109. Зобов’язання із набуття чи збереження майна без достатньої правової підстави

За зобов'язанням із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (ч. 1 ст. 1212 ЦК).

Правове регулювання здійснюється главою 83 ЦК.

Підставами виникнення зобов'язання може бути:

• набуття, збереження майна без достатньої правової підстави;

• підстава, на якій було набуто майно, згодом зникла.

Причому не має значення, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події.

Суб'єктами зобов'язання є особа, яка безпідставно набула або зберегла майно (боржник), та особа, яка має право одержати від боржника безпідставно набуте або збережене майно (кредитор).

Об'єктом зобов'язання є дії безпідставно збагаченого боржника щодо повернення потерпілому (кредитору) безпідставно набутого або збереженого.

Законодавець розрізняє такі види зобов'язань із безпідставного збагачення:

1) зобов'язання із безпідставного набуття майна, тобто майно набувача збільшується, а майно потерпілого зменшується (помилкове повторне виконання зобов'язань, помилкова поставка товарів на адресу неналежного набувача, оплата рахунку за послугу, яку фактично не отримали, збільшення майна внаслідок стихійного лиха, повернення позикових коштів не тому кредиторові тощо);

2) зобов'язання із безпідставного збереження майна, тобто збереження майна з боку набувача і зменшення або незбільшення майна з боку потерпілого (несплата послуг, якими фактично скористався набувач, виконання зобов'язання замість третіх осіб, несплата набувачем коштів потерпілому за користування майном, яке взяв потерпілий в оренду тощо).

Зобов'язання із безпідставного збагачення ще називають кондикційними (від лат. condictioindebiti — повернення помилково втраченого) і відносять до охоронних, недоговірних за юридичною природою. Вони є своєрідним універсальним інститутом захисту цивільних прав та інтересів, у зв'язку з чим його застосовують також до вимог про:

• повернення виконаного за недійсним правочином;

• витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

• повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

• відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч. 2 ст. 1213 ЦК).

Змістом зобов'язання є право потерпілого вимагати повернення безпідставного збагачення від боржника та обов'язок останнього повернути безпідставно набуте або збережене потерпілому. Набувач зобов'язаний:

1) повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а у разі неможливості — відшкодувати його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК);

2) відшкодувати всі доходи, які він одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави, і з цього часу він відповідає також за допущене нею погіршення майна (ч. 1 ст. 1214 ЦК);

3) сплатити проценти у разі безпідставного одержання чи збереження грошей за користування ними (ч. 2 ст. 1214 ЦК).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

Законодавець передбачає випадки, коли не підлягають поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата та платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплату проведено фізичною або юридичною особою добровільно;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Однак така заборона діє лише за умов якщо немає: а) рахункової помилки; б) недобросовісності з боку набувача.