47. Звільнення від покарання на підставі акта амністії або помилування.

У статтях 74, 85-87 КК визначається можливість звільнен­ня особи від покарання чи пом'якшення призначеного пока­рання в порядку амністії або помилування.

На підставі закону України про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання або невідбуту його частину більш м'яким покаранням.

Амністія - це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Вона оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію може бути передбачено заміну засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Згідно з чинним законодавством до особи, яка вчинила злочин, може бути застосований один із таких видів амністії:

а) відмова в порушенні кримінальної справи (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК);

б) закриття кримінальної справи (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК);

в) звільнення від відбування основного і додаткового покарання (ч. 2 ст. 86 КК; ст. 5 Закону України «Про застосуванняамністії в Україні») ;

г) звільнення від невідбутої частини основного і додаткового покарання (ч. 2 ст. 86 КК);

ґ) звільнення від основного покарання із залишенням додаткових мір покарання (ст. 5 Закону України «Про застосування амністії в Україні»);

д) заміна покарання або його невідбутої частини більш м'я­ким покаранням (ч. З ст. 86 КК).

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закін­чені, припинені або перервані після прийняття закону про ам­ністію.

Судимість не може бути знята за законом про амністію. Питання про погашення або зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень статей 88—91 КК, виходячи із виду і строку фактично відбутого винним покарання.

Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, можуть прийматися не частіше одного разу протягом календарного року. Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше трьох місяців після опублікування відповідного закону.

Не допускається застосування амністії: а) до осіб, яким смерт­ну кару в порядку помилування замінено на довічне позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі; б) до осіб, які мають дві та більше судимостей за вчинення умис­них тяжких чи особливо тяжких злочинів; в) до осіб, яких за­суджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бан­дитизм, умисне вбивство за обставин, що обтяжують відпові­дальність; г) до осіб, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину і які відбули менше по­ловини призначеного вироком суду основного покарання.

Відповідно до ст. 44 КК України звільнення від кримінальної відповідальності за актом амністії здійснюються виключно судом.

Помилування — акт глави держави, за яким певна особа (чи кілька осіб) повністю або частково звільняється від відповідальності чи покарання (незалежно від тяжкості злочину вчиненого ними), чи до неї застосовується більш м'яке покарання, або ж з особи знімається судимість. Тобто помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

Згідно зі ст. 44 КК актом помилування особа звільняється як від відповідальності, так і від покарання.

Помилування засуджених здійснюється у вигляді:

а) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ч. 2 ст. 87);

б) повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;

в) заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням;

г) зняття судимості.

Право на клопотання про помилування має особа, яка:

а) засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;

б) засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування;

в) засуджена в Україні та передана для відбування покарання іноземній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування;

г) відбула покарання в Україні.

Крім того, право на подання клопотання про помилування мають, зокрема, захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний представник засудженого, громадські організації тощо.

За своєю юридичною природою помилування є не реабілі­тацією, а лише звільненням від покарання. Воно не усуває са­мого факту вчинення злочину: якщо особа після звільнення від покарання за помилуванням вчинить новий злочин, це буде основою для визнання повторності та рецидиву.

Помилування й амністія, незважаючи на очевидну схожість, мають такі відмінності:

• акт про помилування є юридичною підставою для звільнення особи від покарання, тоді як для застосування амністії необхідний акт відповідного органу, на який покладено обов'язок з реалізації положень закону про амністію;

• помилування не має загальнонормативного характеру, а являє собою акт застосування права в конкретному випадку;

• помилування має разовий характер, тоді як застосування амністії - це досить тривалий період, що вимагає зусиль уповноважених органів: міліції, суду, прокуратури, органів, що відають виконанням вироку;

закон про амністію приймається щодо неперсоніфікованого кола осіб, а помилування інколи називають персоніфікованою амністією, приймають щодо конкретних осіб;

• прийняття закону про амністію, як правило, приурочене до певної святкової дати для всієї держави, а акт про помилування, який видається президентом, такої прив'язки не має;

• клопотання про помилування завжди походить від самого засудженого, його родичів, спостережних комісій, адміністрації установи виконання покарань. Акти ж амністії завжди видаються з ініціативи органів вищої державної влади, уповноважених їх видавати.

Спільним для амністії та помилування є те, що вони не став­лять під сумнів рішення суду і не реабілітують осіб, а є лише проявом реалізації принципів гуманізму та економії криміналь­но-правової репресії з боку органів вищої державної влади.