6. Економічний розвиток перших цивілізацій Стародавнього Сходу.

Економічні погляди та твори мислителів Стародавнього Сходу, Античного світу та середньовіччя не можуть вважатися науковими. Суттєво відрізняючись між собою предметом дослідження, вони містять описи конкретного досвіду ведення економічної діяльності у відокремленому господарстві або в державі в цілому, їм не притаманне виділення із сукупності явищ сутнісних закономірностей, загальних рис і причин економічного розвитку.

Склалися два типи господарської організації – східне і античне рабство. Їх загальні риси: 1) знаряддя праці індивідуального та спільного використання; 2) провідна роль землеробства; 3) ручний технологічний спосіб виробництва /ТСВ/; 4) позаекономічний примус як засіб організації та привласнення суспільної праці; 5) натуральне господарство; 6) утворення держави.

Східне рабство (4 тис. до н.е. – 5 ст.н.е.)

Стародавній Єгипет. Продуктивні сили: зрошувальна система землеробства. Господарювання: землеробство (південь), тваринництво (північ), торгівля (золото, срібло, мідь, олово, шкури, слонова кістка, деревина, раби), виплавка металу, льняне ткацтво, обробка каменю. Економічні відносини: общинні землі привласнили фараони, жерці, чиновники.

Месопотамія /Вавилон/. Продуктивні сили: іригаційні споруди. Господарювання: ремесла (каменярі, теслі, ковалі, пекарі, металурги), торгівля (експорт‑ фініки, інжир, вовна, зерно; імпорт‑ раби, ліс, метал, камінь, предмети розкоші), землеробство (ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, фініки, яблука). Економічні відносини: общинники втрачають власність на землю.

Стародавня Індія. Продуктивні сили: знаряддя праці кам’яні й металеві. Господарювання: зрошувальне землеробство /цукрова тростина, пшениця, просо, льон, рис/, тваринництво, ремесла /ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа/, професійні купці й лихварі. Економічні відносини: патріархальне рабство, панівне становище сільської общини, нерозвинений грошовий обіг, гроші у злитках.

Загальні риси східного рабства: 1)державна власність на рабів, 2)використання рабської праці однобоке й непродуктивне.

6. Становлення економічної думки Стародавнього Сходу.

Історичні умови: 1) панування натурального виробництва; 2) замкненість господарських зв'язків рамками рабовласницького помістя; 3) слабкий розвиток товарно-грошових відносин.

Особливості економічних поглядів. Предмет дослідження – закони ведення домашнього господарства і зростання його дохідності. Метод дослідження – опис господарської практики та накопичений досвід /емпіризм/. Економічне знання має догматичний характер.

Пам'ятки економічної думки Стародавнього Сходу – це, як правило, зведення законів та твори з мистецтва управління державою.

"Повчання гераклеопольського царя своєму синові" (22 ст. до н. е.) – пам'ятка давньоєгипетської думки, в якій розкриваються принципи державного управління. В "Повчанні" можна прослідити зміст економічних функцій правителя, що подаються у формі рекомендацій старого царя молодому. Серед них: 1) необхідність ефективного функціонування апарату управління, який знаходиться між фараоном та населенням; 2)прo збереження та зміцнення ієрархічної піраміди чиновників для того, щоб апарат управління працював "як один загін"; 3)про підтримку і просування найбільш здібних серед підлеглих, у тому числі з нижчих за соціальним статусом прошарків населення. Не робити різниці між "синами знатними та простими", добираючи людей в апарат управління, треба наближати "до себе людину за справи її; 4) прo постійну турботу про підтримку родючості землі, розширення земельних площ, проведення нових і підтримання вже існуючих каналів для зрошення.

