Текст 33. В(е,и)дмеже сімейство

На осяяну сонцем лісову галяв(е,и)ну вив(е,и)ла в(е,и)дм(е,и)диха сво(і,ї)х малень­ких в(е,и)дм(е,и)жат. Злякалася в(е,и)дмедів бистра куниця. Зуп(е,и)нилас(ь?) наслухає обач(ь?)на в(е,и)дм(е,и)диха. Чи все спокійно в лісі(.?!)

Тулят(ь?)ся (до)мат(е,и)рі маленькі в(е,и)дм(е,и)жата. Ляч(ь?)но їм у в(е,и)л(е,и)чезному лісі. Лиш (не)давно вибралися (з,с)теплого барлога. Пр(е,и)слухают(ь?)ся в(е,и)д­м(е,и)жата як шумить віт(е,и)р у в(е,и)рхові(т,тт)і д(е,и)рев. На висохлій сосновій в(е,и)рхівці дят(е,и)л вистукує бараба(н,нн)ий дрі(б,п).

Будут(ь?) в(е,и)дм(е,и)жата зв(е,и)кати т(е,и)пер (до)рідного лісу гратися катати­ся (по)м(ь,’)яких купинах й лазити (на)д(е,и)рева.

(Не)ле(г,х)ко побач(е,и)ти в(е,и)дмедів. Далеко чує й в(е,и)дм(е,и)диха. (Не)побачиш(ь?) і (не)почуєш(ь?) як підут(ь?) тихо зникнут(ь?) у темному лісі сторожкі звірі.

(92 слова) (І. Соколов-Микитов)

Текст 34. По(є,ї)динок

У в(е,и)ликому кострубатому гніз(ь?)ді чути писк і м(е,и)тушню л(е,и)л(е,и)чат. Що їм спека(.?!) (Над)ними парасолькою напнуті мат(е,и)ринс(ь?)кі крила! П(е,и)р(е,и)­кот(е,и)т(ь?) трохи сонце п(е,и)р(е,и)-ступ(е,и)т(ь?) і л(е,и)лека. Так і рухают(ь?)ся вони ко­жен (по)сво(і,ї)й орбіті аж доки ро(з,с)жар(е,и)ний диск (не)схова(є,ї)ться (за)вер­би. Тоді (на)гніздо впадут(ь?) довж(е,и)лезні рятівні тіні. Тепер можна буде п(е,и)р(е,и)почити (з,с)літати (на)річ(ь?)ку (за)кормом для пташ(е,и)нят вгамувати спрагу і побродити серед прохолодно(і,ї) л(е,и)пехи...

І л(е,и)лека ч(е,и)кає. Терпнут(ь?) ноги. Бе(з,с)сило опускают(ь?)ся крила. Іскри ві(д,т)чаю спалахуют(ь?) (в)очах. А сонце ніби навмисно осідлало в(е,и)рхівку в(е,и)рби та й крає мат(е,и)ринс(ь?)ке сер(д?)це і тіло.

Так (що)дня (у)спеку сонце і л(е,и)лека в(е,и)дут(ь?) по(є,ї)динок. І любов мат(е,и)рі п(е,и)р(е,и)магає.

(105 слів) (За К. Наріжним)

Текст 35. (ч(ь?)орно)крилий крас(е,и)нь

Мабуть кожному (з)вас доводилося бач(е,и)ти політ л(е,и)леки. На диво красива це птаха! Скільки (в)ній граці(і,ї) гордості вел(е,и)чі...

(З)давна існує в(е,и)лика дружба між людьми і л(е,и)леками. Може як жодна інша птаха пі(д,т)пускає (ч(ь?)орно)крилий крас(е,и)нь (до)себе людину бо вірит(ь?) що (не)буде йому кривди. І (не)дарма говорят(ь?) люди: у хаті на якій посел(е,и)т(ь?)ся л(е,и)лечина пара пануватиме добро і злагода. Споконвіку (в,вв)ажалося в(е,и)ликим злочином (з,с)кинути л(е,и)лече гніздо або вбити птаха... (Не)було тому проще(н,нн)я.

З якою радіс(ь?)тю зустріча(є,ї)мо ми (на)в(е,и)сні л(е,и)лек що пов(е,и)ртают(ь?)ся (з,с)далеких кра(і,ї)в і скільки смутку лягає (на)сер(д?)це коли восени відлітают(ь?) їхні ключ(и,і) (до)вирію.

(102 слова) (3 журналу)

Розділ іv. Рослини рідного краю Текст 36. Квітка сон(ь?)ця

(На)в(е,и)сокому ст(е,и)блі квітка (із)золотими п(е,и)люстками. Вона схожа (на)сонце. Тому і наз(е,и)вают(ь?) квітку соняшником.

Спит(ь?) (у)ноч(и,і) соняшник (з,с)х(е,и)ливши золоті п(е,и)люстки. Та (в)ранці, тільки (з,с)ходит(ь?) зірниця п(е,и)люстки тр(е,и)мтят(ь?). То соняшник жде сходу сон(ь?)ця радіє йому / Добрий день сон(е,и)чко я так довго ч(е,и)кав т(е,и)бе!

(В)день сонце підніма(є,ї)т(ь?)ся все вище і вище пл(е,и)ве (по)небу. I соняшник пов(е,и)ртає (за)ним свою золоту голівку. (У)вечері сонце заходит(ь?) (за)обрій і квітка (в)оста(н,нн)є усміха(є,ї)т(ь?)ся його золотому промі(н,нн)ю.

(77 слів) (За В. Сухомлинським)