Текст 40. Квіткова естафета

Ж(е,и)(т,тт)я квітів поч(е,и)на(є,ї)т(ь?)ся (з,с)пролісків. Пролісок / квітка ніжна але смілива й (не)т(е,и)рпляча. Крізь в(е,и)сняну (сніго)л(й,ь)одову шкоринку пнет(ь?)­ся цупкий паросток. С(й,ь)огодні це (біло)жовтуватий хвостик завтра це (біло)з(е,и)лена гостриця. Ще (за)день брунька на кін(ь?)ці стрілоч(ь?)ки ро(з,с)квітає (в)раз твердою білою кашицею. (Не)гайно заквітовує ряст. Це вже в(е,и)с­на. Потім з(ь,’)явля(є,ї)т(ь?)ся товстий коз(е,и)лець. Це вже повна в(е,и)сна. Квітка гаряча, як сонце. Вона м(ь,’)яка і ніжна. Над коз(е,и)льцем (з,с)х(е,и)ля(є,ї)т(ь?)ся з(е,и)лена і молода парость. І тоді рясно вибухає фіалковий цвіт. Густим кил(е,и)мом вкривают(ь?) теплу землю фіалки. Вони пахнут(ь?) ніжно радісно. Випростовує свої м(ь,’)які волохаті п(е,и)люстки тихий сон. Стрімко зводять(ь?)ся ле(г,х)кі тр(е,и)мтливі дзвіноч(ь?)ки. Надходить літо.

(98 слів) (За Ю. Смоличем)

Текст 41. Квітковий годи(н,нн)ик

Поснідали трішки ві(д,т)почили й рушили далі. Костик (з,с)нову п(е,и)та(є,ї)т(ь?)ся (в)дідуся чи можна дома, в садочку, за квітами час в(е,и)значати.

/ Звісно можна. Коли побачиш(ь?) що ро(з,с)пускают(ь?)ся ч(е,и)рвоні тюльпа­ни або сині дзвоники круч(е,и)них пан(е,и)чів то знай: м(е,и)нула восьма година ранку. А от нагі(д,т)ки сплюхи. Вони прок(е,и)дают(ь?)ся аж о д(е,и)сятій.

/ Час додому! Лілія п(е,и)люстки стуляє, — п(ь,’)ята година настала. А мама наказувала о шостій дома бути.

Обоє потомилися. Дідусь іде (по)волі та й (К,к)остик (не)квапит(ь?)ся. Слухає дідові ро(з,с)повіді...

/ Є (в)нашому са(д,т)ку ще одна ніч(ь?)на квітка / енотера. (У)день вона (на)половину (з,с)гортає п(е,и)люстки а ро(з,с)криває їх о д(е,и)сятій... Ми (з,с)тобою наступного ранку в нашому садоч(ь?)ку квітковий годи(н,нн)ик злагодимо.

(107 слів) (За Ц. Утевською)

Текст 42. (Не)опалима купина

Ця квітка завжди хв(е,и)лює людей. Яс(е,и)нець її ім(ь’,)я. Але ще (в)давні часи (У,у)кра(і,ї)нці наз(е,и)вали її (не)опалимою купиною. Бо в сп(е,и)котний день, на осо(н,нн)і, вона парувала ефірною олі(є,ї)ю і тоді цю красу можна було ле(г,х)ко пі(д,т)палити. Палало полум(ь,’)я (над)нею але квітка (не)(з,с)горала. (З,С)гасав вогонь і вона знову квітла розв(е,и)валася.

Чи (не)так і ти (Україно)мати(.?!) У скількох вогнях палала як страш­но ти горіла (в)продовж т(е,и)сячоліть якими нашестями голодоморами знищували т(е,и)бе! І (ні)хто (не)міг знищити. Бо ти, як (не)опалима купи­на, ож(е,и)вала і ро(з,с)квітала на радіс(ь?)ть дітям сво(і,ї)м на зло ворогам.

(92 слова) (За С. Плачиндою)

Текст 43. Соняшник / квітка сон(ь?)ця

Бач(е,и)в ти коли(небудь) як цвітут(ь?) соняшники на полі(.?!) Море соняш­никового цвіту. Безліч(ь?) ро(з,с)кішних в(е,и)ликих пром(е,и)нистих квіток. І кожна квітка обов(ь,’)язково тягн(е,и)т(ь?)ся (до)сон(ь?)ця. Відійде сонце скажімо на південь а вони всі, як (по)команді, знову (за)ним пов(е,и)ртают(ь?)ся. Тільки(но) воно сходить (з)за обрію а всі соняшники вже пов(е,и)рнули (до)н(й,ь)ого сво(і,ї) голови. От за це люди й люблять її, оцю квітку. За те що вона до сон(ь?)ця тягн(е,и)т(ь?)ся. І людей таких люблят(ь?) що як ти їх (не)гни (не)викручуй а вони все до хорошого (в)ж(е,и)(т,тт)і тягнут(ь?)ся. Як соняшники до сон(ь?)ця.

(91 слово) (За В. Козаченком)