27. Неоінституціоналізм.

Неоінституціоналізм за своєю основою значно ближчий до неокласики, ніж до традиційного інституціоналізму. Загальним для усіх неоінституціоналістів є: 1) визнання того, що соціальні інститути мають значення; 2) їх можна аналізувати за допомогою стандартних способів мікроекономіки.

Вплив англо-американського та традиційного інституціоналізму на неоінституціоналізм сприяв здійсненню спостереження за економічним суб'єктом не тільки через неокласичну призму. В результаті у неоінституціоналізмі спостерігаються деякі нові системні якості: він набуває вигляду виразної системи прав власності, а замість статусу "одного і неподільного чорного ящика" відстоює статус системно відбудованої організації з її обмінами, контрактами; життєво важливими стають не тільки звичні показники (ціна, витрати, прибуток), але й сукупність незвичних (якість, штрафні санкції, дотримання контракту та ін.). Небезпроблемною виявляється і взаємодія економічних суб'єктів — вивчаються зміст і різні аспекти трансакційних витрат. Хоча еволюція інститутів розглядається переважно у вигляді процесу формалізації неформальних норм, це є кроком уперед, порівняно з ортодоксальною рівновагою.

Для неоінституціональної теорії основною передумовою став той факт, що люди діють у будь-якій галузі, дбаючи про особисті інтереси та досягнення інших цілей, і що немає межі між бізнесом і соціальною сферою або політикою, яку не можна було б подолати. Наприклад, згідно з теорією суспільного вибору (вивчає різні способи та методи, за допомогою яких люди використовують урядові установи у власних інтересах) практично не існує держави, котра немає жодної іншої мети, окрім турботи про суспільні інтереси, що розкриває міф про ідеальну державу. На практиці "раціональні політики" підтримують насамперед ті програми, які сприяють зростанню їх престижу і підвищують шанси у перемозі на чергових виборах.

Отже, неоінституціональна теорія намагається послідовно провести принципи індивідуалізму не тільки в сферу економічної діяльності, а й поширити їх на всі види людської діяльності, включаючи соціальну сферу і державну службу.

Неоінституціоналісти розширили сферу аналізу. На відміну від неокласики, де головним чином вивчають фізичні (рідкісність ресурсів) і технологічні обмеження (недостатні знання, практична майстерність та ін.), у неоінституціональній теорії досліджують ще і трансакційні витрати, тобто ті, що пов'язані з обміном прав власності. Цьому сприяло ширше трактування процесу обміну, як будь-якої діяльності людини.

Неоінституціоналісти будь-яку галузь людської діяльності визначають за аналогією до товарного ринку. Держава, наприклад, за такого підходу є не тільки знаряддям політичної влади, а й ареною конкуренції між людьми за вплив на прийняття рішень, доступ до розподілу ресурсів, за місця в ієрархічній владній драбині. Проте державу вважають особливим ринком. Цю особливість надають незвичні права власності його учасників: виборці обирають представників у вищі органи держави, депутати — приймають закони, чиновники — стежать за їх виконанням. Роль індивідів відіграють не економічні агенти, а виборці та політики, які обмінюються голосами і передвиборними обіцянками.

Порівняно з іншими економічними теоріями, неоінституціоналісти реальніше оцінюють особливості такого обміну, враховуючи, що людям характерна обмежена раціональність, а процес прийняття рішень пов'язаний із ризиком і невизначеністю. До того ж не завжди ухвалюють найліпші рішення. Тому неоінституціоналісти порівнюють витрати, спрямовані на прийняття рішень, не з ситуацією, яку вважають зразковою в мікроекономіці (досконала конкуренція), а з реальними альтернативами.

Д. Норт (1920 р.н.). Один з видавців "Journal of Economic History", член Американської академії мистецтв і наук з 1987р. Головний твір: "Інститути, інституційні зміни і функціонування господарства". Основні ідеї: 1) інструмент аналізу – аналітичний апарат нової інституційної економічної теорії і, зокрема, економічна теорія трансакційних витрат; 2) інститут – правила гри в суспільстві, створені людьми обмеження, які надають форму людським взаємодіям і структурують стимули в області політичного, соціального і економічного обміну; 3) інститути створюють передбачене соціальне середовище, упорядковують розподіл інформації, сприяють ефективнішому і цілеспрямованому використанню матеріальних ресурсів завдяки економії на трансакційних витратах, в першу чергу витратах на вимірювання і пошук інформації; 4) правові норми і політичні дії в ході історичного розвитку аналізуються з погляду порівняльної економічної ефективності, з використанням апарату досліджень процесів торгу і теорії ігор.