33 Історія суспільства як предмет філософського пізнання.

Однією з перших концепцій розуміння суспільства і джерел його розвитку є релігійно-міфологічна модель, що виникла в епоху рабовласництва. Суспільство, як і окрема людина, крізь призму даної моделі розглядалися в системі загального світового (Божого) порядку - космосу (Бога), що виступає джерелом і першоосновою всього сущого. Стихійна реалізація історичної необхідності породжувала і підтримувала в людей упевненість в існуванні долі, у Божій обумовленості існуючих відносин, порядків, а також усіх змін, що відбуваються. Тому Боже (космічне) першоджерело існування суспільства і діючих у ньому законів і моральних норм - основна тема древніх міфів.

Історики і філософи Античності також розглядали суспільство не як особливе утворення, що розвивається за власними законами, а як компонент космічного буття. Звідси випливає релігійно-міфологічний характер їх поглядів.

Якщо релігійно-міфологічна концепція виникла на ґрунті античної філософії, то теологічна концепція зародилася в надрах схоластичної філософії. Середньовічне ж мислення було теоцентричним: реальністю, що визначає усе суще, у тому числі і в громадському житті, для нього була не природа, а Бог.

У найбільш повному вигляді ця концепція набула розвитку у вченні Аврелія Августина, а пізніше Фоми Аквінського. Августин вважав, що вся історія визначається Божою волею, а всі вади суспільства пояснюються первородним гріхом Адама і Єви. Розвиваючи ці ідеї, Фома Аквінський стверджував, що нерівність людей є вічним принципом громадського життя, а поділ на стани встановлений Богом.

У Новий час поширилась натуралістична концепція громадського життя, представниками якої були Ісаак Ньютон, Рене Декарт, Шарль Луї Монтеск'є, Джон Локк та ін., хоча перші натуралістичні ідеї можна знайти ще у творах давньогрецьких філософів.

На відміну від натуралістичної концепції ідеалістична модель ізолює людину від природи, перетворює духовну сферу громадського життя на самодостатню субстанцію. Принцип: "Ідеї правлять світом".

Вершиною об'єктивно-ідеалістичної моделі розуміння суспільства є погляди Гегеля. За Гегелем, історія рухається вперед не як стихійний процес. Вона складається з дій окремих людей, кожна з яких прагне реалізувати свої здібності та егоїстичні цілі. Однак внаслідок дій людей, що дбають про свій інтерес, виникає щось нове, що відрізняється від їхніх первісних задумів. в ідеалізмі функцію творчого початку виконує світовий розум , нічим не обмежена людська активність, насамперед духовно-вольова

Недоліки натуралістичної й ідеалістичної моделей намагалися розкрити творці діалектико-матеріалістичної концепції розвитку суспільства, німецькі філософи Карл Маркс і Фрідріх Енгельс.

З погляду марксизму, процес формування суспільства своїм вихідним пунктом має виокремлення людини з тваринного світу при формуванні у предків людини соціально-спонукальних мотивів у поведінці. Завдяки цьому, крім природного добору, вступає в силу і соціальний добір.

Процес соціалізації людини здійснювався в першу чергу в процесі праці, навички до якої постійно вдосконалювалися, передавалися від покоління до покоління, утворюючи таким чином речовинно-фіксовану "культурну" традицію. Праця, стимулюючи людей до спільної діяльності, обумовила виникнення і розвиток різноманітних видів спілкування, виникнення членороздільної мови, утворення виробничих відносин.

Усі сучасні соціально-філософські і соціологічні концепції людини і суспільства так чи інакше розглядають його як сукупність соціальних взаємозв'язків і взаємодій людей у процесі задоволення їхніх потреб. Наприклад, одна з найвідоміших концепцій суспільства, створена Максом Вебером зветься інтерпретацією соціальної дії.

Ще одна з відомих сучасних концепцій людини і суспільства-так звана концепція методологічного індивідуалізму, що склалася на основі ідей марксизму, тейярдизму, неофрейдизму і соціобіологізму, розглядає суспільство як продукт індивідуальної взаємодії. На думку Карла Поппера (1902-1994), суть даної концепції полягає в тому, що кожне колективне явище ми повинні розглядати як результат дій, взаємодій, цілей, надій і думок окремих людей і як результат створених і охоронюваних ними традицій.

