13.1 Загальні положення обліку якості земель

Облік якості земель відображає відомості, які характеризують угіддя за природними та набутими властивостями, що впливають на їх родючість, а також за ступенем забрудненості грунтів. Облік якості земель у системі земельного кадастру передбачає проведення класифікації не тільки грунтів, але й земель. У природничих науках під грунтом ,переважно розуміють, верхній, пухкий шар земної суші сформований під впливом різних факторів ґрунтоутворення. Грунт покриває всю поверхню суші суцільним шаром від декількох см до 1-3 м і більше. Класифікація грунтів будується за принципом їх походження і розвитку.

Поняття земля включає всю економічну систему в якій знаходиться земельна ділянка. Тобто весь комплекс факторів навколишнього середовища, природніх умов виробництва, які визначають ріст і розвиток рослин, умови с/г використання земель і вплив на кінцевий результат господарської діяльності людини. Грунт у цій системі виступає як один із складових елементів, який поряд з іншими умовами суттєво впливає на характер використання земель. При класифікації земель виділяють ділянки території з характерними тільки конкретним грунтовим покривом, але й усіма іншими умовами від яких залежить спосіб їх використання. До таких умов належить: клімат, характер водного і теплового режимів грунту та прилягаючих шарів атмосфери, рельєф місцевості, експозиція схилів окремих ділянок, їх конфігурація, розмір і розміщення, природна рослинність і придатність земель для вирощування певних культур, господарська діяльність людини.

Землі згідно з класифікації земельного фонду – це генетично самостійні ділянки верхньої найбільш активної частини сумі, головний засіб виробництва сільського і лісового господарства з характерними природно с/г властивостями, які визначають призначення і використання земель, а також заходи по їх охоронні і окультурення.

13.2 Облік земель за якістю

Основні принципи класифікації земель побудовані на положенні про їх динамічність, розвиток у часі і просторі. В основу класифікації земель покладають їх стан і відповідні до цього виробничі можливості для використання земель в с/г. Основні таксономічні одиниці класифікації земельного фонду – це зональні типи земель, виділенні у процесі природно с/г районування земельного фонду України, категорії придатності земель, план земель. Характеристика класу в межах кожного зонального типу відображається видами земель або групами грунтів.

Зональні типи земель територіально збігаються з межами природно с/г зонами і виражають зональні умови природного середовища та загальні напрямки переважаючого використання земель для землеробства, тваринництва, як господарювання тощо.

Категорії придатності земель виділяють за основними стадіями їх утворення і розвитку відповідно до відносного віку земель і основного с/г призначення основою для відношення категорії придатності є якісний стан земель і можливість їх використання під с/г угіддями.

Діюча класифікація земельного фонду передбачає такі категорії придатності:

1. Землі придатні під ріллю

2. Землі придатні під сінокоси

3. Землі пасовищні після покращення можуть використовуватися під інші с/г угіддя

4. Землі придатні під с/г угіддя після корінних меліорацій

5. Землі мало придатні під с/г угіддя

6. Землі не придатні під с/г угіддя

7. Порушенні землі

Залежно від економічних факторів існуюче використання земель іноді може не відповідати їх наміченій придатності. Наприклад землі під ріллю, якщо розміщенні поблизу населених пунктів або тваринницьких комплексів можуть використовуватись під посадки б/н плодових насаджень або створення багаторічних культурних сінокосів і пасовищ.

В межах кожної категорії придатності виділяють класи земель. При цьому враховують головні кількісні ступені розвитку земель відповідно до їх абсолютного віку, загального характеру використання агротехніки, влючаючи ступінь окультуреності земель. Класи земель є основною одиницею класифікації і представляють собою ділянки земної поверхні з близькими природними і господарськими якостями, характерною спільністю використання, напрями окультурювання і підвищення продуктивності.

Види земель є складовими частинами природно с/г зони. За своїм змістом вони відповідають агровиробничим групам грунтів, які створенні в процесі грунтового обстеження. Віднесення земельної ділянки до певних категорій придатності, класу і виду земель проводиться за ознаками і властивостями, які найбільш суттєво впливають на характер і специфіку її можливого і доцільного використання в складі тих чи інших угідь. Основою обліку крупно масштабних грунтових, меліоративних, геоботанічних і агрохімічні обстеження.

