Це цікаво знати

За всю історію проведення змагань з боротьби в програмах сучасних Ігор Олімпіад (з 1896 р. по 2000 р. включно) четверо видатних спортсменів виграли по три золоті олімпійські медалі кожний.

• Карл Вестергрен (Швеція) став олімпійським чемпіоном з греко-римської боротьбі в 1920 р. на Іграх в Антверпені (у ваговій категорії до 75 кг), в 1924 р. в Парижі (до 82,5 кг) і в 1932 р. у Лос-Анджелесі (понад 87 кг).

• Івар Юханссон (Швеція) на Іграх X Олімпіади в Лос-Анджелесі (1932 р.) став володарем двох золотих нагород, вигравши одну з них в змаганнях з греко-римської боротьби (у ваговій категорії до 72 кг), іншу — у вільній боротьбі (до 79 кг), а на Іграх XI Олімпіади в Берліні (1936 р.) виявився найсильнішим в змаганнях з греко-римської боротьби (у ваговій категорії до 79 кг).

• Олександр Медведь (СРСР) перемагав на трьох Іграх Олімпіад в змаганнях з вільної боротьбі — в Токіо в 1964 р. (вагова категорія до 97 кг), в Мехіко в 1968 р. (понад 97 кг) і в Мюнхені в 1972 р. (у ваговій категорії понад 100 кг).

• Олександр Карелін (до 130 кг) тричі підряд став Олімпійськім чемпіоном в змаганнях з греко-римської боротьби: в 1988 р. в Сеулі (де цей борець представляв СРСР), потім в 1992 р. у Барселоні (виступаючи у складі Об'єднаної команди СНД) і в 1996р. в Атланті (представляв Росію).

За різних часів 34 борці зуміли завоювати по дві золоті олімпійські медалі.

Зокрема, двократними олімпійськими чемпіонами в змаганнях з греко-римської боротьбі ставали 19 спортсменів:

• Еміл Ернст Вірі (Фінляндія) в 1912 р. і 1920 р. (вагова категорія до 67,5 кг);

• Клас Йохансон (Швеція) в 1912 р. (до 75 кг) і в 1920 р. (до 82,5 кг);

• Оськарі Фріман (Фінляндія) в 1920 р. (до 60 кг) і в 1924 р. (до 67,5 кг);

• Вяйне Коккинен (Фінляндія) в 1928 р. (до 75 кг) і в 1932 р. (до 79 кг);

• Рудольф Свенссон (Швеція) в 1928 р. (понад 82,5 кг) і в 1932 р. (до 87 кг);

• Аксель Гренберг (Швеція) в 1948 р. і 1952 р. (до 79 кг);

• Мітхат Байрак (Туреччина) в 1956 р. і 1960 р. (до 73 кг);

• Боян Радев (Болгарія) в 1964 р. і 1968 р. (до 97 кг);

• Іштван Козма (Угорщина) в 1964 р. і 1968 р. (понад 97 кг);

• Петро Кіров (Болгарія) в 1968 р. і 1972 р. (до 52 кг);

• Валерій Резанцев (СРСР) в 1972 р. і 1976 р. (до 90 кг);

• Олександр Колчинській (СРСР) в 1976 р. і 1980 р. (понад 100 кг);

• Вінченцо Маенца (Італія) в 1984 р. і 1988 р. (до 48 кг);

• Йон Реннінген (Норвегія) в 1988 р. і 1992 р. (до 52 кг);

• Анджей Вроньській (Польща) в 1988 р. і 1996 р. (до 100 кг);

• Сім Квон Хо (Республіка Корея) в 1996 р. і 2000 р. (до 48 кг);

• Армен Назарян (Вірменія) в 1996 р. (до 52 кг) і в 2000 р., виступаючи за Болгарію (до 58 кг);

• Феліберто Аськуй (Куба) в 1996 р. (до 74 кг) і в 2000 р. (до 69 кг);

• Хамза Ерлікая (Туреччина) в 1996 р. (до 82 кг) і в 2000 р. (до 85 кг).

