервантеса, якого читав у російському перекладі.

Працюючи попечителем Полтавського благодійно-лікувального за­кладу, Котляревський допомагав бідним і приниженим. Дім його був відомий кожному нужденному чоловікові. У пам'яті сучасників письмен­ник лишався привітною, доброю людиною. Мова його була яскравою, пересипаною народними прислів'ями й приказками. Глибоко знав україн­ську історію, народний побут, поезію. З ним підтримували зв'язки, корис­тувалися його порадами відомі вчені, письменники, серед яких — і Ми­кола Гоголь.

Перші три частини «Енеїди» Котляревського з'явилися на світ 1798 р. у Петербурзі, а повністю поема була видана в Харкові 1842 р. Суть її була не в пародіювання «Енеїди» Вергілія, а в тому, що автор на­гадував українцям про славне минуле козацької доби.

За словами І. Франка, «тільки від часу Котляревського українське письменство приймає характер новочасної літератури, стає чимраз ближ­че до реального життя, чимраз відповідніше до його потреб». (З Інтер- нет-джерел, 180 слів)

81. Шевченко й сучасність

Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять безсмертя.

Він був поетом, якого ми до того не мали: поетом для всіх, поетом народним, поетом гноблених, але не скорених. Народжений матір'ю- кріпачкою і сам кріпак, він став борцем, революціонером титанічної сили. Його боялися царі. Коли можновладні самодержавні кати, ті, що напов­нили рудники Сибіру окутими в кайдани декабристами, ті сдмі, що заць­кували Пушкіна і юного Лєрмонтова, налившись новою злобою, з послі­довністю холодних убивць увігнали криваві свої пазурі в .молоду клекот­ливу душу Шевченкову, коли перед ним лягла несходима ніч муштри й солдатчини, мабуть, ті вінценосні кати вважали, що відправили його в таку безвість, звідки не буде вже йому вороття.

А він повернувся.

Вогненною піснею, віщим незборканим словом повернувся поет до рідної своєї України. Відкрите серце народного співця щедро ввібрало в себе могутній волелюбний дух українського народу. В тій невеликій книжці, що ім'я їй «Кобзар», клекоче ціле море горя народного, в ній — невольницький поклик до помсти й порив до свободи, мудрий роздум гуманіста і ніжна, чарівна краса української ііісні. (За О. Гончаром, 180 слів)

82. Остап Вересай

Майже в усіх містечках Лівобережної України кобзареві Остапові Вересаю було заборонено грати й співати.

Щоправда, згодом трапився випадок, який значною мірою допоміг ослабити жандармську опіку. 1875 року Вересая запросили на з'їзд етно­графів та археологів, на якому були діячі культури багатьох країн Євро­пи. Сім дум та цілу низку жартівливо-побутових пісень проспівав того вечора О. Вересай. І хоч не всі чужинці добре зналися на українській мові, але майстерне виконання кобзарем народного мелосу відкрило пе­ред зарубіжними гостями всю велич поетики, глибину української пісен­ної стихії. Концерт пройшов з величезним успіхом. Про «Гомера з Украї­ни»— саме так називали кобзаря журналісти — із захопленням повідо­мили всі петербурзькі газети й журнали. Відтепер слава про геніального «Гомера ХЕХ століття» облетить увесь світ. Відтак Остап Вересай пер­шим серед українських кобзарів вийшов на широку світову арену. В бага­тьох таких європейських країнах, як Австрія, Англія, Італія, Франція, а також в Америці почали з'являтися статті про унікального співака, фоль­клорні джерела мелосу і його носіїв, своєрідність пісенного багатства українського народу. Постать Остапа Вересая яскраво виокремлюється в духовному житті нашого народу. Він мовби увібрав найхарактерніші ознаки кобзарства в ширшому значенні. Його ім'я стало символом украї­нського кобзарства (За В. Скуратівським, 180 слів)