15. Механістичний матеріалізм 17-18 ст.Ст. Антропологічний матеріалізм діалектичний і історичний матеріалізм

Механістичний матеріалізм 17-18 ст.ст. Досягнення механіки найбільше сприяли утвердженню матеріалізму як філософського напрямку. Матеріалістична онтологія зумовлена розвитком науки і природничо - наукового мислення. Матерію ототожнювали з речовиною та її структурою. Це стало підґрунтям матеріалізму XVIII ст.

Утвердження матеріалізму як філософського напрямку відбулося насамперед завдяки французьким філософам Жюльєну Ламетрі (1709-1751), Дені Дідро (1713-1784), Клоду Гельвецію (1715-1771), Полю Гольбаху (1723-1789). Вони продовжили традиції раціоналізму, спираючись на принципи розумності людини і розумності самої природи. Перший принцип означає, що людина може і повинна слідувати природі, природному порядку. В цьому якраз полягає людська мудрість і вона цілком досяжна. Принцип розумності природи зовсім не означав її одухотворення. У природи немає ні розуму, ні мети, але вона породжує розумних людей. Віра релігії, наголошував Д. Дідро, несумісна з раціональністю природи. Вона раціональна в тому сенсі, що людина, слідуючи законам природи, може і повинна стати щасливою. Адже її бажання щастя собі відповідає законам природи. Природа була б абсурдною, якби її творіння були приречені лише на муки, та це не так. Вона "розумна", бо розум людей визнає її закони, рано чи пізно наслідуючи їх.

На думку філософів-матеріалістів, усе, що ми називаємо дійсністю, світом - це сукупність атомів та їхніх сполук - молекул. Атоми, як і молекули, є дрібними частинками речовини. Завдяки руху атомів та взаємодії молекул виникають нові тіла. Тому природа не потребує жодної істоти, яка би стояла над нею.

За П. Гольбахом, немає і не може бути нічого поза природою. Вона існує сама собою та діє згідно з власного енергією. Природа була, є і буде тією силою, яка творить і руйнує, породжує і знищує речі, слідуючи законам, що випливають із її необхідного існування.

Матеріалістична позиція Д. Дідро мала свою особливість. Зокрема, у праці "Філософські принципи матерії і руху" (1770) він подав перше визначення категорії "матерія". Під матерією філософ розумів як конкретну фізичну реальність, так і філософське поняття для позначення цієї реальності. Матеріальна субстанція протяжна та містить у собі джерело руху.

Вся природа, за Д. Дідро, - це єдиний дієвий світ, вона постійно перебуває "за роботою". Річ у тім, що матерії притаманний постійний нурт. Він зумовлений трьома видами сил: тяжінням, "внутрішньою силою" молекул і молекулярними взаємодіями. Молекула сама в собі є активною силою, здатною впливати та взаємодіяти з іншими молекулами. Кожна із них має свій спосіб ухиляння від попереднього положення. Внутрішня сила молекул володіє невичерпним розмаїттям завдяки індивідуальній специфіці кожної молекули та її властивостей. Всі молекули гетерогенні, переконаний Д. Дідро, позаяк із гомогенної матерії не може постати все розмаїття світу речей.

Оскільки серед природничих наук у XVIII ст. найрозвиненішою була механіка, то під її впливом матеріалізм набуває механістичних ознак. Зокрема, спостерігаємо редукцію всіх явищ природи і всіх природних сил до механічних форм руху матеріальних частин. Принцип редукціонізму став засадним у книзі П. Гольбаха "Система природи". Підсумовуючи в ній розвиток природознавства, філософ вивів загальні закони руху природи:

1) закон притягування (притягування молекул = виникають тіла)й відштовхування, а шляхом відштовхування - тіла руйнуються;

2) закон інерції, згідно з яким кожне тіло прагне зберегти свій наявний спосіб буття;

3) закон необхідності, згідно з яким немає наслідку без причини.

П. Гольбах теж розумів душу як властивість особливо організованої матерії, що зазнає тих самих змін, що й тіло. На його думку, функції душі - це функції людського мозку і нервової системи.

Антропологічний

У контексті своїх роздумів Фейєрбах прагнув створити нову філософію - філософію людини (антропологію)

Він вважав, що ця філософія повинна вивчати людину, дати розуміння людини і служити справі її звільнення від релігійних заблуджень.

