51. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Суб'єкт злочину - це особа, яка досягла до вчинення злочину певного віку: шістнадцяти (загальний вік) або чотирнадцяти (знижений вік) років. Вік суб'єкта злочину виконує не тільки роль критерію нижчої вікової межі, з якої можлива кримінальна відповідальність, а й є обставиною, що визначає характер і ступінь суворості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, тобто осіб, що не досягли вісімнадцяти років до вчинення злочину.

Поряд із загальними положеннями, що стосуються питань кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини, кримінальний закон передбачає певні особливості кримінальної відповідальності та покарання щодо неповнолітніх. Ці особливості передбачені в розділі XV КК і стосуються:

1) звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97) та у зв'язку зі спливом давності;

2) видів і строків покарань, що застосовуються до неповнолітнього (статті 98-102);

3) призначення покарання (ст. 103);

4) звільнення від покарання та його відбування (статті 104-107);

5) погашення та зняття судимості (ст. 108).

Встановлюючи ці особливості, законодавець виходив із психологічної характеристики цього віку: нестійкості психічних процесів, відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки. Така психофізична незавер­шеність процесу формування особи неповнолітнього призводить до його нездатності повною мірою (на рівні психофізич ного розвитку дорослої особи) усвідомлювати фактичні ознаки та суспільну небезпечність такого складного соціальною явища, як злочин, давати адекватну оцінку своїм вчинкам.

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: 1) штраф (до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно); 2) громадські роботи (від 16 до 18 років); 3) виправні роботи (від 16 до 18 років, за місцем роботи); 4) арешт (особі, яка досягла 16 років, на строк від 15 до 45 діб); 5) позбавлення волі на певний строк.

До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

При призначенні покарання (ст. 103 КК) неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65 - 67 КК (тобто загальні засади призначення покарання, обставини, що пом’якшують чи оптяжують покарання), враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.

Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст.97 та ст.105)

Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені ч.2 ст. 105 КК. Тобто: а) застереження; б) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки непов­нолітнього; в) передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання; г) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяних майнових збитків; ґ) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах і порядок їх залишення визначаються законом.

Суд застосовує ці заходи і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК.

У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.104) -може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до арешту або позбавлення волі. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ст.106) до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 КК. Так встановлюються такі строки давності:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років - у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Щодо неповнолітніх осіб, , встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:

1) два роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3) сім років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.