85. Богдан Лепкий

Те, що Богдан Лепкий — видатна постать в українській літературі, не викликає сумніву. Сучасник Івана Франка, Василя Стефаника, Марка Черемшини, Осипа Маковея, він гостро усвідомлював соціальні й націо­нальні проблеми рідного народу. Водночас вражає обсяг написаного Бог­даном Лепким. Лише бібліографічний перелік його творів зайняв би по­над сімсот сторінок машинопису. Богдан Лепкий — поет і новеліст, дра­матург і романіст, публіцист і критик, збирач народної творчості і її по­пуляризатор, історик і філософ, літературний дослідник і невтомний про­пагандист творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Ми­хайла Коцюбинського, Олександра Пушкіна, Михайла Лєрмонтова, Ми­коли Гоголя. Досить сказати, що він написав ґрунтовне дослідження про Великого Кобзаря і видав понад двадцять томів української класичної літератури, перекладав твори російських, польських, німецьких, англій­ських і скандинавських письменників. Ось така широчінь його творчих обріїв. За обсягом літературної спадщини Богдан Лепкий поступається тільки своєму учителеві Іванові Франку. На жаль, творчість Богдана Леп- кого ще не достатньо вивчена і чекає свого дослідника, дослідника чесно­го, мудрого, справедливого, який зміг би дати ґрунтовний науковий ана­ліз його творчості. І все ж... час бере своє. До українського читача з кого­рти незаслужено призабутих повертається ще одне чесне і талановите ім'я — Богдан Лепкий. (Р. Коритко, 180 слів)

87. Чарівниця співу

Соломія Крушельницька народилася 1873 року в подільському селі Білявинці. Її дитинство та юність пройшли в селі Біла під Тернополем. Квітучі сади, зелені луки, широкі поля, мелодійні народні пісні, що лину­ли над селом тихими вечорами, глибоко запали в серце дівчини.

У двадцять років Соломія з медаллю закінчила Львівську консервато­рію і, щоб удосконалити вокальну та акторську майстерність, виїхала до Мілана. Навчаючись в Італії, Крушельницька з успіхом виступає на сцені.

Незабаром вона стає примадонною Великого театру Варшави, щоро­ку виїздить на гастролі до Петербурга, а потім її запрошують у Париж і Неа­поль. У 1906 році артистка здобуває перемогу в міланській «Ла Скала».

Співачка виступає у Франції, Аргентині, Бразилії, Єгипті та інших країнах світу. Та де б і коли б вона не виступала, завжди включала до своїх програм українські народні пісні.

Протягом свого творчого життя Соломія Крушельницька проспівала десятки оперних партій, її постать овіяна легендарною славою. «Найпрекра- снішій і найчарівніший Баттерфляй. Джакомо Пуччіні», — цей напис зробив великий композитор на своєму портреті, подарованому славетній співачці.

Мистецькі успіхи відчинили перед нею, двері всього світу, але вона знала, що світ належить тому, хто має Батьківщину, і Крушельницька повернулася до рідного Львова. (За М. Головащенком, 180 слів)

88. Катерина Білокур

Катерина Білокур — видатна постать у нашій культурі. Вона зачару­вала своїми полотнами мільйони людей. Народилася вона 7 грудня 1900 року в с. Богданівка Пирятинського району на Полтавщині. У школі не вчилася, але читала багато, беручи книжки в сільських учителів, які допомогли їй розширити кругозір, ввійти у світ мистецтва, долаючи забо­рону батьків малювати, бо ж треба було обробляти город, вести госпо­дарство. Зреклась сімейного щастя, лишившись самотньою, право малю­вати виборювала, будучи готовою навіть утопитись за нього.

Дорослою дівчиною вона почула по радіо в су^дньому селі голос співачки Оксани Петрусенко і, вражена, послала їй малюнок — відповідь на почуту пісню «Чи я в лузі не калина була?», зроблений на аркуші з учнівського зошита.

Намальовані кетяги червоної калини сказали Оксані Андріївні про великий талант його авторки. І артистка зробила все, щоб долею Катери­ни Білокур зацікавились люди, пов'язані з живописом. Від селянської хати пішла по світу чутка про творчість народної художниці. Спершу її картини побачила Полтава, потім Київ, Москва, Париж.

Полотна Катерини Білокур — величальні пісні природі,, людині та її діянням. «Сніданок», «Польові квіти», «Квіти і берізоньки ввечері», «Цар-колос» — ці полотна вражають самобутністю, поетичністю, гармо­нією кольорів, національним колоритом. (За М. Головащенком, 180 слів)