Якщо матеріали раніше проведених обстежень застаріли, то проводять польове коректування, або повторне крупно масштабне обстеження. За відкоректованим матеріалом обраховують площі за групами грунтів у розрізі угідь, механічним складом та іншими показниками, що характеризують якісний стан земельних угідь. Площі грунтів сумують за категоріями придатності і класами земель. До категорій земель придатних під ріллю віднесено 14 класів, До категорій земель придатних під сінокоси -7, під с/г угіддя після корінної меліорації -6. У наступні 3 категорії малопродуктивні, не придатні та порушенні землі належить по 2 класи до кожної.

Облік якості земель в межах видів земель проводиться за механічним складом грунту, ступенем засоленості, солонцюватості, вологості, кислотності, заболоченості, кам'янистості, рельєфом місцевості, запасами гумусу, забезпеченості Р,К та іншими елементами.

За механічним складом групи грунтів поділяють на 7 підгруп: важко, середньо, легко глинисті, середньо і легко суглинисті, супіщані і піщані. Для кожногогрунту існують підстилаючи породи: пісок, супісок, суглинки, глина, галька, щебінь.

Характеристика засоленості грунтів проводиться за вмістом солей, глибиною залягання сольового горизонту, якісним складом солей за ступенем засолення і слабо, середньо, сильно засоленні, з виділенням земель повторного засолення. Залежно від глибини залягання сольового горизонту: солончакові (солончаки 0-30см), солончакуваті (30-80см), глибоко солончакуваті (80-150см), глибоко засоленні (>150см).

Площі солонцевих земель і їхніх комплексів діляться на 3 групи:

• Слабо комплексні (вміст солонців 10-30%)

• Середньо комплексні (30-50%)

• Сильно комплексні (>50%)

До обліку земель за кислотністю встановлюють таку градацію:

• Близькі до нейтральних Рh 5,5-6,0

• Слабо кислі (5,1-5,5)

• Середньо кислі (4,6-5,0)

• Сильно кислі Рh <4,5

Меліоративний стан характеризують глибиною залягання грунтових вод і ступенем зволоженості. Залежно від зволоження: недостатньо зволоженні, перезволоженні, заболоченні, ті що затоплюються талими водами. Перезволоженні – це землі, що мають слабі ознаки поверхневого оглеєння і зазнають короткочасного або часткового перезволоження. Вони поділяються на заплавні і поза заплавні.

Із складу заболочених виділяють : слабо, середньо, сильно заболоченні, які в свою чергу поділяються на мулуваті і торф'яні.

Ступінь кам'янистості встановлюють залежно від наявності каміння у 30 см шарі або на поверхні грунту. Розрізняють :

1. мало кам'янистими вважаються землі з вмістом каміння 5-20 м³/га

2. помірно кам'янисті - 20-50 м³/га

3. багато кам'янисті >100м³/га

При виділені підгруп за кам'янистістю залежно від наявності каміння на поверхні грунту до слабо кам'янистих відносять грунти, поверхня яких покрита камінням від 5-10%, середньо кам'янисті 10-20%, сильно кам'янисті 20-40%, дуже сильно кам'янисті >40%.

При характеристиці земель за ступенем еродованості вони поділяються на: дефляційно небезпечні, підданіно вітровій ерозії, спільно водній і вітровій ерозії, окремо водній ерозії. Дефляційно небезпечні землі виділяють на основі аналізу всього комплексу природних особливостей території і їх господарського використання. При цьому встановлюють 3 ступені потенційної ерозійної небезпеки: слабка, середня, сильна. Ступінь еродованості визначають окремо для водної і вітрової ерозії. Вона залежить від розміру зруйнованої ерозією поверхні горизонтів грунтової родючості і поділяють на слабку, середню і сильну.

Інтенсивність лінійної водної ерозії визначають за наступною градацією середньорічного росту ярів:

• слабка ерозія до 0,54м

• середня 0,5-1,0м

• сильна 1-2м

• дуже сильна 2-5м

• надзвичайно сильна >5м

На основі планового картографічних матеріалів дають характеристику угідь за схилами місцевості з такою градацією: до 1°, 1-2°, 2-3°, 3-5°, 5-7°, 7-10°, 10-15°, понад 15°.

Потужність гумусового горизонту визначають за нижньою межею його простягання у см від об'ємну масу в г на см³ , загальна пористість у % від об'єму грунту, вміст гумусу у % і тонах на га площі, вміст рухомих поживних елементів Р₂О₅К₃О –у мг/100 мг грунту.

У межах кожного класу підкласу і групи, типів сінокосів і пасовищ обліковують чисті корінного покращення включаючи культурні пасовища, із складу вкритих купинами, зарослих деревино-чагарниковими насадженнями виділяють слабо, середньо і сильно купинисті порослі чагарником сіножаті і пасовища, середньо і сильно збиті пасовища.