53. Походження та розвиток системи майбутнього часу дієслова.

У давньоруській було три форми майб. часу: одна проста і дві складені. на початку історичного періоду дієслівні основи тепер. часу могли означати дію теперішню і майбутню. Внаслідок видової диференціації тепер. часу частина первісних основ, одержавши значення доконаного виду, виділилася в окрему групу дієслів майбутнього часу. →. Простий майб. утвор. → від основ тепер. часу доконаного виду. Особ. форми теп. і майб. відрізн. граматичним значенням виду і часу. характеризується префіксованими основами. аналітичні, або складені, форми. Перша складена →сполучення допоміжних дієслів :хотѣти, начати, имати в особ. формах тепер. часу (у значенні майбутнього) + інфінітив (хочю ити, начьну платити, иму носити). Інфінітив виражав реальне значення , а допоміжне дієслово вказувало на час дії, особу і число. В УМ допоміжне дієслово буду з XIV—XVI ст. витісняє інші. Яке має значення спеціально майбутнього часу і виконує граматичну функцію. із цією форм. завершувалось утворення аналітичної форми для вираження власне майб. часу. В УМ на основі аналітичної форми. від дієс. иму ( имамъ, имаю, имѣю) + інфін. (Укр. пам’ятки XIV—XV ст. )→ з XVI ст. утвор. синтетична ходит-иму. змін. порядок слів; втрат. семантичні відтінки; на стику компонентів втрач. початковий и. синтетична форма недоконаного виду є однією з характерних морфологічних рис у СУМ. друга складена →дієприкметник мин. часу на -лъ, -ло, -ла +особ. форми дієслова буду. форма виступала в підрядних реченнях і виражала відносний час, позначаючи майбутню дію, яка відбувалася раніше від іншої дії в майбутньому. У СУМ ця форма не вживається.

54. Особливості творення форм аориста та імперфекта. Час, причини та наслідки їх втрати.

Аорист —форма мин. часу, яка виражала єдину, не розчленовану моментальну або тривалу дію, цілком віднесену в минуле. мав 2а види: простий і сигматичний(суф. -с-). Простий вийшов з ужитку до появи писаних пам’яток. сигматичний →суф. -х- (*s-) + основи(з праслов’ян.) інф. на голосний ,і –о- + -х- на приг.. в 2-3особ. суф. –с-,-ш-. Імперфект—форма мин. часу, виражала дію в минулому, тривалу і необмежену в часі, а також дію повторювану. в спільнослов’янській утвор.→ основа інф. + суф. -ѣах (*-ĕах) , -ах-. перед суф. -ѣах задньояз. приг. → на шиплячий (І палаталізація). У давньоруській були стягнені(голосн. осн. ↔ суф. ) форми.. Зміни.розвиток видової категорії зумовив руйнування системи минулого часу: замість 4х встан. одна загальна форма.Сформування протиставлення видів префіксами привело до послаблення аориста й імперфекта. Імперфект вийшов з ужитку в давньоруській мові (кін. XII — поч. XIII ст.). залишків імперфекта немає. в давньоруській (XII—XIII ст.) імперфект і аорист об’єд.в корелятивну пару, як недоконаний (імперфект)/ доконаний (аорист). зник. імперфекта →занепад аориста (XIV—XV ст.). Сліди його є у частці умовного способу би.

55. Розвиток парадигми перфекта та плюсквамперфекта.

Перфект — форма мин. часу, яка означала наявний стан, що виник в результаті минулої дії, наслідки якої тривають, зберігаються в теперішньому часі, в момент повідомлення про неї. Це →активний нечленний дієприкметник мин. часу на -лъ, -ло, -ла + бити(ѥсмь) в особ. ф-ах теп. часу. Дієприкметник →реальне значення дієслова, а бити виражало особу і відношення дії до моменту повідомлення про неї. Плюсквамперфект форма мин. часу, що виражала минулу дію, яка відбувалася раніш іншої минулої дії. Це →активний нечленний дієприкметник мин. часу на -лъ, -ло, -ла + бити(бяхъ) в особ. ф-ах імперф. перфект став простою формою дієприкм., з фун. дієслівної форми, втратив допоміжне дієслово.на місці особових форм бити виникла одна—є (єсть). перфект став формою, яка виражала загальні значення минулої дії і вільно утворювалась від основ доконаного і недоконаного виду. Сучасні дієслова минулого часу змінюються за родами і числами і не мають особових закінчень, вони походять з колишніх дієприкметників, які не мали категорії особи. Плюсквамперфект у давньоруській мав дві форми: Давню,яку зам. (з XIII ст. ) Нова →мала бити в перфекті, що втратило особові форми як і в перфекті. Багато нових форм є в укр. пам’ятках XVI—XVII ст. В СУМ форми давноминулого часу є продовженням давньоруської форми плюсквамперфекта.