- •Історія української мови
- •Джерела вивчення історії української мови. Найважливіші пам’ятки української мови, стан їх вивчення.
- •Питання походження української мови.
- •Дослідники історії української мови та їхні праці.
- •Концептуальні положення періодизації історії української мови ю. Шевельова.
- •Періодизація історії української мови. Походження термінів Україна, український.
- •Специфічні ознаки української мови.
- •Ознаки, що об’єднують українську мову з іншими східнослов’янськими.
- •Монофтонгізація дифтонгів у праслов’янській мові. Історія звука *ĕ.
- •Палаталізація приголосних у фонологічній системі української мови. Наслідки пом’якшення приголосних у сполученні з *j в українській мові.
- •Позиційні умови виникнення першої, другої і третьої палаталізації приголосних. Наслідки цих фонетичних змін в сучасній українській мові.
- •Хронологізація, причини і наслідки розвитку повноголосся.
- •Виникнення та еволюція носових голосних *ę,*ǫ.Причина їх деназалізації.
- •Зміна праслов’янських *tort, *tolt, *tert, *telt у слов'янських мовах. Причини їх різних рефлексів.
- •Перехід [е] в [о] після шиплячих та[j]. Порушення закономірності цього процесу.
- •Умови переходу початкового *jе в *о.
- •Історичні чергування голосних та приголосних фонем у сучасній українській мові.
- •Історія зредукованих фонем, час, причини та наслідки їх занепаду.
- •Система голосних фонем після втрати зредукованих.
- •Чергування голосних [е], [о] з нулем звука. Етимологічні, секундарні та вставні [е], [о].
- •Історія зредукованих у позиціях перед та після сонорних плавних. Друге повноголосся.
- •Наслідки занепаду зредукованих у консонантизмі.
- •Історія губних приголосних фонем. Зміни, пов’язані з занепадом зредукованих.
- •Протетичні голосні в історії української мови.
- •Протетичні приголосні в історії української мови.
- •Хронологія, причини та шляхи переходу [о],[е] в [і].
- •Вокалізація фонем /л/,/в/ внаслідок занепаду зредукованих.
- •Походження голосних фонем в українській мові.
- •Історія шиплячих приголосних в українській мові..
- •Асиміляція та дисиміляція приголосних внаслідок занепаду зредукованих.
- •Розвиток українського “ікавізму”.
- •Розвиток граматичних категорій іменника в українській мові.
- •Процес формування системи відмінкових закінчень іменників колишніх *ā, *jā, *ǐ, *er, *ū основ. Основні чинники витворення сучасної і відміни іменників.
- •Процес формування системи відмінкових закінчень іменників колишніх *ǒ, *jǒ, * ǐ, *en, *es, *ŭ основ. Основні чинники витворення сучасної іі відміни іменників.
- •Процес формування системи відмінкових закінчень іменників колишніх ǐ, *er, *ū основ. Основні чинники витворення сучасної ііі відміни іменників.
- •Процес формування системи відмінкових закінчень колишніх *en, *ęt основ.Основні чинники витворення сучасної іVвідміни іменників.
- •Історія особових і зворотного займенників.
- •Історія вказівних займенників.
- •Історія означальних займенників.
- •Виникнення предметно-особового займенника. Історія його словозміни.
- •Історія заперечних і неозначених займенників.
- •Історія питальних і відносних займенників.
- •Походження, розряди за значенням та особливості словотвору прикметників.
- •Історія коротких прикметникових форм. Творення повних прикметників.
- •Формування системи відмінкових закінчень повних прикметників.
- •Історія розвитку ступенів порівняння прикметника.
- •Історія простих кількісних числівників.
- •Історія складних і складених кількісних числівників.
- •Історія дієслівних категорій в українській мові.
- •Структура дієслівних основ інфінітива та теперішнього часу.
- •Історіянеособових (іменних) формдієслова – інфінітиватасупіна.
- •Розвиток парадигми теперішнього часу дієслова.
- •Походження та розвиток системи майбутнього часу дієслова.
- •Особливості творення форм аориста та імперфекта. Час, причини та наслідки їх втрати.
- •Розвиток парадигми перфекта та плюсквамперфекта.
- •Історія розвитку категорії виду українського дієслова.
- •Історія наказового способу дієслова.
- •Історія умовного способу дієслова.
- •Історія активних дієприкметників української мови.
- •Історія пасивних дієприкметників української мови.
- •Давальний самостійний відокремлений зворот. Способи вираження, функції, розвиток.
- •Історія становлення дієприслівникових форм.
- •Способи вираження головних членів речення в історії української мови.
- •Способи вираження другорядних членів речення в історії української мови.