Суспільство – це форма життєдіяльності людей, спосіб їх соціальної організації. Це система, що розвивається на основі об'єктивних соціальних законів.

Соціальна філософія при вивченні суспільства акцентує увагу на сутності і закономірностях розвитку суспільства, на цілях, рушійних силах, змісті і спрямованості історичного процесу.

Соціальна філософія під поняттям "суспільство" має на увазі продукт цілеспрямованої і розумно організованої спільної діяльності великих груп людей, об'єднаних не на основі спільності, а на основі спільних інтересів і договору.

Суспільство існувало не завжди. Воно виникає на певному етапі розвитку й має свою історію. Важливу роль у цьому зіграло природне середовище, яке є основою виникнення життя, підставою формування сфери живих організмів, в тому числі й людиноподібних істот, та передумовою для розгортання матеріально-виробничої діяльності. Завдяки праці, трудовій діяльності, мові, спілкуванню та іншим факторам відбувається соціалізація людиноподібної істоти, формується й утверджується нова, - відмінна від природно-біологічної, - соціальна реальність. Витіснення й обмеження "зоологічного індивідуалізму" супроводжувалося формуванням і набуттям власне людських якостей. Колективізм, згуртованість, взаємодопомога, турбота про рідних, близьких, майбутні покоління та інші соціальні фактори й спонукальні мотиви викликали до життя появу моральних норм (табу), які закріплювалися як шляхом відбору, так і передачею й успадкуванням досвіду. Цьому найбільше сприяли колективна знарядійно-трудова діяльність, навички до якої постійно удосконалювалися, набуваючи свідомих, цілеспрямованих дій - тобто людської праці. Вони, передаючись від покоління до покоління, заклали фундамент для формування культурної спадщини людства.

Активно вплинув на цей процес і спосіб діяльності, який історично розпочався з моменту виготовлення й застосування знарядь праці. Усвідомлена, цілеспрямована діяльність стала колективною працею, витісняючи дотрудову діяльність, надавала їй життєвої сили і сенсу. Праця, виготовлення знарядь праці стали "вагомим чинником соціалізації людини та її формування (в першу чергу, виробничих відносин). Завдяки їм стає можливим регулювати Й контролювати процес обміну речовини з природою. Поряд з цими процесами йшов процес становлення власне людської мови, як засобу спілкування, обміну думками й розвитку мислення. "Вплітаючись" у контекст трудової діяльності, вони впливають на функціонування трудового процесу, ускладнюють його структуру і розширюють можливості соціалізації людини.

Суспільство виникає лише за наявності соціальних "атомів"- індивідів та колективів. Без людини суспільство відбутися не могло б, але й людина ставала соціальною істотою лише у суспільстві.

Становлення суспільства - це виникнення й набуття нової, соціальної якості, яка істотно відрізняється не лише від світу неживої, а й живої природи. Діяльність суспільства чи окремої людини є одухотвореною, просякнутою сенсом життя й наявністю конкретних цілей. Тому, продуктами діяльності людини, суспільства є як матеріальні, так і духовні цінності. Специфічність суспільного проявляється і в раціональному наслідуванні, здатності успадковувати культурну спадщину, відбираючи і втілюючи в життя кращі зразки та трансформуючи їх, зберігати й передавати новим поколінням від однієї цивілізації (формації) до іншої. Завдяки знаковим системам (мові, писемності й таке інше) стало можливим отримувати, засвоювати, зберігати й передавати інформацію. Спілкування між епохами стає можливим завдяки соціальним факторам.

В своєму розвитку суспільство послідовно гфоходить різні стадії якісних перетворень, набуваючи все досконаліших форм. Воно є явищем цивілізаційного процесу, а відтак - конкретно-історичною сукупністю взаємодіючих суб'єктів та умов їх життєдіяльності. В цьому сенсі не існує абстрактного суспільства, а були, є і будуть конкретні форми соціальної організації людей. Суспільство завжди має обов'язкові риси, властивості, які відрізняють його від інших утворень.