7. Виникнення філософії: Індія, Китай, Греція.

Індія

Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. До н.е.). Зміст цього мисленння відображають Веди, Брахмани і Упанішади.

Веди – стародавні пам'ятники індійської літератури, написані віршами і прозою.

Брахмани – це своєрідні коментарі до текстів Вед

Упанішади – завершальний етап у розвитку Вед.

Характерною особливістю стародавньоіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.

Аналіз перших, власне вже філософських, систем даршан можна, наприклад, подати через такі школи, як йога, санкх'я, міманса, веданта, вайшешика, н'яя, чарвака-локаята. При цьому слід зауважити, що ці школи характеризуються неоднорідністю, а їх основою є ставлення до Вед.

Особливістю староіндійської філософської школи міманса є те, що вона визнає реальність зовнішнього світу і заперечує роль Бога у створенні цього світу.Міманса, виступаючи суперником буддизму у вченні про сутність світу, рішуче заперечує ідею нереальності, або ілюзорності світу, миттєвості його існування, пустоти або ідеальності його. Міманса вважає, що світ у цілому вічний і незмінний, він не має ні початку, ні кінця, хоча окремі речі в ньому здатні змінюватися, виникати і гинути.

Оригінальність філософської школи н'яя виявляється в тому, що вона є вершиною староіндійської логіки і теорії пізнання. принцип теорії пізнання н'яяї: знання відповідає об'єктивній дійсності, яка існує незалежно від суб'єкта пізнання. Є чотири джерела вірогідного пізнання: 1) чуттєве сприйняття; 2) логічний висновок; 3) порівняння; 4) словесне засвідчення авторитетів.

Буддизм.

• Страждання і звільнення представлені в буддизмі як різні стани єдиного буття: страждання - стан буття проявленого, визволення – невиявленого.

• Звільнення буддизм уявляє собі перш за все як знищення бажань, точніше - їх пристрасності. Буддійський принцип так званого середнього (серединного) шляху рекомендує уникати крайнощів - як потягу до почуттєвого задоволення, так і досконалого придушення цього потягу.

• Концепція терпимості, відносності, з позицій якої моральні приписи не є обов'язковими і можуть бути порушені.

• Моральний ідеал буддизму з'являється як абсолютне неспричинення шкоди

• Усувається відмінність між чуттєвою і розумової формами пізнання

• Практика медитації

2.У стародавньому Китаї у VIII-VI ст. до н.е., в період формування і розвитку рабовласницького суспільства, склалися дві тенденції в ідеології: консервативна та прогресивна

У розвитку філософії Стародавнього Китаю важливе значення мав Даосизм.

Даосизм - філософське вчення, основоположником якого за традицією вважають Лао-цзи, який жив в кінці VII початку VI ст, до н.е. Головна категорія філософського даосизму - дао (шлях) розуміється як загальний закон природи, як першопричина всього сущого, як джерело всіх явищ матеріального і духовного життя. Дао являє собою як би узагальнене поняття про закономірності розвитку світу. Все, що існує походить від дао, щоб потім, зробити кругообіг, знову до нього повернутися. Дао не тільки першопричина, а й кінцева мета і завершення буття.

Дао недоступне для чуттєвого сприйняття: те, що можна почути, побачити, відчути, зрозуміти, це не дао. Ніхто не створив дао, але все походить від нього і повертається до нього. Проте все, що породжує дао, проявляється через Де (чеснота), тому якщо дао - це загальна сутність світу, то де - її прояв в дійсності. Завдання людини - пізнати дао, стати на шлях "природності", під якою мається на увазі "гармонія світу" злиття людини з природою. Соціальна несправедливість у суспільстві сприймається як одне з порушень гармонії. Своєрідним вираженням протесту проти соціальної несправедливості є відлюдництво і аскетизм, інакше кажучи - повернення до "природності", Відлюдники - даоси в усі часи усамітнювалися на лоно природи і прагнули злитися з нею для осягнення "гармонії світу". Велике місце в книзі "Даодецзін" приділено принципом "недіяння", який наказує людині відмовитися від будь-якої діяльності, не втручатися активно в життя вона повинна розвиватися природно, як би сама собою. Лао-цзи ж вважав, що людська природа залишиться непорочної, будучи надана самій собі. Ця теза і з'явився основою доктрини "недіяння

Конфуцій не залишив цільного письмового викладу своїх ідей. Йому приписують складання і редагування знаменитого''П'ятикнижжя'', яке здавна розглядалося в Китаї як вихідний пункт усієї китайської літератури. Особливе місце серед цих джерел займає книг ''Вислови'', складена учнями Конфуція вже після його смерті. Вона складається головним чином з окремих афоризмів, що починаються словами''Учитель сказав ... ''.

