124) Свідоцтво про право на спадщину та порядок його одержання. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. Визнання свідоцтва недійним

Порядок одержання свідоцтва про право на спадщину

Спадкоємець, на підставі ст. 66 Закону України „Про нотаріат”, має право одержати свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину – це процесуальний нотаріальний акт, який посвідчує перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємців. Не можна успадкувати лише право на спадкове майно, не прийнявши на себе обов’язки з ним пов’язані. Спадкоємець не може прийняти одну частину спадщини, а від другої відмовитися. Якщо успадковане майно підлягає обов’язковій державній реєстрації, то свідоцтво про право на спадщину є для спадкоємців правовстановлюючим документом.

Свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом спадкоємцеві, який прийняв спадщину. Загальний термін на прийняття спадщини встановлений у відповідності до вимог ст. 1270 ЦК України у 6 місяців і розпочинається з дня відкриття спадщини. Після закінчення цього терміну у спадкоємця виникає право на отримання свідоцтва про право на спадщину.

Для отримання свідоцтва про право на спадщину, на підставі ч. 2 ст. 1269 ЦК України та п. 207, 208 Інструкції „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, спадкоємець зобов’язаний особисто подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, або надіслати її поштою, попередньо засвідчивши справжність підпису на заяві у нотаріальному порядку. Спадкоємець, який не подав у зазначений шестимісячний термін заяву про прийняття спадщини, але фактично вступив в управління спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, має право на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України подати заяву про прийняття спадщини, після спливу зазначеного терміну, і отримати свідоцтво про право на спадщину. Спадкоємець, якому за рішенням суду встановлений додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, зобов’язаний в межах встановленого судом строку прийняти спадщину шляхом подання нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяви про видачу йому свідоцтва про право на спадщину.

Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини на підставі ч. 5 ст. 1269 ЦК України, може відкликати її протягом строку, установленого для прийняття спадщини.

Не допускається прийняття заяв про прийняття спадщини, складених від імені спадкоємців їх представниками на підставі довіреностей.

Нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину лише за місцем відкриття спадщини, на підставі ст. 66 Закону України „Про нотаріат” та відповідно до вимог ст. 1221 ЦК України.

При оформлені права на спадщину нотаріус зобов’язаний вчинити ряд нотаріально-процесуальних дій, відповідно до порядку встановленого п.п. 205-238 Інструкції „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”. Він зобов’язаний: встановити факт смерті спадкодавця, час та місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом або за заповітом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину та приналежність цього майна спадкодавцю, претензії кредиторів, заяви відказоодержувачів про відмову від заповідального відказу та здійснює інші дії з нотаріального провадження, щодо видачі свідоцтва про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов’язково вимагаються відповідні документи.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному із них окремо із визначенням імені та часток у спадщині. Таке правило діє у випадку, коли спадщину на нерухоме майно прийняло декілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається на ім’я кожного із них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців. Виходячи з позицій охорони прав спадкоємців, нотаріус у випадку, коли свідоцтво про право на спадщину видається не всім спадкоємцям і не на все спадкове майно, зобов’язаний у тексті свідоцтва зазначити, яка частка спадщини залишається відкритою.

Відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину підлягають обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів, спадкових договорів та спадкових справ у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів, спадкових договорів та спадкових справ.

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Тому отримання свідоцтва про право на спадщину є правом спадкоємця, яке він може здійснити у будь-який час. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, адже, прийнявши спадщину у порядку, передбаченому ст.ст. 1268, 1270 України, він забезпечив своє право на отримання свідоцтва у майбутньому.

Строк видачі свідоцтва про право на спадщину

Видача свідоцтва про право на спадщину за загальним правилом проводиться нотаріусом після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Процесуальний строк у шість місяців встановлюється для того, щоб нотаріус у достатній мірі зумів перевірити всі підстави для видачі спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину:

- встановити факт смерті спадкодавця;

- час і місце відкриття спадщини;

- наявність спадкового майна та відсутність обтяжень його боргом;

- визначення кола спадкоємців (за законом та за заповітом);

- визначення частки спадкового майна, яка належить кожному з спадкоємців.

Однак, в окремих випадках право на одержання свідоцтва про право на спадщину виникає у спадкоємця пізніше зазначеного строку.

Зокрема, у випадку виникнення у особи права на спадкування, яке залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями. На підставі ч. 2 ст. 1270 ЦК України, строк для прийняття нею спадщини у цьому встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

На підставі ст. 1276 ЦК України, якщо спадкування відбувається за спадковою трансмісією, то право на прийняття спадщини у спадкоємців виникає на загальних підставах, і термін може продовжуватися до трьох місяців. Лише після спливу зазначених термінів, у спадкоємців виникає право на отримання свідоцтва про право на спадщину.

