30. Асиміляція та дисиміляція приголосних внаслідок занепаду зредукованих.

Після занепаду зредукованих приголосні різної артикуляції, що до того розділялися голосними [ъ] і [ъ], стали вимовлятися поряд і взаємно впливати один на одного, а це викликало ряд асиміляційних процесів y системі давньоруського консонантизму. Так, внаслідок регресивної асиміляції глухий приголосний y позиції перед дзвінким теж одзвінчувався. Цю асиміляцію відбивають давньоруські пам’ятки і досить часто староукраїнські, особливо в прийменниках і префіксах. Прийменники i префікси з i од, що виникли внаслідок асиміляції з съ і отъ, поширюються не лише перед шумними дзвінкими, а й перед сонорними та голосними. Відбувалася регресивна асиміляція i в групах «дзвінкий + глухий приголосний», хоча вона не була такою послідовною, як «глухий-дзвінкий». Наслідки цієї асиміляції ширше успадкували лише Пд-Зх говори укра'інської мови, як-от: блиско, рітко, нішка. Широко відома давньоруській мові регресивна асиміляція приголосних, пов’язана із занепадом [ъ], [ъ], за ознакою їх місця i способу творения. Її відбивають як давньоруські, так і староукраїнські писемнi пам’ятки. У Пд-Зх діалектах давньоруської мови послідовно відбулася прогресивна асиміляція в групах «палатальний приголосний + [j], що утворилися після занепаду зредукованого [i]. Звук [j] асимілювали такі приголосні, що вимовлялися перед ним: [л'], [н'], [д'], [т’], [з’], [c'], [ц'], [ж'], [ч’], [ш’]. Внаслідок цієї асиміляції виникли подовжені приголосні, в яких реалізуються по дві однакових фонеми: [л':]- [л'л], [н':] - [н’н].

31. Розвиток українського “ікавізму”.

Останні внаслідок занепаду у наступному складі редукованих ъ та ь подовжилися і через стадію дифтонгізації (*о >ō> уо, уи, уі, уе ... > і; *е > ē > іе > і) чи звуження цих голосних у монофтонги і делабіалізацію (*о, *е > ō, е > у, ÿ > і) у всіх пд.-сх. та багатьох пд.-зх. говорах змінилися в і: *stolъ >стōл >... > стіл; *selъ, > сēл > ... > сіл. Позиц. перехід [о], [е] в і зумовив чергування фонем: [о] — [і], [е] — [і], розширення сполучуваності голосних і приголосних, зокрема палаталізованих приголосних фонем з голосною і. Секундарний і у новозакритих складах відповідно до давніх *о, *е так само, як [і] < ě(Ђ), становить норму сучас. укр. літ. мови. Ікавізм — одна з характерних ознак фонол.системи укр. мови, якою вона виразно виділяється серед ін. слов’ян. мов і одночасно пов’язується із спорідненими явищами в полабській (мертва мова), серболуж., серб., хорв., польс. та чес.мовах (розходження у якості голосного є вторинним). Ікавізм як мовне явище реалізується у мовленнєвому процесі як ікання.

32. Розвиток граматичних категорій іменника в українській мові.

Рід.Розрізнення з'явилося в назвах діяча, діючої особи. виділилася група імен: середній, рід. історія індоєвр роду-іст узгодження. Л. Якубинський - із особового (соціально активного) і речового (соціально пасивного)роду, через стадію анімістичного світосприймання, в межах особових назв чол та жін роду витворюється система трьох родових класів. з періоду спільнослов’янської мови-витворення нових типів відмінювання: з основами на -а, -jа стає імен жін роду, із основами на -о-, -jо-, + імен чол. р. з основ на -і- та пригол., -іменн чол і сер роду; основи на -і- (-ь-) утвор. імен жін. р. на приголосний (ночь, мЬдь), з суфіксами -еnt- та -(m)en- утвор. імен. сер роду. Відмінювання прикметників, родових займенників, порядкових числівників та дієприкметників, закріплювало тричленну родову класифікацію іменників в однині, множині та двоїні. встановлюється розрізнення трьох граматичних родів — чоловічого, жіночого і середнього. До складу назв людей належать іменники всіх 3 родів.

Число. Двоїна-від давньоїндоєвропейська-спільнослов’янська-давньоруська,мала 3 форми: а) в Н, Зн і Кл відмінках;- : -ять, -и, -ы, -а(-ja). б) в Р і М; флексія є -у(-ю) в) у Д та Ор відмінках.- -ма; форми двоїни виступають в синтаксичному поєднанні з числівниками із значенням парності. Утрата двоїни з XIII ст. Найдовше були форми Н.-Зн. В., менше — Р. та О., зрідка — Д і М. відмінків. Завершився процес до XVI ст. Сучасна українська мова зберігає двоїну у вигляді флексії орудн. відм. множ.-има. Відмінок. індоєвропейське імен відмінювання- Спільнослов’янська-праслов’янська-давньоруська.Остання мала: три роди, три числа і сім відмін. прямі відмінки — називний і кличний. Кл- імен чол та жін роду одн.\У множ =називного множини. Н та Кл в. - об’єднані єдиною парадигмою синонімічні. Іменник у Н. в. є назвою суб’єкта —того, про кого\що розповідається в реченні. Іменник у Кл. в. є назвою суб’єкта —того, хто спонукається до дії. непрямі відмінки- синтаксично залежні від інших слів. істот-неісто. у спільносл імен одн. на –о,jo,u,i під дією закону відкритого складу втратили консонантні флексії: -s у Н відмінку та –n у Зн. зяв потреба розмежування після перехідних дієслів,форм наз. (підмет) і знах. (додаток) відмінків. грам. способом вираження об’єкта — особи стала форма род, відм., використана в функції знахідного спочатку в однині, а потім і в множині. коли логічно виділяється вагомість додатка у фразі, коли підмет (суб’єкт дії) і додаток (об’єкт дії) віддалені один від одного присудком, коли виражені одним і тим самим іменником нові форми характерні для імен основи на -о-, -j0, ,більш. чол. роду.\основи на -и- та на -і- приймають флексію Р.в. одн. -а (-я) (від основ на -о-, -jo) Нормою є форма Р-Зн відм. одн. від іменників — назв осіб. Пізніше— назви тварин, птахів. У давньоруських пам’ятках- давня форма Зн, однини XII—XIII а форма Р — Зн однини зрідка. XIV—XV ст. назв тварин- зрідка давня форма знах. відм. одн. в українських пам’ятках XVI—XVII ст., Р-Зн одн. від назв тварин, птахів є нормою. у давньоруській мові іменники з основами на –о,jo,u,i у Н і Зн в. множ мали різні флексії, а після втрати флекс.-викор в імен чол. р.— назв осіб -засоби однини. кат неістот має з давн-руск мови Зн.в.одн.=Н.в.одн назви неістот множу Зн.в.форма з давн-руск мови Зн.в. (що = Н. в. множини у СУМ.) СУМ:назви осіб у Зн.в.одн =Р.в. одн. крім заміж\\