31. Етнонаціональний розвиток України.

За національним складом Україна відноситься до мононаціональних держав. Українці становлять абсолютну більшість населення України. Більшість українців проживає на своїх етнічних землях, де сформувався український народ. На цих землях українці завжди мали чисельну перевагу над іншими національними та етнічними групами.

Слід мати на увазі, що в будь-якому сучасному суспільстві серед розмаїття соціальних структур (вікової, статевої, освітньої, класової, професійної, поселенської, майнової тощо) надзвичайно важливою є етнонаціональна. Вона може бути більш або менш виразно окреслена, але однозначно можна стверджувати, що зовсім етнічно неструктурованих, моноетнічних або, так би мовити, „етнічно чистих” суспільств у нинішньому світі не існує.

Зокрема, такі поняття, як „етнос”, „етнічна група”, „етнічна меншина”, „національна меншина”, „етнічна спільнота”, „етнічна спільність”, часто використовуються як синоніми.

Українці становлять абсолютну більшість (понад 90%) у 13 з 27 регіонів України та переважну більшість (70-90%) — в 7 регіонах. Частка українців знижується до 60% лише у двох областях Донбасу та Одеській області. І тільки в Автономній Республіці Крим частка українців не досягає 50% і становить 24,3% .

За даними першого перепису населення найчисельнішою етнічною меншиною в Україні є росіяни. Вони становлять близько 23 % загальної чисельності населення України. Найбільше росіян проживає в Автономній Республіці Крим. Це єдиний регіон України, де вони становлять більшість (58,3%). До 40% загальної чисельності населення регіонів становлять росіяни в Луганській та Донецькій областях і представляють близько третини усіх росіян України.

Близько 5% населення України представлене західними (поляки, чехи, словаки) та південними (болгари) слов'янами, романомовними (молдовани та румуни), фіноугорцями (угорці та естонці), тюркомовними (татари, кримські татари, азербайджанці та гагаузи) народами.

До окремих етнічних спільнот належать в Україні євреї, вірмени та греки. Проте кількість населення кожної з названих національностей в Україні не досягає 1% загальної чисельності населення держави.

Серед компонентів етнонаціональної структури українського суспільства більшість фахівців виокремлюють домінуючий або титульний компонент – український етнос, який дає назву державі.

У процесі державотворення брали участь не лише українці, а й ті громадянами України, які не є українцями за етнічним походженням (на момент проголошення суверенітету держави вони складали 27 % населення країни).

Етнонаціональна група – людська спільнота поліетнічного суспільства, яка визнає свою належність до певного етносу, при чому її представники можуть між собою безпосередньо не взаємодіяти, але їх дії узгоджуються з метою творення нації на основі різнорідних етнічних утв.

Моніторинг міжетнічної ситуації, здійснений 2002 р., свідчить, що у нас спостерігається безконфліктний, інтегративний тип розвитку міжнаціональної взаємодії. З перших днів незалежного існування Україна прагне створити умови для рівноправного розвитку та активної участі в соціально-економічному житті представників усіх меншин (22% від усього населення України), котрі разом з українцями складають єдину етнонаціональну структуру суспільства.

Підтримання атмосфери толерантності, усунення чинників міжнаціональної напруженості і конфліктів є одним з головних завдань України як демократичної держави.

Найважливішою передумовою гармонійного розвитку всіх етносів в українському суспільстві є вирішення економічних проблем, подолання системної кризи, яку переживає Україна. Така криза в поліетнічній державі може призвести до девальвації національних цінностей, ксенофобії, проявів сепаратизму.

Процес етнічної ідентифікації України багато в чому унікальний. Наша держава являє собою нетиповий (за європейськими стандартами) зразок держави з неповторними ознаками етнополітичного поля: етнічна карта України, що підтвердили дані Всеукраїнського перепису населення 2001 року, складається різних груп , що може використовуватися підставою для вимог як національно-культурної, так і національно-територіальної автономії;

кількісно найбільший етнос – українці – мають дискримінований статус рідної мови;

асиміляційну загрозу становить не етнічна більшість, а етнічна меншість – росіяни (йдеться про асиміляцію в російську культуру);

зосередженість основних продуктивних сил України в регіонах, де домінує культура (мова) національної меншини;

суспільно-політична розчленованість держави має виразний регіональний вимір.

В етнонаціональній струтурі українського суспільства можна виокремити усталені та неусталені етнонаціональні групи

Усталені етнонаціональні групи – це групи, які живуть в Україні протягом двох чи більше поколінь. Усталеною етнонаціональною групою можна вважати групу, якщо її представники другого (чи більше) покоління досягли працездатного віку. Якщо жоден представник цієї групи, що народився в Україні, не досяг працездатного віку, то ця етнонаціональна група є неусталеною .

До усталених етнонаціональних груп належать: титульна (або материнська) етнонаціональна група – це українська етнонаціональна группа; етнонаціональна група, яка може мати статус національної меншини, невизначений статус або статус корінного народу. Неусталені етнонаціональні групи складаються з іммігрантів, які в палітрі поліетнічного суспільства відрізняються своєю етнічною належністю від вищезазначених етнонаціональних груп.  Отже, етнонаціональна структура складається з етнонаціональних груп, які є спільнотами поліетнічного суспільства, котрі визнають свою належність до певного етносу. Представники етнонаціональної групи можуть між собою безпосередньо не взаємодіяти, але їх дії узгоджуються з метою творення нації на основі гетерогенних угруповань.