10. Етапи розвитку філософії: класична, некласична (модерна), постмодерна філософія.
З давніх часів, а особливо у Новий час, у центрі філософських міркувань знаходилась проблема розуму (ratio). Найбільш вираженою ця тенденція стає у німецькій класичній філософії, яка виділяє два рівня мислення:
глузд, що базується на досвіді, міркуваннях й розрахунках;
розум — мислення абстрактне, що піднялось вище досвіду
У класичній філософії склалися два головних напрями:
раціоналістичний (неокантіанство, неогегельянство, неотомізм, марксистська філософія)
емпіричний (позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм, структуралізм, герменевтика та ін.).
Раціоналізм припускає наступне:
раціональність (закономірність, причинність) бутя,та ходу історії;
людина розглядається як раціональна істота (homo sapiens), звідки випливає впевненість у можливості необмеженого пізнання світу, передусім, за допомогою науки;
філософія зобов'язана займатися проблемами пізнання.
Важливу роль в історії філософії належить класичній німецькій філософії на межі XVIII – XIX століть.
На її розвиток суттєво вплинули три фактори: розвиток природознавства, досягнення філософії Нового часу, зокрема ідеї Просвітництва, та Французька революція XVIII століття.
Основні риси німецької класичної філософії:
філософія покликана критично пізнати людську життєдіяльність, зробити предметом спеціального філософського дослідження людську історію і людську сутність. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель
бачать філософію чітко систематизованою наукою, але наукою специфічною. З їхньої точки зору, філософія, живлячись науками, орієнтуючись на науки, має будувати себе як науку гуманістичного спрямування.
представники німецької класичної думки надали філософії вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій. Німецька класична філософія є високопрофесійною, надзвичайно абстрактною та узагальненою системою філософського освоєння дійсності.
німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку.
німецька класика виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності.
розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.
Класична філософія виходила з головного принципу раціоналізму - визначення розуму основою пізнання та поведінки людини, яка за своїми внутрішніми нахилами та здібностями є розумною істотою і усвідомлює власні можливості, організовує своє життя на раціональних засадах
Особливістю класичної філософії є також те, що, розглядаючи людину та історію, вона сконцентрувала свою увагу навколо проблеми свободи та інших гуманістичних цінностей і стверджувала необхідність раціонального пізнання загальнолюдських моральних принципів та ідеалів.
Родоначальником класичної німецької філософії є Іммануїл Кант.
Некласична філософія
Варто пояснити, що сучасна некласична філософія пройшла три етапи свого розвитку: Перший – формування некласичної філософії доби модерну XIX ст.
Другий – розвиток некласичної філософії доби пізнього модерну (поч. - сер. XX ст.).
Третій – становлення постнекласичної філософії доби постмодерну (кін. XX – поч. XXI ст.).
Некласична філософія модерну виникає після занепаду раціоналізму Просвітництва та Німецької класичної філософії. Вона шукає нового обґрунтування ідеалам науки, розуму, людини та суспільства.
Домінують і протистоять один одному філософський ірраціоналізм та сцієнтизм. У протистоянні класичному раціоналізму вони намагаються позбутися в науці та філософії метафізики, звертаються до реальності світу та людини, говорять про обмеження розуму, відмовляються шукати абсолютні принципи.
Основні течії західної некласичної філософії:
а) «філософія життя» Ф.Ніцше , Г.Зіммель, В.Дільтей, О.Шпенглер, А.Бергсон, З.Фрейд - засновники напряму
У широкому розумінні філософія життя — це будь-яка концепція, що розглядає питання смислу, мети, цінності життя, особливо коли вона недооцінює чи й ігнорує теоретичне знання, звертаючись до непідробної повноти безпосереднього переживання, прагне «зрозуміти життя з нього самого». Вона надає перевагу почуттям, інстинкту; виступає проти інтелекту.Засновниками сучасної філософії життя вважаються А. Шопенгауер і Ф.-В. Ніцше.
Філософія життя — підкреслено антираціональний напрям у філософії.Представники не дуже переймалися буттям об'єктивного світу: їх передусім цікавив внутрішній світ людини. Основа життя, за концепцією Ніцше, — це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі — волі до влади. Шопенгауер - суть особи становить незалежна від розуму воля – сліпе хотіння, що є проявом космічної світової волі, основою та змістом усього сущого. Такий підхід отримав назву волюнтаризму.
б) філософська антропологія
Макс Шелер - вважається одним із фундаторів філософської антропології ХХ століттяЦе розділ філософії, в якому вивчається людина, його відмінність від інших живих істот, його місце в універсумі, особливості і сенс його існування та світосприйняття.