Вирішення цих завдань бачиться ним у площині усвідомлення й розуміння того, що людина не творіння Бога, а частина світу природи.

Таким чином, складається і формується фейєрбахівська концепція антропологічного матеріалізму.

Мислитель відходить від механіцизму XVIII ст.

Об'єктивну і суб'єктивну реальність не зводить до механічного руху, а природу розглядає скоріше не як механізм, а організм, тобто як біологічний рух. У центрі уваги Фейєрбаха не абстрактне поняття матерії, а людина як єдність психічного й фізіологічного, душі і тіла.

В дусі матеріалізму мислитель стверджує, що тіло у його цілісності і складає сутність людського "Я". Духовне начало в людини не може бути відділеним від тілесного, дух і тіло - дві сторони тієї реальності, котра називається людським організмом. Логічно, що людська природа тлумачиться ним переважно біологічно, а окремий індивід не як суспільна (історично-духовна) істота, а як окрема ланка в розвитку людського роду.

Тлумачачи людину як природно-біологічну істоту, Фейєрбах не помічає соціально-історичного, а відтак - ролі практики в житті людини і суспільства та в процесі пізнання. Не розуміє того, що суспільне життя людей, по своїй суті, є практичним. Звідси логічно випливає незадоволення й недовіра до абстрактного мислення та апеляція до чуттєвого (живого) споглядання.

У теорії пізнання Фейєрбах виступав як сенсуаліст, вважаючи, що відчуття складають єдине джерело нашого пізнання. Мислитель стверджує: тільки те, що дане нам в органах чуття (зір, слух, нюх, смак, дотик) - володіє дійсною реальністю. За допомогою органів чуття ми пізнаємо як фізичні об'єкти, так і психічні стани людей. Фейєрбах не визнає існування надчуттєвої (надприродної) реальності, відкидає можливість суто спекулятивного (абстрактного) пізнання за допомогою розуму, вважаючи його витвором ідеалістичної, зокрема, гегелівської філософії.

Антропологічний принцип дав змогу Фейєрбаху по-новому тлумачити об'єкт пізнання. Згідно з його філософією поняття об'єкта першочергово формується у досвіді людського спілкування. Звідси ~~ першим об'єктом для будь-якої людини є друга людина, тобто "Ти". Таким чином, любов до іншої людини - це шлях до визнання її об'єктивного існування, а там самим і до визнання існування зовнішніх речей. На почуттях любові ґрунтується внутрішній, для Фейєрбаха, суспільний зв'язок між людьми, виникає безкорисна мораль. Мислитель переконаний, що мораль повинна замінити ілюзорний зв'язок "Я" з Богом. Любов до Бога, згідно з Фейєрбахом, є лише відчуженою, хибною формою любові - любові до інших людей.

Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха - це реакція на ідеалізм. Фейєрбах не сприйняв ні об'єктивного, ні суб'єктивного ідеалізму, але й не побудував послідовного матеріалізму. Проблеми, порушені класичними німецькими філософами-ідеалістами, у філософії Фейєрбаха вирішуються яскраво, хоча Й багато в чому слабкіше, ніж це мало місце у його попередників. Тому й правий Ф. Енгельс, який писав, що його матеріалізм був більш дотепним, аніж глибоким. По суті, Фейєрбахом завершується класична німецька філософія.

Діалектичний. Синтез матеріалістичного вчення Л. Фойєрбаха з діалектичним методом Ґ. Гегеля, який здійснили К. Маркс і Ф. Енгельс, отримав назву діалектичний матеріалізм. У цьому вченні гегелівська ідеалістична діалектика була перенесена в площину матеріального буття.

у К. Маркса, ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній.

• матеріалістична діалектика постала як вчення про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення. Згідно з діалектичним матеріалізмом, активність притаманна самій матерії, оскільки в ній діють сили, "внутрішні суперечності", боротьба яких призводить до нових синтезів і зв'язків, у яких знову виникають суперечності, а отже, і тенденція до подальшого переформування та еволюції матерії.

