42. Історія питальних і відносних займенників.

Питальні та відносні займенники —къи, чьи, которъ, якъ, яко, яка.

Займенники къто, чьто = къ, чь- + частка -то: къто→ кто→ хто, чьто→ что→ што. «що» з XVI ст.

займенники къи(вийшов з ужит), чьи→чии(питально-присвійний або відносний).

займенник которий, котрий= д.-рус. которъ, котеръ= має ко- (къ-) +суфікс -торо (-теро).

відносний займенник jaкъ, jaко, jaка= праслов’янський корінь *j- + суфікс -ак- і детермінатив -ъ- (-о, -а). В СУМ який, яке, яка.

43. Походження, розряди за значенням та особливості словотвору прикметників.

Походження . в спільноіндоєвроп. →з категорії імен виділ. група слів→Через диференціацію на імена із предметним значенням та імена-атрибути виникають іменники і прикметники. Спочатку слово-імя = предмет і його якісна ознака→ стали порівнювати предмет з предметом носієм ознаки→ виділення ознаки→означальна функція закріпилася→ предметне значення втрачалось. Природні властивості об'єктів відтворюють якісні прикметники→ є центром (ядро) категорії прикметника. вони відтворюють: кількість і якість-становлять парадигму семантико-граматичних значень. Їх було найбільше. Утв суфіксами ък,ьк,ок,ек,атъ,итъ,авъ,ивъ,ънь,ьн. Могли мати переносне значення відносні прикметники→ознака(має похідний характер) за відношенням предмета до інших предметів, до дії, стану, обставини. є носіями лексико-семантичних значень. Утв суф ьн, ьск, ан,ян, ов присвійні→ознака предмета за належністю особі, тварині, від назв яких вони утворюються. Утв выд назв тварин,осыб суф jь,ов,ев, ин- від а , ja основ.. Історія .Іменні у відмінюванні зберігали форми імен –o-, jo — основ (для чол. і сер. р.) та -а, -jа — (для жін. р.). Членні утв додаванням до іменних займеника и, я,є. Спочатку відмінювались обидві частини. Згодом вони уніфікувались. Членні мали повну і коротку і стягнену форми. Стягн не мав Н.в. одн ч.р. Нечленні прикм. у спільнослов’янській мали атрибутивну і предикативну ф-ції. вживання іменних прикметників звужувалось, а членні форми взяли функцію означення, та проникли в сферу присудка. Нечленні втратили відмінювання. в СУМ є неповна форма Н.в. одн. ч.р. присвійних та якісних прикм.: сестрин, братів, Андріїв, Маріїн; винен, дрібен, повен, зелен, рад, згоден. Частина іменних форм якісних прикметників увійшла до художніх засобів української поезії

44. Історія коротких прикметникових форм. Творення повних прикметників.

Іменні (нечленні) прикметники у давньоруській мові відмінювалися так само, як і іменники: у чол. І сер. роді за відміною –о, -jo – основ, а в жіночому роді- -а, -ja основ.

Однина

Чол.р. сер.р. жін.р.

Н. новъ, синь ново, синє нова, синна

Р. нова, синна новы, синє(треба ять)

Д. новоу, синю новє(треба ять), сини

Зн. новъ, -а, синъ, -на ново, синє новоу, синю

О. новъмь, синьмь новою, синею

М. новє(треба ять), сини новє(треба ять), сини

Множина

Н. нови, сини нова, синна новы, синє (треба ять)

Р. новъ, синь новъ, синь

Д. новомъ , синємъ новамъ, синнамъ

Зн. новы, синє(треба ять) нова, синня новы, синє(треба ять)

О. новы, сини новами, синнами

М. новєхъ(треба ять), синихъ новахъ, синнахъ

Двоїна

Н. – З. нова, синна новє(ять), сини новє(ять), сини

Р. –М. новоу,синю новоу, синю

Д.-О. новома, синема новака, синнама

Не членні прикметники у спільнослов*янскій мові до появи членних форм вживалися в обох основних прикметникових функціях – атрибутивній і предикативній. З виникненням повних прикметників відбувається перерозподіл функцій між обома типами: у функції означення поряд з не членними почали вживатися і членні прикметники, а в ролі іменної частини присудка продовжували вживатися тільки не членні прикметники. Це функціональне протиставлення повних і коротких прикметників, що початками своїми сягає спільнослов*янської доби, зберігало виразні риси регулярності і в давньоукраїнській мові. У спільнослов*янській мові відмінкові форми повних прикметників були складеними, в них чітко розрізнялися форми обох компонентів складення - іменного прикметника і займенника. Протягом наступних етапів розвитку спільнослов*янської, а потім і окремих слов*янських мов, внаслідок тривалої взаємодії форм іменних прикметник і співвідносних форм займенника відбувається поступовий процес уніфікації прикметникової парадигми, процес морфологічного оформлення прикметника як частини мови. У давньоруських пам*ятках 11-12 ст. зафіксовано такі форми членник прикметників:

А. тверда група

Однина

Ч.р с.р ж.р

Н. добыи доброє добрая

Р. доброго доброє(треба ять), -ыє(ять)

Д. доброму доброи

Зн. добрыи (-ого) доброє добрую

О. добрымь (-ыимь) доброю

М. добромь, -(-ять)мь доброи

Множина

Н. новии новая новыє(ять)

Р. новыхъ (-ыихъ)

Д. новымъ (-ыимь)

Зн. новыє(ять) новая новые(ять)

О. новыми (-ыими)

М. новыхъ (-ыихъ)

Двоїна

Н. – З. новая новєи (ять) новєи (ять)

Р. – М. новую

Д. – О. новыма (-ыима)

У формі називного відмінка однини займенник jь, jе, jа безпосердньо приєднувався до іменникової форми прикметника відповідного роду; *novъ + jь = novъ jь. У чоловічому роді кінцевий зредукований іменного прикметника з приєднанням займеннника * jь опинявся в напруженній позиції і закономірно переходив ще в доісторичну епоху в зредуковані ы, и. так виникли членні форми типу новыи