24. Протетичні голосні в історії української мови.

Приставний [і] розвивався в південно-західних діалектах давньоруської мови перед сонорними приголосними на початку слова, коли після занепаду зредукованих [ъ] або [ь] сонорний посилював своє звучання та, набуваючи нормального звучання, видлив препозитивний [і], напр.: ръжа ->• іржа, мьгла ->• імла.

25. Протетичні приголосні в історії української мови.

В українській мові наявні протетичні приголосні [в], [г], [й]. Українська мова успадкувала від діалектів давньоруської мови тенденцію до усунення збігу голосних, що діяла ще в мові спільнослов'янській. Протетичні на її грунті розвивалися перед початковим голосним, якщо попереднє слово теж закінчувалося на голосний звук. Виникнувши як засіб уникнення не характерного для української мови міжслівного збігу голосних, протетичний поступово закріплювався в звуковому складі слова, і слово з цим протетичним починає вже функціонувати в будь-якій позиції. Протетичний [w] виникає в українській мові звичайно перед початковим [u]: вуж, вус, вухо, вулиця, вулик, вузол.Послідовно розвинувся в українській мові протетичний [w] перед секундарним [і] з етимологічного [о]: він, вітчизна, вітця, вітчим, вікно. Фарингальний [h] закріпився значно в меншій кількості слів. Поширений протетичний [h] в деяких вигукових словах як перед [а], так і перед [e] та [и] з [і]: гайда, га, гай-гай, гам ,гей, ген-ген, геть, гикати.Протетичний [j] засвоївся лише в окремих словах і тільки в деяких

північних діалектах.

26. Хронологія, причини та шляхи переходу [о],[е] в [і].

Подовжених [о], [е], що розвинулися з етимологічних [o], [e] ще на давньоруському грунті внаслідок занепаду зредукованих [ъ], [ь] у наступному складі, укр. мова не зберегла. У всіх Пд-Сх та за незначним винятком Пд-Зх говорах голосні [о], [е] змінилися в [i]. Секундарний [i] відповідно до давніших [о], [е] становить норму і сучасної укр. літературної мови. Проте в Пн і деяких Пд-Зх говорах відомі й інші рефлекси цих голосних. У Пн говорах вони звичайно залежать від наголосу. У наголошеній позиції відповідно до [о], [е] поширені дифтонги різного типу: [іе], [уо], [уе], [уи], [уі] i деякі інші. Дифтонг [іе] розвинувся з [е], y наступному складі після якого занепав [ь]. Інші дифтонги виникли на місці [о] та [е], після якого занепав зредукований [ъ]. У ненаголошеній позиції виступає здебільшого голосний [о], [e]. B окремих Пн говорах у наголошеному складі відповідно поширена вимова [y] або [и]. Монофтонг [y] нa місці наголошеного [o] знають і деякі закарпатські говори. На підставі рефлексів [о], [е] y Пнукр. і деяких Пд-Зх говорах припускають‚ що перехід давніх [о], [е] в [i] відбувався в укр. мові через стадію їх дифтонгізації. Голосний [е] перед колишнім складом з [ь] через стадію [іе], розвинувся у монофтонг [i]. Староукр. пам’ятки засвідчують голосний [i] в такій позиції з другої половини XIV ст. написанням літери и замість є. Розвиток [о] в [i] відбувався, імовірно, через дифтонги [уо], [уе], [уи], [yi] i близькі до них. Аналогічним шляхом розвивався й голосний [е] в [i], якщо в наступному складі занепадав зредукований [ъ].