Двократними олімпійськими чемпіонами в змаганнях з вільної боротьбі стали 14 спортсменів:

• Джордж Менерт (США) в 1904 р. (до 52,2 кг) і в 1908 р. (до 54 кг);

• Кустаа Піхлаямаки (Фінляндія) в 1924 р. (до 56 кг) і в 1936 р. (до 61 кг);

• Йохан Ріхтхофф (Швеція) в 1928 р. і 1932 р. (понад 87 кг);

• Мустафа Дагистанлі (Туреччина) в 1956 р. (до 57 кг) і в 1960 р. (до 62 кг);

• Едзіро Ютаке (Японія) в 1964 р. і 1968 р. (до 57 кг);

• Льован Тедіашвілі (СРСР) в 1972 р. (до 82 кг) і в 1976 р. (до 90 кг);

• Іван Яригин (СРСР) в 1972 р. і 1976 р. (до 100 кг);

• Сослан Андієв (СРСР) в 1976 р. і 1980 р. (понад 100 кг);

• Сергій Бєлоглазов (СРСР) в 1980 р. і 1988 р. (до 57 кг);

• Брюс Баумгартнер (США) в 1984 р. (понад 100 кг) і в 1992р. (до 130 кг);

• Джон Сміт (США) в 1988 р. і 1992 р. (до 62 кг);

• Арсен Фадзаєв в 1988 р., виступаючи за СРСР (до 68 кг), і в 1992р., представляючи Узбекистан в Об'єднаній команді СНД (до 68 кг);

• Махарбек Хадарцев в 1988 р., виступаючи за СРСР (до 90 кг), і в 1992 р., представляючи Узбекистан в Об'єднаній команді СНД (до 90 кг);

• Ким Мул (Корейська Народно-демократична Республіка) в 1992 р. і 1996 р. (обидва рази — у ваговій категорії до 48 кг).

Спортсмен з Естонії Крістен Палусалу, виступаючи на Іграх XI Олімпіади в Берліні (1936 р.) у важкій ваговій категорії (понад 87 кг), став олімпійським чемпіоном двічі — у греко-римській і у вільній боротьбі.

Більш всього олімпійських медалей різного ґатунку — п'ять (зокрема одну золоту, дві срібні і дві бронзові) — завоював німецький борець-важкоатлет з ФРН Вільфрід Дітріх. На Іграх в Мельбурні (1956р.) він став срібним призером в змаганнях з греко-римської боротьбі (понад 87 кг), в Римі (1960 р.) виграв титул олімпійського чемпіона в змаганнях з вільної боротьбі (понад 87 кг) і завоював срібну нагороду в змаганнях з греко-римської боротьбі (понад 87 кг), в Токіо (1964 р.) став бронзовим призером в греко-римській боротьбі (понад 97 кг), а в Мехіко (1968 р.) був нагороджений бронзовою медаллю в змаганнях з вільної боротьби (понад 97 кг).

За весь період (1896 р. — 2000 р.), протягом якого греко-римська боротьба входить в програму сучасних Олімпійських ігор, найбільша загальна кількість медалей виявилася на рахунку борців із збірної команди СРСР — 60 (34 золотих, 16 срібних, 10 бронзових). Далі слідують Фінляндія відповідно 57 (18, 20, 19), Швеція - 54 (20, 15, 19), Угорщина — 35 (15, 10, 10), Болгарія — 31 (9, 15, 7), Румунія — 27 (6, 8, 13).

У змаганнях з вільної боротьбі за весь період (1904 р.— 2000 р.), протягом якого цей вид єдиноборства входить в програму Ігор Олімпіад, якнайкращі сумарні медальні результати у збірної команди США — 103 нагороди (45 золотих, 34 срібних, 24 бронзових). Потім слідує збірна команда колишнього СРСР — 56 медалей (28, 15, 13). Далі — Туреччина — 34 (16, 11, 7), Японія - 33 (16, 9, 8), Болгарія — 32 (7, 16, 9), Швеція — 26 (8, 10, 8).

У даний час Міжнародна любительська федерація боротьби (ФІЛА) об'єднує 144 національні федерації. Якщо врахувати, що в 1998 р. в ФІЛА входили 132 національні федерації, то відчутний приріст цього показника свідчить про те, що боротьба продовжує залишатися в світі досить популярним видом спорту.