47. Історія простих кількісних числівників.

Прості числівники становлять невелику групу слів: одинъ, одино (одьно), одина (одьна); дъва (чол. р.), дъвЬ (середи, та жін. р.); трин* або трые (чол. р.), три (середи, та жін. р.); четыре (чол. р.), четыри (середи, та жін. р.); мать, шесть, семь, осмь, дєвшть, дєсшть, съто, тысшча. Сучасна українська мова зберігає компонент -ин лише у формі наз.— знах. одн. чол. р. (один); в усіх інших формах закріпилась безваріантна основа одн- (одна, одного, однієї тощо). Імена з кількісним значенням від п'яти до дев'яти на спільнослов'­янському грунті утворилися від порядкових за допомогою суфікса –ь. У числівниках п'ять, дев'ять, десять, тисяча давній носовий ç ще в дописемний період змінився на а. Форми шість, сім відбивають одну з найхарактерніших рис зву­кової системи української мови—зміну етимологічного еві. В окремих числівниках заміна звуків відбувалася не за фонетич­ними законами, а за аналогією, наприклад, у слові вісім (-*-осем-*-осмь) голосний і у другому складі виник на місці вставного е.

48. Історія складних і складених кількісних числівників.

Назви чисел другого десятка (11—19) у давньоруській мові оформ­лялися на основі прийменникових словосполучень, до складу яких входили назви чисел від одного до дев'яти, прийменник на і слово десять у місц. відм.: одинъ (одьно, одьна) на десште. З часом кожна складена числова назва цього типу внаслідок злит­тя всіх компонентів перетворилася в одне слово, в цілісне нерозкладне поняття. У процесі перетворення трикомпонентного сполучення (одинъ, дъва, три і т. д. + прийменник на -f-десште) в одне слово відбувалися різні фонетичні і морфологічні зміни: всі компоненти об'­єднуються під одним спільним наголосом (одиннадесять, дванадесять... девятнадесять), післянаголошений голосний е, втративши сильну (на­голошену) позицію, зредукувався і поступово зовсім занепав (-дє­сшть -> -дєсшть -*• -дьсять -дцять). Назви чисел двадцять — дев'яносто первісно також були складе­ними конструкціями, в яких назви одиниць за допомогою різних син­таксичних зв'язків поєднувались із словом десять у формі називного відмінка двоїни (дъва дєсшти) або множини (тридєсштє, четыре де­сште), а в числівниках п'ятдесят — дев'яносто назви одиниць керу­вали словом десять, вимагаючи форми род. відм. множини (д.-рус. пшть десштъ, шесть десютъ і т. ін.).

49. Історія дієслівних категорій в українській мові.

Категорія виду, що характеризує дію з погляду її перебігу в часі, у давньоруській мові періоду ранніх писаних пам'яток вира­жалась у протиставленні дієслівних основ за ознакою завершеності | незавершеності дії (доконаний | недоконаний вид). Ці різноманітні способи протікання дії визначалися у спільнослов'ян­ській мові спеціальними суфіксами та чергуванням кореневих голос­них, утворюючи кілька рядів видових опозицій, які в давньоруській мові збереглися як залишки давньої видової диференціації дієслівних основ, наприклад: двигати, стучати (цілісна дія) — двигнути, стук­нути (раптово-одноактна дія); дати, помьнити (цілісна дія) — дава­ти, поминати (повторювана дія); нести, летЬти (означено-спрямова-на дія) — носити, лЬтати (неозначено-спрямована дія); пустити, сьбьрати (обмежена, гранична дія) — пускати, сгьбирати (необмеже­на дія). На основі деяких із наведених давніх видових категорій, які в спільнослов'янській мові мали лексико-граматичне значення, посту­пово формується загальна для всієї системи дієслова граматично уні­фікована категорія з попарним протиставленням у кожній окремо взя­тій дієслівній формі двох основних значень: доконаного | недоко-наного виду. Основним засобом вираження нової граматичної категорії виду у давньоруській мові стали дієслівні префікси (пор. творити — сгтво-рити, м-Ьрити — измЬрити, губити — погубити), проте і праслов'­янські засоби видової диференціації, зокрема чергування кореневих голосних і суфіксація, не втратили свого значення, виступаючи в ролі граматичних показників сучасної категорії виду, наприклад, стука­ти — стукнути, давати — дати, набирати — набрати та ін.