• Засадничим принципом діалектико-матеріалістичного розуміння буття є визнання первинності матерії та вторинності свідомості,

тобто протиставлення, з одного боку, матерії, природи, фізичного, об'єктивного, а з іншого, - свідомості, духу, психічного, суб'єктивного. Це протиставлення Ф. Енгельс сформулював як основне питання філософії: що первинне, що є справжньою основою світу - духовне чи матеріальне? Розв'язання основного питання філософії, за Ф. Енгельсом, визначає собою принципові засади кожного філософського вчення та поділяє філософів на два великі табори: матеріалістів й ідеалістів.

Принцип партійності є стрижневим у діалектико-матеріалістичній філософії, що особливо позначилось на її соціально-антропологічній концепції та зумовило її трансформацію в ідеологію.

Історичний. Соціальна філософія марксизму (історичного матеріалізму) сформована її речниками шляхом поширення матеріалістичного підходу на суспільні явища та створення матеріалістичного розуміння історії. Засади соціального вчення виклав К. Маркс у "Капіталі"

Безперечно, К. Маркс і Ф. Енгельс здійснили науково об'єктивний економічний аналіз капіталістичного суспільства і показали жахливе становище пролетаріату, що є головним виробником матеріальних благ. Змальована К. Марксом жахлива картина економічної експлуатації трудящого люду відповідала етапу першопочаткового нагромадження капіталу, коли пролетаріат за безцінь продавав себе на ринку праці. Створюючи своєю працею додаткову вартість, робітники не лише не покращували свого матеріального становища, а, навпаки, зростало їхнє зубожіння та поляризація суспільства на багатих і бідних. Спираючись на ці дослідження та абсолютизуючи економічні відносини, К. Маркс визначає суспільство як об'єктивно функціонуючу систему, в основі якої лежить спосіб виробництва матеріальних благ.

Суспільство - це продукт взаємодії людей. Загальновідомо, що марксизм абсолютизує предметно-чуттєву діяльність у формі матеріального виробництва. Воно ототожнюється із у спільним буттям, яке однозначно детермінує соціально-політичні та духовні процеси. Отже, історичний матеріалізм у розумінні суспільства виходить із принципу первинності суспільного буття. Так, у процесі матеріального виробництва люди вступають у певні, від їхньої волі незалежні, виробничі відносини. Сукупність цих виробничих відносин складає реальний базис життя суспільства. Економічний базис суспільства - це відносини власності, розподілу, обміну і споживання, які існують об'єктивно. Економічний базис суспільства визначає його соціальну структуру. Над соціальною структурою постає надбудова, що містить у собі ідеологію та соціальні інститути, які забезпечують її функціонування. Така модель суспільства існує в історичному матеріалізмі.

На думку речників марксизму, в капіталістичному суспільстві всі класи зникають, окрім двох: пролетарів і буржуа. Класи - це великі групи людей, яких "розрізняють за їх місцем в історично визначеній системі виробництва, за їх відношенням до засобів виробництва і за їх участю в суспільній організації праці, а отже, за способами одержання і розмірами тієї частини суспільного багатства, яка є в їх розпорядженні" . Класова боротьба між буржуазією і пролетаріатом неминуча, вона - рушійна сила, що визначає якась людина або розум.

16.Дуалізм начал в китайській і індійській філософії. Дуалізм Декарта.

Тобто дуальність (дуалізм) - це ідея про існування двох протилежних начал, які не можна звести одне до іншого, але в той же час один без одного вони існувати не можуть. Дуальності приймають форму деяких полярних конструктів в розумі людини. Адже люди оперують саме такими протилежними поняттями, як добро і зло, біле і чорне і т.д. Принцип дуалізму полягає в твердженні, що в основі всього, що є в цьому світі, лежать два протиборчі початку. Якщо йти далі, то саме життя є боротьба протилежностей. У спокої немає життя, розвитку. У боротьбі народжується істина.

Метафізичне пояснення

Поняття про двох засадах всього сущого древнє, як сам світ. Дуалізм - це не поділ світу на два рівні, плану, це нерозривний взаємозв'язок цих протилежних начал. Без одного немає іншого. Одне пояснюється через інше. Наприклад, без світла немає темряви, без зла немає добра тощо.