Доброчесність,виправлення імен,божественне походження влади,але якщо правитель чинить погано –можна його скинути.

У силу історичних особливостей країни (збереження родових і патріархальних традицій, відсталість рабовласницьких суспільних відносин) давньокитайські мислителі основну свою увагу приділяли вирішенню соціально-етичних і політичних проблем. Боротьба філософських течій відбувалася тут навколо розуміння «Дао» як шляху суспільного розвитку і долі людини.

Китайська філософія, як філософія Індії передбачає поділ на верстви суспільства, але в теж час філософи Китаю починаються замислюватися над ідеальним суспільством, вони створюють такого правителя який був би благородний, але в той же час добрий і справедливий, для свого народу - цим філософія Китаю схожа на філософію Античності.

3. Греція Філософія як самостійна галузь знань виникла в стародавньому грецькому суспільстві в VI–V ст. до н. е.Виділяють: -досократівський період, -період класичної грецької філософії, -період еллінізму, - періодом неоплатонізму.

Досократівський період

-Перші школи - натурфілософських - міркування про те, як влаштований світ.

Першою з натурфілософських шкіл була Мілетська школа заснована Фалесом: всі речі повинні походити з єдиного речового начала.

Засновником античної філософії вважається Фалес із Мілета. Він першим поставив завдання виявити єдине, основоположне начало розмаїтого світу.

Визнання світу як першооснови, єдиного першоначала чогось предметного, матеріального дає змогу стверджувати, що філософія зароджується як матеріалістичний погляд на світ.

Було відсутнє розчленування наукового знання, в поняття "філософія" входили всі галузі знання, тобто її предметом була природа в цілому (натурфілософія).

Геракліт стверджував, що всі предмети, а також душа людини походять з одного начала – вогню Його заслуга – утвердження діалектичного погляду на природний світ. Діалектика - це вчення про рух і розвиток, висхідний до античного філософа Геракліта, який учив про єдність протилежностей.

Піфагорійство. Коли мудреці з мілетської школи шукали речове, матеріальне першоджерело світу, піфагорійці на перший план ставили закон, логос, започаткувавши ідеалістичний напрям у філософії.

Атомізм. Представник Демокріт поклалв в основу всього атоми, що рухаються у порожнечі.

Софісти — давньогрецькі мандрівні експерти з різних предметів. Не формували якусь певну школу, мали певні спільні інтереси. Набули філософських шахраїв, зацікавленіших в грошах і престижі. Основою їхнього світогляду був вислів Протагора «Людина є міра всіх речей».

Класична грецька філософія

Сократ. Сократ відкинув релятивізм софістів і переніс дослідження у моральну область, прагнучи знайти загальне і безумовне знання не в чомусь зовнішньому, а в собі самому.

Самопізнання є початок мудрості і справжньої людської діяльності, теоретичної та практичної. Викриваючи уявне знання, Сократ відшукував універсальний початок розумного пізнання. Він стверджував моральну гідність людини як вільно-розумної істоти, що повинна здійснювати вищу правду.Вчення Сократа про довершений розум

Концепція Платона – це класичний варіант об'єктивного ідеалізму.

Згідно з його твердженням, світ – це всезагальний космос, він – завершений, цілісний, гармонійний. У ньому є місце і суспільному життю людей, і кожній людській істоті.

При цьому існує певна аналогія, подібність основних структур світу: космосу, держави, людської душі. Платон розглядає людину як єдність душі і тіла. Людська душа безсмертна, причому до народження людини вона перебувала в потойбічному світі.

Держава, за Платоном, з'являється як результат властивих від народження людям потреб і самі стани (класи) держави виникають в результаті розвитку природних потреб людини.

Платон вважає, що може існувати три основних форми правління – монархія, аристократія і демократія. "Ідеальна держава" – це рабовласницька аристократична республіка або монархія.

Арістотель.

Не існує чистих ідей — вони здійснюються в реальних речах.

Він суттєво трансформував систему об'єктивного ідеалізму. Критикує теорію ідей Платона ("Платон мені друг, але істина дорожча").

Історичною заслугою Арістотеля є створення логіки як методу пізнання дійсності. За Арістотелем, логіка є органон, тобто власне людський винахід .Великим відкриттям Арістотеля є усвідомлення якісної відмінності суспільного життя від природного буття і розуміння людини як істоти суспільної, існування якої можливе лише в суспільстві.

Криза грецької філософії

СтоїцизмУ центрі вчення стоїків — етичний принцип покори світовому закону.

Епікурейство. Вчення Епікура також характеризується переважно увагою до проблем етики.

Скептицизм. Для давньогрецького характерні ідеї сумніву в достовірності відчуттів, однакової доказовості протилежних думок, з чого випливає утримання від будь-яких суджень.