в) екзистенціалізм
Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ Серен К'єркегор та німецький філософ Фрідріх Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких та французьких філософів та письменників.
д) релігійна філософія
Неотомізм- сформувався в 70-ті роки XIX ст. під впливом рішень І Ватиканського собору (1869-1879 рр.). Неотомізм відроджує схоластичну систему філософа XIII ст. Фоми Аквінського. Нині неотомізм - офіційне філософське вчення Ватикану.
У неотомізмі чітко розрізняються дві течії: одна з них - "суворий томізм" - претендує на збереження недоторканим вчення Фоми, вважаючи, що в ньому містяться відповіді на всі філософські питання; друга - власне неотомізм - дотримується гасла "старе збагачується новим".
Некласична філософія пізнього модерну виникає на поч. XX ст. і проіснувала до другої половини минулого століття. Для неї характерні:
остаточна втрата академічності,
інтеграція до загальної вищої освіти,
публічність, відкритість та різноманітність напрямів,
спроби переосмислити класичну філософію на нових засадах,
відмова від пошуку абсолютів,
центральною залишається проблема людини.
Постмодерна філософія
філософія постмодерну та глобалізованого суспільства. Для неї є характерним неоконсерватизм – нове повернення і переосмислення метафізики та новий пошук абсолютів, ідеалів та початкових принципів. У цьому дусі переосмислювалися Арістотель і Фома, Кант та. З іншого боку відбулася подальша радикалізація некласичної філософії здійснена представниками філософії постмодернізму. Вони виступили проти сучасного культу раціональності – піднесення науки і техніки, закликали здійснювати остаточний розрив з традицією, проголошували почуття вищими за розум. Початок XX століття ознаменувався революційними змінами в науці — відкриттям атома й електрона, становленням психології фрейдизму.
На початку століття інтенсивно розвивалася філософія науки, представлена різними школами позитивізму, серед яких виділяються логічний позитивізм та аналітична філософія.Важливим для подальшого розвитку філософії була побудова феноменології Гуссерля. Набрав сили екзистенціалізм.Визначними представниками філософської антропології були Макс Шелер, Мартин Бубер,. Неофрейдизм розвивали Альфред Адлер, Карл Юнг.ерменевтику, розділ філософії, що зосереджується на розкритті значення знаків та символів та тлумаченні текстів.
У другій половині XX століття розвився структуралізм, серед представників якого, Ролан Барт, Мішель Фуко.
Аналізуючи сучасний стан світової філософії, слід мати на увазі, що в існуючих концепціях знайшли специфічне відображення суперечності нинішнього суспільства ітенденції розвитку сучасного світу в цілому: проблеми людини, культури, глобальні проблеми і т. д.
Тому основне завдання сучасної філософії − вивчення глибинних зрушень у культурі, динаміки співвідношень між різними її сферами.
Отже, можна виділити три ідеї, що мали вплив на філософську думку XX ст.
По-перше, людина − це істота, яка володіє даром створювати символи, жодна жива істота на Землі не будує між собою і природою символічного середовища
По-друге, людина, отримавши відносну самостійність від природи, набула можливості саморозвитку (М. Шелер).
По-третє, спонтанність людської природи, здатність людини змінювати людське буття ніби знову відтворюють саму людину не тільки духовно й екзистенціально, а й як біологічний вид (Е. Фромм).
Така суперечність і складність буття людини і суспільства у XX — на початку XXI ст. зумовили велику різноманітність філософських напрямів, течій і шкіл.
11 Функції філософії. Філософія і філологічні науки.
Функції
філософії. Філософія
і філологічні науки.
Щоб повніше розкрити предмет і специфіку філософії, треба з'ясувати її функції, які органічно пов'язані зі структурою філософського знання, а саме: світоглядну, методологічну, критичну, комунікативну та прогностичну функції.
Світоглядна функція філософії дає змогу людині шукати відповіді на смисложиттєві питання, що постають перед нею. Такі питання лаконічно сформулював німецький філософ XVIII ст. І. Кант: Що я можу знати? Що я маю робити? На що я можу сподіватися? Ким є людина? Саме він увів у вжиток термін "світогляд". Даючи аргументовані відповіді на поставлені запитання, філософія допомагає осмислити людині: що є Що? І хто є хто? Тим самим вона формує інтелектуальну самостійність людини, творчу силу її розуму, який освітлює шлях її життя й діяльності.
