44. Звільнення від відбування покарання у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

ст. 80 КК передбачає звільнення від покарання; зв'язку із закінченням строків давності виконан­ня обвинувального вироку. Під давністю виконання обвинуваль­ного вироку розуміють закінчення встановлених у законі строків із дня набрання обвинувальним вироком законної сили, у зв'язку з чим засуджений звільняється від виконання при­значеної судом міри покарання. При цьому суспільна небез­печність вчиненого не змінюється (якщо не змінилася обста­новка або сама санкція статті, відповідно до якої особі при­значено покарання). За загальним правилом, перебіг строку давності виконання покарання починається з дня набрання обвинувальним виро­ком законної сили. Проте з різних причин (тривала хвороба засудженого, яка перешкоджає виконанню вироку, стихійне лихо, втрата кримінальної справи тощо) вирок може не приво­дитися у виконання. З урахуванням цього в кримінальному за­коні встановлюються особливі строки, після закінчення яких, якщо їх перебіг не було перервано, засуджений підлягає звільненню від відбування покарання. Невчинення ним за цей пе­ріод нового злочину свідчить про значну або повну втрату ним суспільної небезпечності, а відтак, про недоцільність застосу­вання до нього покарання, призначеного вироком суду.

Зі статті 80 КК випливає, що існують три у мови застосу­вання давності обвинувального вироку: 1) закінчення зазначе­ного в законі строку; 2) неухилення засудженого від відбуван­ня покарання; 3) невчинення ним протягом встановленого за­коном строку нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.

Частина 1 ст. 80 КК встановлює диференційовані строки, закінчення яких виключає виконання обвинувального виро­ку. Тривалість цих строків залежить від виду та тяжкості при­значеного судом покарання. Так обвинувальний вирок не приводиться у виконання, якщо з дня набрання ним чин­ності минули такі строки: 1) два роки — у разі засудження до покарання менш суворо­го, ніж обмеження волі; 2) три роки — у разі засудження до покарання у вигляді обме­ження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості; 3) п'ять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин; 4) десять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; 5) п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років за особ­ливо тяжкий злочин.

Перебіг строку давності виконання обвинувального ви­року може зупинятися і перериватися.

Підставою для зупинення перебігу строку давності виконан­ня обвинувального вироку є ухилення засудженого від відбу­вання покарання. Під ухиленням слід розуміти дії засуджено­го, спрямовані на те, щоб уникнути приведення обвинуваль­ного вироку у виконання, наприклад, систематична зміна місця проживання, проживання за фальшивими документами, зміна місця роботи, зміна зовнішності, втеча з виправно-трудової установи тощо. Перебіг строку давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. При цьому строки давності в два, три і п'ять років подвоюються.

Підставою для перерви перебігу строку давності є вчинен­ня протягом цього строку нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого. При перерві давності обчислення строку починається з дня вчинення нового злочину. Час, який минув до вчинення нового злочину, не зараховується в строк давності.

строки давності ви­конання обвинувального вироку, яким призначене додаткове по­карання. Відповідно до ч. 2 ст. 80 КК строки давності щодо до­даткових покарань визначаються основним покаранням, при­значеним вироком суду. Звільнення від покарання за ст. 80 настає автоматично. Проте, якщо особа засуджена до довічно­го позбавлення волі, щодо неї діє спеціальне правило, закріп­лене в ч. 5 ст. 80, відповідно до якого законодавець надає суду право вирішувати питання щодо того, застосовувати чи не зас­тосовувати давність, — залежно від ступеня суспільної небез­печності вчиненого раніше злочину і особи засудженого. Якщо суд не вважає за можливе застосувати давність, він зобов'яза­ний замінити довічне позбавлення волі позбавленням волі. Водночас за наявності достатніх підстав суд може і застосува­ти давність. У цьому разі ухвалений раніше вирок не приво­диться у виконання.

КК встановлює обмеження застосування давності виконан­ня обвинувального вироку. Наприклад, відповідно до ч. 6 ст. 80 КК давність не застосовується у разі засудження особи за зло­чини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та ч.1 ст.442 КК. Ця норма цілком відповідає положенням Лондонського статуту Міжнародного військового три­буналу від 8 серпня 1945 р., резолюціям Генеральної Асамблеї ООН, її конвенціям від 26 листопада 1968 р., до яких приєдна­лася Україна.