Інші строки видачі свідоцтва про право на спадщину закон встановив для спадкоємців, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Ч. 1 ст. 1222 ЦК України захищає права дітей – спадкоємців, які були зачаті за життя спадкодавця і народилися після його смерті. Розподіл спадщини між усіма спадкоємцями, а також отримання ними свідоцтва про право на спадщину може відбутися лише після народження зачатої за життя спадкодавця дитини. Адже їй має бути виділена частка у спадковому майні.

Такий порядок і строки видачі свідоцтва про право на спадщину застосовуються до спадкоємців за заповітом та за законом.

Передбачений ч. 1 ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк для прийняття спадщини не надає права отримати раніше зазначеного строку свідоцтво про право на спадщину. Однак, ч. 3 ст. 1298 ЦК України, а також п. 199 Інструкції „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” надає право нотаріусу до спливу шестимісячного терміну на прийняття спадщини видати дозвіл спадкоємцям одержати частину грошового вкладу спадкодавця у банку або іншій фінансовій установі. Такий дозвіл видається нотаріусом за письмовою заявою спадкоємців, з урахуванням особливих обставин, які мають певне істотне значення: покриття витрат з догляду за спадкодавцем під час його хвороби, а також на його поховання. Якщо на утриманні спадкодавця були неповнолітні діти або утриманці, то нотаріус на прохання їх, а також їх представників надає дозвіл про виділення із спадкової маси грошових сум для їх утримання. При цьому нотаріус враховує інтереси неповнолітніх спадкоємців та інтереси утриманців, а також обов’язок спадкодавця, який він ніс щодо них. Грошові суми можуть бути виділені для покриття витрат, пов’язаних з повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини, відшкодуванням витрат, понесених зі встановленням надгробка для спадкодавця, інших витрат, які мають істотне значення та не порушують права інших спадкоємців.

Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину

На майно, що переходить за правом спадкування до спадкоємців, нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Однак законодавець, на підставі ст. 1300 ЦК України, після спливу строку на прийняття спадщини та проведення її розподілу в натурі між спадкоємцями, встановлює право для останніх на внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

Спадкоємці, які отримали свідоцтво про право на спадщину можуть звернутися у добровільному порядку з письмовою заявою до нотаріуса про перерозподіл спадщини між ними та зменшення їхньої частки у спадковому майні, у зв’язку з появою інших спадкоємців. У цьому випадку, на підставі п. 227 Інструкції „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, вони зобов’язані повернути нотаріусу одержані ними свідоцтва. Нотаріус, враховуючи добровільне побажання спадкоємців, може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину шляхом видачі спадкоємцям нових свідоцтв про право на спадщину.

Якщо між спадкоємцями не досягнуто згоди у добровільному порядку про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, то на вимогу одного із спадкоємців, суд може постановити рішення про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, яке вже було видане.

При цьому суд враховує порушені істотні інтереси інших спадкоємців, наприклад: право спадкоємців на обов’язкову частку (ст. 1241 ЦК України), обов’язок спадкоємців відшкодувати витрати, які були зроблені одним із них на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця (ст. 1232 ЦК України), тощо.

На підставі судового рішення нотаріус видає нові свідоцтва про право на спадщину всім спадкоємцям.

Нові свідоцтва про право на спадщину підлягають обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів, спадкових договорів та спадкових справ. Якщо нові свідоцтва про право на спадщину видані спадкоємцям на нерухоме майно, то спадкоємці зобов’язані зареєструвати право на спадщину у відповідності до вимог ст. 1299 ЦК України.

Визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнане недійсним тільки у судовому порядку. Зацікавлена особа, яка вважає, що її право на спадкування порушено, може звернутися до суду з позовною заявою про визнання недійсним виданого свідоцтва про право на спадщину. У статті 1301 ЦК України зазначено, що підставою визнання недійсним виданого свідоцтва про право на спадщину є отримання його особою, яка не мала права на спадкування.

Законодавець передбачає, що не мають права на спадкування особи, які зазначені в ст. 1224 ЦК України, які є спадкоємцями, однак повинні бути усунені від права на спадкування. Це особи, які позбавили життя спадкодавця, чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя, особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, скасувати його або внести зміни до нього. Позбавлені права спадкування за законом батьки після дитини щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина буде встановлена у судовому порядку. Це положення розповсюджується на всіх спадкоємців, в тому числі і на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ (ст. 1237 ЦК України). Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими визнаний у судовому порядку недійсним. Свідоцтво про право на спадщину по заповіту може бути визнано недійсним, якщо у судовому порядку буде визнано недійсним заповіт.