42. Зв’язок безробіття та інфляції. Крива Філіпса та її модифікації

За теорією – економічна система розвивається інакше при прискорених інфляційних процесах, ніж в умовах стабілізації. Складові теорії прискореної інфляції: - Закон Оукена - Крива Філліпса - Номінальний національний дохід як тактична мета грошово-кредитної політики

Крива Філіпса На початку ХХ ст.. американський економіст І.Фішер розкрив взаємозв’язок між зростанням цін і безробіттям. Статистичні дані показали, що у фазі піднесення рівень безробіття знижується, а темп інфляції зростає. У фазі спаду – рівень безробіття збільшується, а інфляція – зменшується. Австрійський економіст О.Філіпс побудував на основі емпіричних даних криву, яка характеризує зв'язок між щорічними процентними змінами грошової зарплати і рівнем безробіття в Англії протягом 1861-1957 р.

Зв’язок між темпом приросту номінальної заробітної плати та рівнем безробіття визначений кривою Філіпса.

 - коефіцієнт чутливості темпу приросту номінальної зарплати до зміни рівня безробіття Філіпс визначив умову можливого зростання заробітної плати:

Дана крива Філіпа відчуває на собі вплив не лише рівня безробіття, а й змін у рівні продуктивності праці.

Модифікація кривої ФіліпсаП. Самуельсоном та Р. Солоу

У 1960р. крива Філіпса була дещо видозмінена американськими економістами Полем Самуельсоном і Робертом Солоу. Вона пов’язали рівень безробіття з рівнем інфляції.

Таке вдосконалення кривої дало змогу застосовувати її для дослідження національної економіки та використання в макроекономічній політиці.

Модифікація кривої ФілліпсаМ.Фрідманом та Е.Фелпсом.

Крива Філліпса аналізується в короткостроковому та довгостроковому періодах.

Короткостроковий період.

крива Філіпа не завжди адекватно відображає альтернативність між інфляцією та безробіттям, оскільки не враховує реакцію центральних банків на циклічні коливання. Цю прогалину заповнює крива Тейлора, яка відображає альтернативність зв’язку між варіаціями інфляції і безробіття.

43. Диференціація населення за рівнем доходів. Крива Лоренца. Коефіцієнт Джині

Диференціація доходів визначається рівнем розвитку продуктивних сил і суспільних відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних факторів. Диференціацію доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості — 10 % найбільш і 10 % найменш забезпечених груп населення (децільний коефіцієнт).

Одним із показників диференціації населення за рівнем доходів у соціально-економічній статистиці є індекс концентрації доходів, або коефіцієнт Джині, який відображає характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими його групами. 

Основою коефіцієнта Джині, який розраховується за допомогою кривої Лоренца, є ідея, що крайніми позиціями в розподілі доходів або благ між групами осіб є егалітарне (всі, хто бере участь у розподілі отримують рівні частки) і антиегалітарне (один учасник розподілу отримує всі блага).

Розрахунок коефіцієнта Джині здійснюється на основі даних про розподіл домогосподарств (населення) за рівнем середнього на домогосподарство (члена домогосподарства) доходу.

У разі абсолютної нерівності все населення за винятком однієї особи (одного домогосподарства) не має доходів, а ця одна особа (або домогосподарство) отримує весь доход. Тоді крива трансформується у дві прямі. Площа відхилення від рівномірного розподілу (абсолютної нерівності), тобто сегмента, обмеженого кривою Лоренца і діагоналлю квадрата цього квадрату, свідчить про відносну нерівність у розподілі доходу. % доходу