В письмових пам'ятках Стародавнього Єгипту відображено численні аспекти організації й управління державним господарством. Періодично проводилися переписи населення, де враховувалися його вікові і професійні особливості, здійснювався розрахунок матеріальних і трудових ресурсів, необхідних для величезного за своїми масштабами іригаційного та культового будівництва. Окрім того, літературна спадщина доносить до нас уявлення стародавніх єгиптян про приватну власність, розвиток товарно-грошових відносин, рабство. Останнє носило в основному домашній характер і часто супроводжувало позичкові відносини, коли в якості виплати боргу слугувала віддача кредитору на певний час рабів або рабинь. Боргові зобов'язання укладалися як в натуральній, так і в грошовій формі, а відсотки по цим зобов'язанням були досить високими.

Найбільш яскраво особливості державного регулювання суспільно-економічних відносин Вавилону висвітлюються у найвідомішій історичній пам'ятці цієї країни - Кодексі законів царя Хаммурапі.Ці закони містять 282 статті. Найбільш важливими з точки зору економічної думки були групи статей, що регламентували відносини власності, оренди, лихварства і найму. Кодекс законів вавилонського царя Хаммурапі (18 ст. до н.е.): 1) відображав швидкий розвиток приватновласницьких відносин та товарно-грошового обігу; 2) Так, з метою захисту власності громадян Вавилона в Кодексі заборонявся продаж та відчуження земельних ділянок воїнів; 3) Держава жорстко регламентувала діяльність лихварів. Так, у випадку неврожаю дозволялося продовжити борг ще на один рік без сплати додаткових відсотків, максимальний лихварський відсоток становив 20 % в грошовій формі та одну третину від суми боргу у натуральній формі ; 4) визнавав право приватної власності, в тому числі на землю, В Кодексі чітко визнавалися права приватної власності, а спроби посягнути на неї каралися через різні форми штрафних санкцій, віддачею у рабство або смертною карою. Захищалися інтереси учасників торговельних угод та встановлювалася єдина система виміру; 5) захищав інтереси учасників правових угод.

"Артхашастра" (4 ст. до н.е.) – пам'ятка суспільно-економічної думки Стародавньої Індії. Більш пізні твори буддизму відображають процеси інтенсивного будівництва в Індії міст, розповсюдження приватної власності й рабоволодіння, появи монетної чеканки, створення в III ст. до н.е. першої загальноіндійської держави. З точки зору економічної думки визначне місце серед цих творів займає знаменитий трактат "Артхашастра. Авторство трактату про мистецтво політики і управління державою приписується брахману на ім'я Каутілья Вішнугупта - раднику царя Чандрагупти І. Як видно із самої назви ("артха" - матеріальна користь; "піастра" - наука, науковий твір), ця робота присвячена принципам отримання матеріальної вигоди. Мається на увазі розширення території держави, що дозволяє збільшити кількість платників податків і, отже, доходи казни. На ці доходи можна утримувати більше військо, завдяки якому - розширювати територію держави. Автор трактату рекомендує правителю утримувати ефективний державний апарат, який повинен регулювати господарство, особливо землеробство, збирати податки, розширяти будівництво і забезпечувати охорону іригаційних споруд. В "Артхашастрі" аналізуються основні види надходжень в казну - доходи від державних господарств, різноманітні податки, мито та штрафи з населення. Податки розглядаються як винагорода царя за охорону країни від зовнішньої небезпеки та внутрішніх заколотів

Конфуцій /Кон Фу-Цзи/ (551-479 рр. до н. е.) – засновник пануючої релігії Стародавнього Китаю. Збірник "Лунь‑юй" ("Бесіди і судження") був записаний його учнями. Конфуцій: 1) ідеал держави знаходив у минулому; 2) захищав інтереси родової знаті; 3) пропонував програму морального вдосконалення кожної людини, як шлях до стабілізації соціально-економічного устрою; 4) виступав за регламентацію патріархальних відносин для зміцнення державного устрою; 5) пропонував розподіляти багатство справедливо, зменшити податки; 6) вважав, що держава – велика родина, а голова її – батько народу.

Автори пам'яток економічної думки Стародавнього Китаю пропонували багато цінних ідей щодо можливостей кількісного аналізу економічних явищ, організації натурального виробництва, формування принципів державного регулювання.