Ще у XVIII ст. І. Кант розкрив методологічну роль філософії, тобто її здатність маркувати та охороняти межі різноманітних сфер знання, регулювати відносини наукового, позанаукового (релігія, мораль, мистецтво) та філософського знання. Це був справжній перевороту філософській свідомості, бо філософія, за І. Кантом, постала як знання про знання, як наука, що вивчає природу та рефлективну здатність духу. У такий спосіб методологічна функція набула предметного статусу.
Починаючи з XVIII ст. від філософії відокремлювалися спеціальні дисципліни, кожна з яких окреслювала свій предмет і метод дослідження. Відтепер учений не тільки не займався одночасно різними науками, а спеціалізувався. Його наукові пошуки обмежувалися певним колом проблем, успішне розв'язання яких потребувало надійних методів віднайдення достовірного знання. Розробка спеціальних методів дослідження перетворила заняття наукою на самодостатню діяльність.
Критична функція філософії сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню неупередженого ставлення до світу, інших людей і самого себе. Філософія, критично оцінюючи перспективи буття людини, виявляє оптимальні варіанти життєдіяльності, прагне захистити людей від оман, ілюзій та небезпек. Філософська мудрість завжди повернута на повсякденне життя людини, її поведінку та вчинки. Через свою критичність філософія спонукає до розмірковування над тим, що існує, та до розуміння тих можливостей, що йому притаманні. Вона ніколи ні до чого не змушує, а лише радить діяти розсудливо та обачливо.
Комунікативна функція. Слова завжди мають силу у світі, зауважує П. Кемп. А це означає, що філософування ніколи не буває тотально нейтральним. Одначе якщо філософія несе силу слова, тоді не всі види філософування з необхідності будуть добрими для людськості. Двадцяте сторіччя продемонструвало, наскільки деструктивними і катастрофічними можуть бути для людства націоналістичні, фашистські та інші тоталітарні форми мислення. їх живив груповий егоїзм, який поляризував людство на потенційних ворогів, що належать до іноземців, до різних груп, до різних націй чи різних культур.
Найбільша проблема, продовжує П. Кемп, полягає у нестачі взаємного визнання між людьми різних культур, різних мовних груп, різних історичних дійсностей, різних рас і різних релігій. Для нас, європейців і американців, пропозиція визнання не буде коштувати ні грошей, ні капіталів. Незважаючи на це, така практика видається нам значно важчою, ніж навіть відмова від матеріального достатку. Це потребує покірності, якою ми не володіємо.
Прогностична функція визначає перспективи людини і людства в цілому. Використовуючи філософські концепти і дискурс, як наголошує П. Кемп, ми вивчаємо і пам'ятаємо міркування філософів, які були до нас, але намагаємося думати на свій манер, відповідно до умов нашого часу, прагнемо переосмислити філософію сьогодні, коли описуємо, аналізуємо, аргументуємо, критикуємо, навчаємо, пропонуємо і т. ін. А коли відкриваємо небезпеку, що виникає перед людством, перед світом, перед індивідом чи перед уразливими групами, то маємо за обов'язок пропонувати спосіб унеможливлення зла чи катастрофи і здатні попереджувати людство щодо прихованих деструктивних сил або чиєїсь недбалості, які можуть принести катастрофу тощо.
Гносеологічна функція філософії виявляється у розробці і виборі засобів і методів вивчення та зміні предметного світу або суспільства з урахуванням діючих законів та особливостей об'єкта.
Інтегративна функція полягає в об'єднанні практичного, пізнавального і ціннісно-орієнтованого досвіду життя людей. Це важлива умова збалансованого розвитку суспільного життя. У процесі суспільного розвитку або при реалізації складних наукових проблем люди відмовляються від застарілих поглядів та уявлень, стереотипів, цінностей, хибних світоглядних настанов.
Філософія допомагає усувати помилки, звільнитися від застою, віджитих догм. Так реалізується критична функція філософії у системі культури.
Аксіологічний характер філософських знань виявляється у допомозі людині визначити цінності і самоцінності життя, моральні принципи, гуманістичні ідеали. Це особливо важливо в умовах загострення глобальних проблем сучасності, коли актуальними стають світоглядні аспекти різних видів діяльності.
Культурологічна функція передбачає експлікацію, раціоналізацію та систематизацію. Експлікація призначена для виявлення найзагальніших ідей, уявлень, форм досвіду. Тут важливе місце займають: категорії, узагальнені способи буття — вчення про буття онтологія; теоретичне усвідомлення ставлення до світу та людини; практичні (праксеологія), пізнавальні (гносеологія), ціннісні (аксіологія). Раціоналізації є у відображенні в логічній, у формі понять результатів людського досвіду. Систематизація — теоретичне відображення сумарних результатів людського досвіду.