Текст 55. Та(є,ї)мниці мови

Надзв(е,и)чайна мова наша є та(є,ї)мницею. (В)ній всі тони й ві(д,т)тінки всі п(е,и)р(е,и)ходи звуків ві(д,т) тв(е,и)рдих до найніжніших... Д(е,и)ву(є,ї)ш(ь?)ся дорогоці(н,н­н)ос(ь?)ті нашо(і,ї) мови: (в)ній що (не)звук то подарунок все крупно, з(е,и)рнисто, як самі перли. І справді інше слово часом дорого ці(н,нн)іше само(і,ї) речі.

Пр(е,и)гадаймо такі слова як «оксамит» «перли» «намисто» «руш­ник» «хустка» «знамено»... Кожне слово має свій сенс свою красу. (У)мене особисто народжу(є,ї)т(ь?)ся в(е,и)лике почу(т,тт)я радос(ь?)ті при зга(д,т)ці та­ких слів як «світанок» «соняч(ь?)ний промінь» «в(е,и)сняний струмок» «голуба дал(е,и)чінь» «блакитна в(е,и)сокіс(ь?)ть»... А скільки таких слів існує і за кожним / гл(е,и)би(н,нн)а суть і краса.

Той хто (не)знає рідно(і,ї) мат(е,и)ринс(ь?)ко(і,ї) мови або цура(є,ї)т(ь?)ся її сам засуджує с(е,и)бе на зл(е,и)де(н,нн)ість душ(и,і) стає бе(з,с)батченком.

(111 слів) (В. Сухомлинський)