Китайська філософська думка побудована на протиставленні принципів “інь ” та “ян”, які є водночас антагоністичними, але й взаємодоповняльними. Ця пара протилежностей також виражає і релігійний дуалізм стародавнього Китаю, оскільки “жіноча природа впізнається в усьому, що є інь, а чоловіча – у всьому, що ян, тема ієрогамії виникає як у космічному вимірі, так і в релігійному.

Дуалізм філософських поглядів Р.Декарта.

Декарт став одним із засновників європейського раціоналізму. Згідно Декарту, можна сумніватися взагалі в усьому, проте ніяк не можна піддати сумніву сам факт нашого мислення, з яким нерозривно пов'язане переконання в нашому існуванні. Ця теза і висловлює прославлений філософський афоризм Декарта: «Я мислю, отже, існую» («Cogito, ergo sum»).

перший розробив дуалістичне філософське вчення. Він побудував свою філософську систему на основі визнання одночасно самостійного існування свідомості і матерії, душі й тіла.

Суттєве місце у філософії Рене Декарта займає поняття субстанції, яку визначив як річ (будь-яке суще), що не потребує для свого існування нічого іншого, крім самої себе.

Створений світ поділяє на два роди субстанції — духовну та матеріальну

З одного боку, субстанція, як начало, є об’єктивним, вічним матеріальним тілом, котре для свого існування не потребує причини. Це – протяжна субстанція, реальне тіло.

Основні атрибути субстанції — мислення та протяжність.

• ознака духовної субстанції — неподільність -душа

• Духовна субстанція містить у собі ідеї, що властиві їй із самого початку, а не здобуті у досвіді.Це нематеріальна, ідеальна, “мисляча субстанція”, котра існує незалежно, сама по собі.

• Матеріальна- тіло

• матеріальної — подільність до безмежності,протяжність(к-кість)

• Матеріальна субстанція ототожнюється з природою і вважається, що все у природі підкоряється суто механічним законам, що можуть бути відкриті за допомогою математичної науки — механіки.

визнавав два незалежних начала – матеріальне і ідеальне. В цьому і полягає його дуалізм. Людину він розглядав як механічне поєднання цих 2 субстанцій. Дуалізм субстанцій не давав змоги вирішити проблему пізнання світу, тому Декарт ввів третю субстанцію-Бога, яка зумовлювала їх єдність і можливість пізнання навколишнього світу.

17. Боротьба проти метафізики. А.Шопенгауер. Ф.Ніцше.

На початку 19 ст. на противагу класичній філософії на Заході починає домінувати некласична філософія, суть якої полягає в наступному:

• нема віри у всесильність людського розуму,

• акцент йде на ірраціональні методи пізнання(інтуїція, воля),

• підкреслюється роль людини та її суб’єктивності в пізнанні.

Засновниками класичної філософії вважають Платона та Гегеля.

Найбільшим противником Гегеля був Шопенгауер. Якого вважають засновником некласичної філософії 19-20 ст. Закидає Гегелю відірваність від життя та абстрактність. Його філософія – повна протилежність філософії Гегеля. Якщо у Гегеля вся дійсність – раціональний обєктивний дух, то в Шопенгауера – субєктивна ірраціональна сліпа і несвідома воля. Якщо Гегелівський дух впорядковано саморозвивається, прагнучи до Абсолютного духу, то шопенгаурівська воля рухається сліпо і хаотично, пожираючи сама себе і рухаючись у ніщо. Воля породжує наші уявлення. За життя він не мав більшої популярності, аніж Гегель.

Ще одним противником Гегеля був Фрідріх Ніцше. Для нього, подібно Шопенгауеру, дійсність – це ірраціональна воля, що породжує уявлення. Але тут йде мова не лише про світову волю, але й людську. Ця воля – воля до влади, прагнення панувати над іншими, що є цілком природне, а все що цьому прагненню заважає треба відкидати. У майбутньому мають зявитись сильні люди, аристократи духу, які не соромляться своєї волі до влади. Ніцше пророкує прихід «надлюдини», яку він називає сіллю землі. Необхіднро переосмисли, тобто відкинути всі цінності та мораль, які культивують слабкість та покірність, насамперед християнську мораль, аби стати Надлюдиною, людина повинна сприймати вчинки не як добрі чи хлі, а як ті, що відповідають чи заважають прагненню влади. Ніцше вважають предтечею екзистенціалізму, постмодернізму, фрейдизму, філос. Герменевтики, антропології. Він є дав життя філософії 19 – першої половини 20

18.Феноменологія. Герменевтика.

