45. Формування системи відмінкових закінчень повних прикметників.

Повні прикм. виникли в спільнослов’янській →приєднанням до іменних вказівного займенника *jь, *jе, *jа (*novъ/o/a+*jь/e/a→*novъje/je/ja). погляди на походження та первісні ознаки: 1.За Ф. Міклошичем (+Лескіним, А. Мейє, Л. Якубінським) → виникли з функціонального розмежування атрибутивних словосполучень (прикметник + іменник) за вираженням поняття означеності — неозначеності предмета. означеність виражалась займен. *jь, *jе, *jа → вказував на визначений, відомий,згаданий предмет. займенник приєднується до прикметника стає флексією. займенникові прикметники →виразники ознаки вже відомого, точно названого предмета. 2.першопричиною виникнення повних прикметників була потреба формального відрізнення прикметників від іменників власними морфологічними засобами. У спільнослов’янській відмінки мали складені форми іменного прикметника і займенника. У праслов'янській кожен компонент відмінювався окремо. але в одних формах (наз., род., дав., знах. одн.) 1а частина →відмінюваний імен. прикметник (новъи,новаѥго,новуѥму), в інших — невідмінювана основа на -ы (без закінчення). внаслідок взаємодії форм відбувався процес уніфікації прикметникової парадигми, та морфологічного оформлення прикметника як частини мови. У формі Н.в. одн. займ. *Jь *ja *je безпосередньо приєдн до іменної форми прикм відповідного роду(*novъ+*jь=*novъjь, *novo+*je=novoje, *nov+*ja=novaja ). У ч. р. кінцевий зредукований іменного прик з приєднанням займ *jь опинявся в напруженій позиції і закономірно переходив в зредуков голосні ы, и. Форма Р.в. одн. ч.р і с. р. бере початок із складення *nova+*jego=novajego. У формі Р.в. ж. р. первісні флексії –єѣ, -ѣѣ. Д.в. одн. розвив утому ж порядку, що Р.в. нову+єму=новуєму=новууму=новуму (аналогія до займ форм тому, сєму). У д.в. ж.р. нові закінч –ои, -єи(аналогія тои, сеи). В О.в. одн. ч.р. с.р в історично засвідченій формі виділ основа прикм і відмінкова форма займ: новы-имь. В О.в. ж.р членні і не членні мали однакову форму- новою, синєю. У М.в ч.р. і с.р. мали більш давні зак – ѣмь, -имь, іпізніші–омь, -ємь. М. в. ж.р. –ті самі зміни, що і в Д.в. У Н.в - З.в. мн. зберігали родові форми Н.- новии, синии, З. – новыѣ, синѣѣ- ч.р. Н.З.новая, синяя – с.р., новыѣ, синѣѣ – ж.р. Всі інші відмінки мали спільні форми для всіх родів.

46. Історія розвитку ступенів порівняння прикметника.

Прикм. вищого ступеня у спільнослов’янській утвор. →суфікса *-jьs(*-jes) →приєдн. до: основи. суф-ний j зливається з пригол. в одну фонему. (*xud(ъ/o/a)+*jьs/jes/jьs(+i(ja))→xud-jьs/jes/jьsi→*xužь(dj→ž)/e (s утратив у Н.в.одн.ч.р і с.р.)→xudjьsi/→*xuzьši. основи ускладненої суфіксальним -ĕ- →відійш. до суф. (*novĕ+jьs→nov-ĕjь). Суфікс *-jьs(*-jes) пошир. елементом j→тому -sj (крім Н.— Зн. одн. ч..— сер. р.)→ змін. на š. У спільнослов’янській є 2а афікси: -ьš(*-jьs), *-ĕjьs(*-ĕjьs) → в давньоруській –ьш- , -ѣиш-. Суф. –ок-,-ек-,-ък-,-ьк- опускаються +суф. -ьш-. В СУМ суф. -ьш- -→-ш- (занеп. ь + асимілятивно-дисимілятивні зміни(высьшии→ высший →вишший→вишчий));-иш→-іш. (и →скорот. до й і зник) Прикм. вищого ступеня у давньоруській були нечленні — за іменним типом –jo, -ja — основ, а членні — за типом займенникового відмінювання. Форми найвищого ступеня в СУМ →з преф. най- + вищий ступень, або звич. ступ.. В СУМ частки як-, що-→для підкресл.