47Поняття методу пізнання. Методологія як теорія методу.

Метод пізнання - це сукупність процедур, за допомогою яких людина отримує істинне знання про світ, сукупність прийомів та операцій теоретичного і емпіричного пізнання, а також практичного освоєння дійсності.

Відмітною рисою методу пізнання є те, що він як сукупність пізнавальних процедур має відповідати об'єкту пізнання.

У цілому методи пізнання слід вважати сукупністю прийомів, способів та знарядь, за допомогою яких вивчають світ, отримують істинне знання про нього.

Традиційно поділяють на емпіричні й теоретичні.

• До методів емпіричного - вимірювання, спостереження, експеримент.

• теоретичного - дедукцію, аналіз, синтез, метод аксіоматизації, математичного моделювання абстрагування й узагальнення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції

Методологія -систематизована сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети.

Методологія розробляє типологію методів. Відповідно до цього структурується саме методологічне знання.

• Класифікуючи методи за ступенем їх загальності, як правило, виділяють такі групи методів:

• всезагальні методи (діалектика і метафізика);

• загальні методи;

• спеціальні методи, які застосовуються в окремих науках (скажімо, лише в біології).

Формалізація — метод, з допомогою якого змістове знання відображається у формалізованій мові. Необхідною умовою для побудови такої мови є використання аксіоматичного методу, завдяки якому вдається одержати всі твердження теорії з невеликої кількості положень (аксіом), які приймаються без доведення.

Формалізація доведень дає можливість звільнитися від звертання до інтуїтивних засобів, що має вирішальне значення для строгості обгрунтувань.

Формалізація є необхідною умовою побудови штучних (формалізованих) мов. Одержані з допомогою формалізації результати мають важливе філософське значення, зокрема для розв'язання проблеми співвідношення формальних і змістових компонентів у науковому знанні. Формалізація є засобом виявлення і уточнення змісту наукового знання. Разом з тим необхідно зазначити, шо будь-яка формалізація не може вичерпати все багатство змісту знань.

Формалізована мова будь-яка сукупність деяким чином спеціалізованих мовних засобів з фіксованими правилами утворення «виразів і приписування цим виразам певного сенсу (семантика).

Наприклад, вирази «Н 2 Про», «вода», «eau», «water», «Wasser», «vesi» і т.д. можна, в принципі, в рівній мірі вважати елементами «Ф. я. хімії».

48 Наука і логіка.

Логіка – наука про мислення. Назва її походить від грецького слова logos – “думка”, “слово”, “закон” і т.д. Термін “логіка” вживається також для позначення закономірностей об’єктивного світу (наприклад “логіка фактів”, “логіка речей” і т.д.); для позначення строгості, послідовності, закономірності процесу мислення (“логіка мислення”, “логіка міркування”).

Закономірний характер мислення є своєрідним відображенням об’єктивних закономірностей. Логіки мислення є відображення логіки речей (змістовно). Але на відміну від інших наук, вивчаючих мислення людини, наприклад, фізіології вищої нервової діяльності чи психології, логіка вивчає мислення як засіб пізнання. Логіка, яка вивчає пізнаюче мислення і застосовується як засіб пізнання, виникла і розвивалась як філософська наука і в теперішній час являє собою складну систему знань, що включає дві відносно самостійні науки: логіку формальну і логіку діалектичну (усне пояснення). Як самостійна наука логіка склалася більше двох тисяч років назад в ІV ст. до н.е. Її засновником є давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н.е.). Арістотелівське вчення про силогізм склало основу логіки предикатів (математична логіка). Античні стоїки доповнили теорію силогізму, описавши складні умовиводи (Зенон, Хрисипп та ін.). Розроблені методи наукової індукції, систематизовані пізніше англійським філософом і логіком Д.С.Міллем суттєво укріпили позиції логіки як окремої науки. Тим самим дедуктивна логіка Арістотеля і індуктивна логіка Бекона-Мілля склали основу загальноосвітньої дисципліни названої формальною логікою. Подальший розвиток логіки пов’язаний з іменами таких видатних філософів як Р.Декарт, Г.Лейбніц, І.Кант.

Р.Декарт (1569-1650) розробив ідеї дедуктивної логіки, сформулювавши правила наукового дослідження. Г.Лейбніц (1646-1716) сформулював закон достатньої підстави, висунув ідею математичної логіки. В другій половині ХІХ ст. в логіці починають широко застосовуватися математичні методи ви числення. Теоретичний аналіз дедуктивних міркувань методами ви числення з використанням формалізованих мов отримав назву математичної, чи символічної логіки. Символічна логіка включає багато “логік”, таких як: багатозначна логіка, модальна логіка, ймовірнісна і часова логіка. Особливе значення для правознавства має деонтична логіка, яка досліджує структури мови наказів (приписів), тобто висловлювань зі значенням “обов’язково”, “дозволено”, “заборонено” і т.д., які широко використовуються в юриспруденції.

Виділяють ще окрім формальної логіки діалектичну логіку, яка вивчає не самі форми мислення, а мислення в його виникненні, зміні, розвитку. Вперше розроблена вона була Гегелем (1770-1831). Методологічні принципи, які формуються на основі діалектичного підходу виявляють об’єктивність і всебічність розгляду предмету, принцип історизму, роздвоєння єдиного на протилежні частини, сходження від абстрактного до конкретного, принцип єдності історичного і логічного і ін. Ці дві логіки доповнюють одна одну.

В теперішній час правила щодо вироблення логічних норм розмірковувань, доказування і визначення все більше ув’язуються із сучасною математичною логікою. Хоча, не відкидається і класична формальна логіка. Власне, ця логіка і її методи дають змогу розкрити внутрішні ознаки пізнання, зв’язки його елементів, їх взаємодію.

Результатом застосування логіки як методології є розчленування цілісного предмету на складові частини, вивчення їх, зокрема властивостей і зв’язків, місця в системі. Пройшовши цей стан пізнання розчленовані і досліджені частини предмету (як цілого) знову об’єднуються. При цьому знання про предмет вже є більш повним і якісним. Приведене стосується таких логічних прийомів і методів як аналіз и синтез. Це найбільш прості, але і найбільш ефективні логічні методи пізнання. Крім цього в пізнанні застосовуються такі логічні методи як індукція і дедукція, абстрагування, моделювання, сходження від загального до конкретного і від конкретного до загального тощо