Феноменологія – це філософський напрям, який займається переважно вивченням свідомості. Засновником її є Едмунд Гуссерль

Одним з головних напрямків сучасної філософської думки є феноменологія, що буквально означає вчення про феномени. Феноменологія не тільки ознаменувала новий поворот у вивченні проблеми свідомості, але й визначила нові завдання філософської науки в цілому. Під феноменом у філософії, починаючи з І. Канта, традиційно розуміють явище, котре осягається в чуттєвому досвіді. Е. Гуссерль же розуміє під феноменом смисли предметів, які виникають у свідомості. Ця вихідна установка, на якій будується феноменологічна філософія, прагне внести повну ясність у питання про осягнення сутності речей, що реалізується через наукові поняття. Яким чином людині вдається осягнути сутність речей?

Подолання всіх труднощів Е. Гуссерль вбачає у послідовній філософії, у феноменології.

Робота свідомості на думку Гуссерля починається з «інтенції» - намір-спрямованості на щось. Свідомість на його думку завжди є свідомістю чогось, а пустої свідомості не існує. Свідомість і феномени не можуть існувати одне без одного. Побачивши якийсь предмет свідомість осягає його «сутність». Наприклад, коли ми бачимо перед собою, ми одразу пізнаємо, що це дерево, а не щось інше. Це не відбувається за допомогою форми, будови чи призначення. Осягнути сутність – означає осягнути ідею дерева. Сутність – це щось невловиме, що робить предмет даним предметом. Властивість свідомості бачити сутність предметів Гуссерль називає сутнісним баченням, яке є основою людського пізнання. Осягаючи сутність предметів свідомість нехтує емпіричними аспектами( формою, якостями). Наукові знання ми отримуємо шляхом перебору різних емпіричних варіантів, поки не доходимо до потрібних емпіричних ознак. Проте більш цінним є поняття сутності. Він вводить поняття життєвого світу – сфера сутностей, які оточують людину, є донауковими та допонятійними. Він вважав, що в сучасному світі науково-понятійне мислення витісняє сутнісне споглядання, а поняття витісняють життєвий світ. Послідовниками Гуссерля стали Гайдеггер, який створив фундаментальну онтологію, мав вплив на екзистенціалізм; Шелер – засновник філософської антропології; Гартамн – творець філософського реалізму та нової онтології.

Герменевтика – це мистецтво тлумачення тексту. На неї мали вплив феноменологія та німецький історизм. Текст – це сьогодні все, що має сенс, не лише написане на папері. Це може бути картина, будівля, свідомість. Слово походить від грецького бога Гермеса, який ніби тлумачив знаки, що посилали боги з Олімпу. В античності зявляються правила інтерпретації, в Середньовіччі – екзегетика( тлумачення Біьлії), але як філософський напрям зявляється наприкінці 18- на поч. 19 ст. Фрідріх Шлеєрмахер – основоположник сучасної герменевтики. Метою герменевтики є пізнання індивідуальності, психології автора. Дільтай вважав, що треба проникнути у свідомість автора. Гайдегер вважав, що філософія повинна бути методом пізнання способу життя людини у світі, а не тільки психології автора.

20 ст – Ганс Гадамер казав, що герменевтика – тлумачення знаків, які посилає нам саме буття, пізнавши їх, ми пізнаємо істину. Дюдина, яка тлумачить, живе в іншому середовищі, традиціях, тому не може потрапити у свідомість автора. Тлумачачи текст, ми підходимо до нього з власними уявленнями, стереотипами, які Гадамер називає пересудом. Переклад – суміш власних позицій і бачень з позиціями автора. Перекладаючи частини тесту, ми їх аналізуємо, проте наприкінці ми об*єднуємо його у щось єдине, однак і тут не позбавляємось пересудів. Ми не можемо повністю зрозуміти автора, який, наприклад, жив у Середньовіччі.Поль Рікер вважав метод Фрейда своєрідною герменевтикою, метою якої є зясування прагнень особистості.