Стаття 403 кк «Невиконання наказу»

Невиконання наказу – невиконання обов’язкової для виконання вимоги командира (начальника) про вчинення або невчинення підлеглим будь-якої дії по службі.

Злочин «Невиконання наказу» є різновидом невиконання наказу начальника, що вчинено за відсутності ознак, зазначених у ч.1 ст. 402 КК, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (Н-д: нещастні випадки з людьми, знищення або бойової техніки, заподіяння серйозної майнової шкоди)

Об'єктом є встановлений порядок несення військової служби (безпосереднім об’єктом - є порядок підлеглості та військової честі).

Об'єктивна сторона : полягає у невиконанні чи неточному виконанні наказу, настанні тяжких наслідків та наявності причинового зв’язку між невиконанням чи неналежним виконанням наказу та настанням тяжких наслідків. При невиконанні наказу відсутні ознаки, необхідні для визнання діяння непокорою. Відсутні, зокрема, відкрита заява про небажання виконувати наказ і демонстраційні дії, що свідчать про небажання підлеглого підкорятися наказу свого начальника. Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків.

Суб'єкт злочину - може бути військовослужбовець, який за своїм становищем чи військовим званням є підлеглим начальникові, що віддав наказ.

Суб'єктивна сторона характеризується необережною формою вини. Тобто необережністю у вигляді злочинної недбалості або злочинної самовпевненості, що є результатом легковажного розрахунку, неправельного розуміння наказу, забудьковатості тощо.

Покарання: - карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

70.Юридичний аналіз складу злочину: посягання на життя представника іноземної держави ( ст. 443 кк).

Безпосереднім об'єктом злочину є співдружність України з іншими державами (нормальні міжнародні відносини, що необхідні для співробітництва між державами), а додатковим обов’язковим об’єктом є життя представника іноземної держави, іншої особи, яка має міжнародний захист.

Міжнародний захист - захист передбачений міжнародним правом, зокрема, Конвенцією про запобігання і покарання злочиннів проти осіб, які користуються міжнародним захистом (від 14 грудня 1973р.).

Представником іноземної держави є особа, яка офіційно прибула в Україну для укладення договору, врегулювання або вирішення питань по державній лінії або є офіційним представником своєї держави в державі Україна. Це - глави держав і представництв, глави та члени урядових делегацій, міністри, дипломатичні представники.

Інші особи, яка має міжнародний захист – службова особа чи інші агенти міжурядової міжнародної організації, які мають право згіджно з міжнародним правом на спеціальний захист.

Об'єктивнусторону : утворюють діяння у формі вбивства або замаху на вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист.

Суб'єкт злочину – громадянин, іноземець, особа без громадянства, які досягли 14 -річного віку.

Суб'єктивна сторона характеризується умислом і альтернативною метою: 1) вплив на характер їхньої діяльності, яка має міжнародний захист; 2) вплив на діяльність держав чи організацій, які вони представляють; 3) провокації війни; 4) міжнародних ускладнень (Н-д: зрив міжнародних переговорів).

Покарання:карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

З курсу «Кримінальне процесуальне право України»: