22) Свідомість і мова. Л. Вітгенштайн

Мова – це головний спосіб організації та виразу думки. Свідомість і мова пов’язані між собою.

Свідомість має бути програмою, що управляє людською діяльністю, а також внутрішнім життям людини. Однією з важливих рис свідомості є її універсальність. Це означає, що у свідомості можуть відображатися будь-які властивості предметів.Свідомості властива об'єктивність. Тобто свідомість відображає предмети такими, якими вони є в дійсності.

Для свідомості характерний нерозривний зв'язок із мовою.

Мова виконує важливі функції:

• збереження знань (акумулятивна функція);

• зв'язок між людьми, передача досвіду (комунікативна функція);

• засіб вираження думки, знань (експресивна функція).

Свідомість містить чітко виражене цілеспрямоване відображення дійсності. Перед тим, як щось зробити, людина створює ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій.

Людина активно ставиться до дійсності.Активність як невід'ємна риса свідомості тісно пов'язана з такою властивістю свідомості, як творчість. Людина прагне створювати нове. Активність передбачає оцінювання не лише ситуації навколишньої дійсності, а й аналіз носія свідомості, тобто людини, виділення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції відносно світу. Все це проявляється в самосвідомості. Отже, самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості.

Загальновизнано, що Вітґенштайн здійснив цілих дві революції в західній філософії.

• лінгвістичний поворот, або мовна революція — відбулася, коли його «Логіко-філософський трактат» надихнув Віденський гурток на створення програми логічного позитивізму. Мова констатує реальність(ескімоси- мова,поняття,слова,багато позначень снігу,тощо)

• Друга сталася, коли його ідеї про природу й устрій мови, викладені в «Філософських дослідженнях», породили британську лінгвістичну філософію, або філософію буденної мови.Структурно «Логіко-філософський трактат» складається із семи афоризмів, що супроводжуються розгалуженою системою пояснюючих речень. Змістовно він пропонує теорію, що вирішує основні філософські проблеми через призму співвідношення мови і світу.

Мова і світ — центральні поняття всієї філософії Вітґенштайна.

У «Трактаті» вони предстають як «дзеркальна» пара: мову відображає світ.

Єдиною формою зв'язку людини з навколишнім його природним і соціальним світом є мова. Людина пов'язана з світом і іншими способами, практичним (оре, сіє) емоційно, коли він випробовує якісь почуття стосовно інших людей і речей, вольовим і т.п. Але його теоретичне, інтелектуальне відношення до світу вичерпується мовним відношенням, або навіть є мовне відношення. Інакше кажучи, картина світу , що людина створює у своєму розумі або в поданні, визначається мовою, його структурою, його будовою й особливостями.

Всі речення, що порушують закони логіки або що не відносяться до спостережуваних фактів, вважаються Вітґенштайном безглуздими.Так, безглуздими даремними виявляються речення етики, естетики і метафізики.

Буденна мова багатозначна, це мова-гра лінгвістичними символами.

Слова і вирази, які зовні здаються однаковими, мають різне значення і вживаються залежно від контексту.

Контекст - це завершений уривок письмової чи усної мови, який необхідний для визначення значення окремого слова чи фрази. Філософські проблеми виникають внаслідок нерозуміння різноманітност і її незводимості один до одного певних мовних контекстів.

З мовних контекстів буденної мови не можна визначити однозначно значення слова. Звідси випливає, що неоднозначність вживання слів у різних контекстах є джерелом псевдопроблем.