23. Ясне-красне Купайло

Купайло святкується в час літнього сонцестояння — 7 липня, на п'ятнадцятий день після найкоротшої ночі, рівно через півроку після Ко­ляди.

Найдавнішою згадкою про Купайла донедавна вважався запис у Во­линському літописі від 1262 року. Краса і радість на святі невгасні. Очи­щувальний животворний вогонь Купайла має горіти від смеркання до світання. Линуть співи-переспіви над селом і купальським дзвоном відгу­куються в душі кожного. Раптом свист, шипіння, тріскотня. Озираються

люди. То хлопці з .узвишшя палаюче колесо символ руху Сонця,—

запустили.

Тим часом дівчата ідуть ворожити — віночки за водою пускати. По­декуди вони ще и зі свічечками. «Куди віночок попливе, звідти й милий прибуде», — кажуть люди. І хоч дівчата знають своїх обранців, усе ж додивляються за віночками: куди попливуть?

У наддніпрянських селах дівчата, пускаючи вінки, приказують: «Хто вінок спіймає, той — пара моя!» Виносить юнак вінок, снагою води опо- дісканий, і віддає його своїй коханій.

Хтось додому збирається, а комусь —- Купайло на всю ніч. Гуртами сідають люди на запахущій траві — закінчують свято купальською вече­рею. ,

Купайло — свято всуціль поетичне. Чисте, як джерельна вода, палке й очищувальне, наснажливе для душі, як купальський вогонь, воно йде з глибини віків, утверджуючи свою незнищенну силу. (З журналу, 180 слів)

24. Українське весілля

З давніх-давен традиційне українське весілля було одним з найваж­ливіших, найхвилюючіших родинних свят. З ним пов'язували не тільки шлюб молодих, поєднання двох родів; це була подія масштабна, надзви­чайно відповідальна, у якій брало участь чимало людей у ролі старостів, сватів, коровайниць, свах, світилок, дружок, бояр, музик, куховарок, за­прошених родичів, сусідів і просто «запорожців».

Традиційна весільна драма дивовижно багата. Високий морально- етичний та естетичний ідеал народу втілено в українському весіллі. Укра­їнське весілля — непередавано багате буйноцвіття народного генія, його вражаюча здатність під час чи не найвідповідальнішої події в житті роз­сипати пригорщі сміху; його зворушливі до сліз туга і печаль, зажура і скорбота, на самому денці яких просвітлює жаринка оптимізму; це і його щемлива розрада, гомінка втіха, естетична насолода, нестримна розвага, що так влучно передається самою назвою — весілля.

Весілля мало комплекс обрядів, звичаїв, символів, спрямованих на забезпечення міцного шлюбу, здоров'я й багатства молодого подружжя. 16

Скажімо, до випікання весільного короваю запрошували тільки тих за­міжніх жінок, які жили зі своїми чоловіками в злагоді, були чесними, порядними, мали діток. Українське весілля — могутній код національної ментальності. Отож пізнаваймо духовне коріння народу, і хай нам ніколи не буде «гірко» — хай буде весело! (За М Дмитренком, 180 слів)

ПІСНЯ — ДУША НАРОДУ

25. Пісня — душа народу

Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його іс­нування. У часи розквіту та занепаду, під час важкщс випробувань війна­ми, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній — пам'ять про визначних історичних діячів, минуле, щирі почуття. Пісня неодмінно лунала при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь- яке свято. Пісня допомагала в праці та в дорозі.

Існує давня легенда, у якій ідеться про те, що Бог обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця леге­нда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та піс­ня, пообіцяв Господь, допоможе людям пережити всі лиха.

В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі, прості. Вони нікого не залишають байду­жими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. Без рідної пісні, як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів.

Народну пісню треба берегти, бо в ній — невичерпні багатства душі нашого народу. (З Інтернет-джерел, 180 слів)

26. «А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо...»

Якою надією-радістю світяться очі людей, коли під українським не­бом, та й всюди, де живуть, розкидані долею українці, лунає ця патріоти­чна пісня. Наче фенікс із попелу, воскресає вона із забуття, скидає з себе пута, яками силкувались її задушити ті, хто хотів би, щоб Україна й нада­лі була покірною колонією, втратила історичну пам'ять.

Пісня ця виникла на початку Першої світової війни в середовищі українського січового стрілецтва і стала його патріотичним гімном. І сло-

3* Укр. мова. 9 кл. Збірник диктантів до ДПА

Найдавнішою згадкою про Купайла донедавна вважався запис у Во­линському літописі від 1262 року. Краса і радість на святі невгасні. Очи­щувальний животворний вогонь Купайла має горіти від смеркання до світання. Линуть співи-переспіви над селом і купальським дзвоном відгу­куються в душі кожного. Раптом свист, шипіння, тріскотня. Озираються люди. То хлопці з .узвишшя палаюче колесо— символ руху Сонця,— запустили.

Тим часом дівчата ідуть ворожити — віночки за водою пускати. По­декуди вони ще и зі свічечками. «Куди віночок попливе, звідти й милий прибуде», — кажуть люди. 1 хоч дівчата знають своїх обранців, усе ж додивляються за віночками: куди попливуть?

У наддніпрянських селах дівчата, пускаючи вінки, приказують: «Хто вінок спіймає, той — пара моя!» Виносить юнак вінок, снагою води опо- дісканий, і віддає його своїй коханій.

Хтось додому збирається, а комусь —- Купайло на всю ніч. Гуртами сідають люди на запахущій траві — закінчують свято купальською вече- рею. ,

Купайло — свято всуціль поетичне. Чисте, як джерельна вода, палке й очищувальне, наснажливе для душі, як купальський вогонь, воно йде з глибини віків, утверджуючи свою незнищенну силу. (З журналу, 180 слів)