- •Подвійні відмінки та розвиток орудного предикативного.
- •Типи односкладних речень в історії української мови.
- •Основні типи номінативних речень, історія їх формування.
- •Типи складних речень в історії української мови.
Історія означальних займенників.
Означальні займенники — вьсь, вьсе, вься, къждо, жаденъ, самъ, сама, само. Означальний займенник вьсь, вьсє, вьсja від спільнослов’янської → vьs- ( *vьx) + -ǒ- (чол. і сер. роду) або -а (жін. р.) + закінч. В українській -весь, вся, все. Із такого кореня - вьсjaкь, вьсjaко, вьсьjaка (укр. всякий, всяке, всяка). займ. къжьдо (кожьдо) = основа къ- (ко-) +частка –жьдо. У староукраїнській: кожьдому, каждого, кажному. займенник жоден в СУМ, з XIV ст. є жаден, жадне, жадна, з XVII ст. з кореневим о. Займенник інший= д.-рус. инъ, ино, ина → ин- +суфікс -ьш-. Займенник самъ * samъ. В СУМ: сам, само, сама, і похідні - самий, самісінький.
Виникнення предметно-особового займенника. Історія його словозміни.
Це займ. 3-ї особи→ він, вона, воно. Є предметно-особовими, бо вказують як на особу, так і на предмет. онъ (она, оно)→ замін. в Н.в. всіх чисел займ. и, ѥ, ja + його непрямі відмінки. Займ. онъ,оно, она (*onъ,*ono,*ona) у спільнослов→ предмет в просторі або в часі по відношенню до співрозмовників: сь — «цей, найближчий», тъ — «той, віддалений», онъ — «ген той, найдальший». займ. и, ѥ, ja (*jь,*je,*ja)- вказівні анафоричні(зник) і відносні( у книжній мові з частк -же: иже, ѥже, jaже.) займ. онъ, оно, она та и, ѥ, ja - суплет. від особ. займенника 3-ї ос. у Н.в.. (змін. наголос→ займ. онъ, оно, она). В СУМ- оний, оноє, оная до XVIII ст. З XV ст. онъ,оно, она + в та рефлекси о в закритому складі:→ вона, оунъ , вюнъ →він, воно, вона. Родовий в. В СУМ чол. і сер. р. →його (нього)→ (е → о) із давньоруської ѥго// жін. р. →її (неї )→ із давньоруської ѥѣ→єї ( змін ѣ→ і)→ (є(йе)→в ї (йі))= (йейѣ→йейі→йійі→її).// В СУМ →нього, неї.→ н з спільнослов’янської→ приймен. *vъn, *rъn, *sъn (п зникав перед приголосним або відходив до наст. слова, якщо є j)→ *sъn jego→*sъ njego, *sъ nego. Давальний в. В СУМ йому, їй → із давньоруської: йему(ѥмоу) (е лабіаліз.), йеи(ѥи) (йеи→йей→йій→їй) редукція и →( е змін.→ і). Знахідний в.У давньоруській →и(=його),ѥ(=його),ю. З XII—XIII ст. нові форми Зн.в.=Р.в.. //з XIV—XV ст. нові форми є частіше.// жін. р. ю (ню) вжив. у гово. та творах.// У СУМ →Зн.в.=Р.в.— його (нього), її (неї). Орудний в. У давньоруській имъ, ѥю (нимъ, нею) →в СУМ ним,нею. місцевий відмін. У давньоруській → (на)нѥмь →(занепав ь, е→в і)→(на) нім.// →(на) ѥмоу→ (на) ньому(Д.в.).// Жін.р (на) неи →(на) ній. Множина. називний відм. У давньоруській → они, она, оны. В староукр.→ спільна форма они, (У СУМ→ +в =вони.) У родовому, давальному, орудному і місцевому. У СУМ→від давньоруської: їх (них) ихъ (нихъ), їм имъ, з ними съ нимиими. Знахідний в. в староукраїнській:→ѣ,ѥ,ja → заступ. їх(ихъ). Двоїна. Н.в.- она(ja), онѣ(и). Зн.в. ja,и Р.в.-М.в. ѥю Д.в.-О.в. има. В СУМ немає з XIV—XV ст.
Історія заперечних і неозначених займенників.
Заперечні займенники — никъи, ничьи, ниякъи. Неозначені займенники —нѣякъй, нѣякый,нѣчии,єтеръ. займенники з часткою ни- (никъто, ничьто) →заперечні, В СУМ ні (-нѣ)—ніхто, ніщо; нѣ- (нѣкъто, нѣчьто) — неозначені. В СУМ: къто + сь-→ хтось, чьто + сь→ щось. 15-16ст-злиття.
