13. Добрі людські сусіди

Легенди легендами, але в них особливою поетичністю оспівана бла­городність птахів — добрих людських сусідів. За їх повадками визначали прихід весни, настання тепла. Багатьом відомі похідні афоризми: приле­тіли бусли — початок весни, прилетіли лелеки — весну принесли здале­ка. З появою цих віщунів хлібороби неодмінно починали висівати ярі культури, садити городину, приказуючи: як з'явилися буслині лапи — не забирай з грядки сапи. У багатому музичному фольклорі, зокрема на По­ліссі, є чимало пісень, присвячених лелекам.

За повадками лелек люди передбачали, якою буде погода наступного року, майбутні статки. Вважалося, що коли бусли запізнюються з вильо­том в ірій і збираються в гурти біля гречаної копи, то неодмінно зима виявиться стійкою, без лютих морозів та віхол, легкою для зимівлі худо­би й людей. І навпаки, якщо поважні птахи поспіхом вирушають на пере- зимівку — чекай суворої зими. Одвічна людська любов і шана до птахів, що поруч нас, підтверджується і в назвах. Чи ще знайдуться представни­ки фауни, яких би нарікали стількома йменнями: боцюн, боцян, бузько, бусьо, бусел, веселик, гайстер, лелека, чорногуз тощо. Крім того, їх, як уже відзначалося, окликували людськими іменами. Усе це разом узяте утверджує велику пошану до птахів з чорною ознакою. (В. Скуратівсь- кий, 179 слів)

14. Рідна земля

О рідна земле! Ти, як мати, — єдина і неповторна! Ти не обов'язково найкраща, найгарніша. У світі є, можливо, інші краї, сповнені чарівної краси, краї, де ласкавий шум морського прибою поєднується з ніжним співом барвистих птахів, а пахощі лавру чи магнолії — зі свіжістю грошо­вих південних вітрів. То й що з того?

Хай ти скромніше вбрана, хай твоя краса не така показна і не ному впадає у вічі, але від того ти не менш рідна і люба синівському сеу цю, рідна земле! Мабуть, ти ввійшла в нього ще з дитинства: з молоку матері й шумом старої верби у воротях, з квилінням чайки біля степово^ озерця і золотим дзвоном пшеничної ниви за селом, зі звуками рідн₀у мови та пісень вечорових дівочих. Усім цим ти вросла в серце, мов дуб у землю, і нема у світі такої сили, яка вирвала б із нього одну Вітчизну | вклала натомість яку-небудь іншу. **

У годину радощів і годину горя всі помисли наші ми віддаємо то^ рідна земле! Ми завжди з тобою, де б ми не були. І поки б*€тьс_ч- стукотить у грудях серце, ми не перестанемо любити тебе, рідна земд_еі (За В. Маликом, 180 слів)

15. Рідні обрії

Земле! Ти народжуєш нас неначе*для того, щоб ми звіряли тобі своє , горде серце. Ми нікуди не можемо подітися від тебе, як од власної долі , і хоч куди б заносили нас урагани часу, але як тільки вони вщухають і починають ледь виднітися твої обрії, то ми знову прагнемо до тих місць, вперше побачили тебе з колискової висі, наче перекинуту горілиць, поті^ з отих віконець маленьких, у чотири шибки — прагнемо на ті споришеві подвір'я, де ми вперше ступили на тебе босоніж, звідали твоє тепло ц зачули в жилах своїх твою незміряну силу.

Тож лишень тобі дано повертати лебедині зграї з далеких світів. Хто не чув, як стривожено вони ячать, шукаючи тебе в чорних туманах, хто не бачив, як їхні безстрашні ватажки розбиваються вночі об незнані скелі, аби інші жили й могли долетіти до тебе, той ніколи до кінця не збагне, що в людях живуть ті самі закони землі обітованої. Для одних вони стають непереборними лише за тридцять п'ять мільйонів кілометрів від рідної землі, а для інших, що обертаються на менших орбітах, достатньо і тридцяти п'яти... (За В. Земляком, 175 слів)