13. Феноменалізм і.Канта

Феноменалізм — філософське вчення про те, що ми пізнаємо не сутність речей, «речі в собі»(ноумени), а лише явища(феномени)

суб'єктивно-ідіалістичне вчення; за яким можливе пізнання лише феноменів (явищ), а не сутності речей. Деякі представники Ф. (І. Кант, О. Конт, Г. Спенсер та ін.) визнавали існування об'єктивних речей та явищ, однак заперечували можливість пізнання їх такими, якими вони є насправді. Звідси агностицизм.

"Епістемологічний феноменалізм" Канта, як його називають, вельми відрізняється від попередньої онтологічної версії Берклі. На погляд Берклі, так звані "речі-в-собі" існують лише у вигляді пучків відчуттів, які ми суб'єктивно сприймаємо, яким гарантована узгодженість і сталість, оскільки їх постійно осягає своїм розумом Бог. Тоді як Берклі вважає, що об'єкти є лише пучками відчуттів, Кант вважає (на відміну від інших послідовників цієї теорії), що об'єкти не перестають існувати, якщо їх більше не сприймає якась людина або розум.

Згідно з теорією пучків, сказати, що груша переді мною існує, значить просто сказати, що деякі властивості (зеленість, твердість тощо) сприймаються в цей момент. Коли ці характеристики перестає сприймати хто завгодно, то об'єкт (в цьому випадку груша) більше не існує.

Основою феноменалізму є дослідження об'єктів пізнання з онтологічної та епістемологічної точок зору.

одні властивості можна визнати постійними і первісними, інші — змінними і похідними. Так, наприклад, густина або маса є постійною властивістю всіх матеріальних об'єктів порівняно з їх кольором, формою та іншими властивостями, що надходять через органи чуття.

Такий самий стосунок можуть мати відчуття, почуття, уявлення та інші змінювані елементи свідомості до душі або свідомості.

• Незмінні й основні властивості та стани виражають наявну сутність речей

• похідні ж і мінливі належать до сутності речей яка проявляє себе та виявляє ті чи інші поверхневі видозміни свого буття. Все, що належить до другої категорії, визнається явищами, або феноменами.

Віднесення речей і їх властивостей до сфери феноменів або до сфери дійсності залежить від прийняття тієї чи іншої філософської або спеціально-наукової точки зору.

14. Абсолютний ідеалізм Геґеля.

Абсолютний ідеалізм філософії Гегеля пов'язаний з його прагненням охопити весь універсум, весь природний і духовний світ єдиним поняттям,що назив «Абсолютна ідея».

Перше і основне визначення «Абсолютної ідеї», по Гегелю, є розум, мислення. У Гегеля «Абсолютна ідея» є субстанція, яка складає суть і першооснову всіх речей.

Універсальна схема творчої діяльності «світового духу» розкривається у Гегеля на основі процесу саморозвитку «Абсолютної ідеї». Вона існує вічно і містить в прихованому, «згорнутому» вигляді всі можливі визначення природних, суспільних і духовних явищ

Першим етапом саморозкриття «Абсолютної ідеї» є логіка. Логіка, по Гегелю, — це науково-теоретичне усвідомлення «Абсолютної ідеї». Через логіку «Абсолютна ідея» розкривається в її загальному змісті у вигляді системи категорій, починаючи від самих загальних — буття, небуття, наявного буття, якості, кількості і т. д., і закінчуючи конкретними, багатообразно визначуваними поняттями — хімізму, біологізму, пізнання і т.д. Як чисті думки і ступені розвитку ідеї вони, самі по собі, змістовні і тому складають суть речей.

Наступний етап саморозвитку — природа — найбільш слабка частина його системи. Гегель погано знав природознавство і тому у філософії природи можна зустріти багато неточностей, помилок. Гегель дуже низько оцінює природу. Природа, по Гегелю, це необхідний в процесі розвитку «Абсолютної ідеї», але все таки допоміжний засіб. Створюючи природу, або, точніше, перетворюючись на природу, «Абсолютна ідея» опредмечує себе, і, тим самим, відчужується від своєї дійсної суті і стає у вигляді кінцевих плотських, тілесних одиничностей.

По Гегелю, Бог створює природу з тією метою, щоб з природи виникла людина і разом з нею людський дух.Першою стадією розвитку людського духу є суб'єктивний дух. Суб'єктивний дух розглядається Гегелем на трьох рівнях: антропології, феноменології і психології. Антропологія розкриває душу як субстанцію, що відчуває, феноменологія досліджує перетворення душі на свідомість по ступенях: свідомість — самосвідомість — розум, психологія показує теоретичні і практичні здібності духу.

Другою стадією розвитку людського духу є об'єктивний дух. Об'єктивний дух охоплює у Гегеля сферу соціального життя і розуміється як надіндивідуальна цілісність, що підноситься над окремими людьми і виявляється через їх різні зв'язки і відносини. Об'єктивний дух розгортається в праві, моралі, моральності, державі, релігії, мистецтві.

Вищою формою самореалізації Абсолютної ідеї є Абсолютний дух. Під Абсолютним духом Гегель розуміє сукупну духовну діяльність людства впродовж тисячоліть розвитку всесвітньої історії. Таким чином, Абсолютний дух — це та ж Абсолютна ідея, що приховано працює в людських цілях і справах, в діяльності всіх людських поколінь, це їх внутрішня ідеальна суть, прихована причина всіх діянь і пізнань.

У Гегеля поняття Абсолютна ідея і Абсолютний дух нерідко уживаються в одному і тому ж значенні. «Дух є завжди ідея», — пише Гегель. Але не слід упускати і відмінності у цих понять. Ідея — це субстанція, чиста загальність. Дух — та ж ідея, але в її реальному виразі у вигляді різних форм інтелектуальної діяльності людей, починаючи від нижчих, плотських форм і кінчаючи абсолютним знанням. У Абсолютному дусі здійснюється повний збіг ідеї мислення і буття. Ідея пізнає буття у всьому різноманітті його визначень. Так Гегель вирішує поставлену Кантом проблему узгодження суб'єкта і об'єкту, мислення і буття.