39. Історія означальних займенників.

Означальні займенники — вьсь, вьсе, вься, къждо, жаденъ, самъ, сама, само. Означальний займенник вьсь, вьсє, вьсja від спільнослов’янської → vьs- ( *vьx) + -ǒ- (чол. і сер. роду) або -а (жін. р.) + закінч. В українській -весь, вся, все. Із такого кореня - вьсjaкь, вьсjaко, вьсьjaка (укр. всякий, всяке, всяка). займ. къжьдо (кожьдо) = основа къ- (ко-) +частка –жьдо. У староукраїнській: кожьдому, каждого, кажному. займенник жоден в СУМ, з XIV ст. є жаден, жадне, жадна, з XVII ст. з кореневим о. Займенник інший= д.-рус. инъ, ино, ина → ин- +суфікс -ьш-. Займенник самъ * samъ. В СУМ: сам, само, сама, і похідні - самий, самісінький.

40. Виникнення предметно-особового займенника. Історія його словозміни.

Це займ. 3-ї особи→ він, вона, воно. Є предметно-особовими, бо вказують як на особу, так і на предмет. онъ (она, оно)→ замін. в Н.в. всіх чисел займ. и, ѥ, ja + його непрямі відмінки. Займ. онъ,оно, она (*onъ,*ono,*ona) у спільнослов→ предмет в просторі або в часі по відношенню до співрозмовників: сь — «цей, найближчий», тъ — «той, віддалений», онъ — «ген той, найдальший». займ. и, ѥ, ja (*jь,*je,*ja)- вказівні анафоричні(зник) і відносні( у книжній мові з частк -же: иже, ѥже, jaже.) займ. онъ, оно, она та и, ѥ, ja - суплет. від особ. займенника 3-ї ос. у Н.в.. (змін. наголос→ займ. онъ, оно, она). В СУМ- оний, оноє, оная до XVIII ст. З XV ст. онъ,оно, она + в та рефлекси о в закритому складі:→ вона, оунъ , вюнъ →він, воно, вона. Родовий в. В СУМ чол. і сер. р. →його (нього)→ (е → о) із давньоруської ѥго// жін. р. →її (неї )→ із давньоруської ѥѣ→єї ( змін ѣ→ і)→ (є(йе)→в ї (йі))= (йейѣ→йейі→йійі→її).// В СУМ →нього, неї.→ н з спільнослов’янської→ приймен. *vъn, *rъn, *sъn (п зникав перед приголосним або відходив до наст. слова, якщо є j)→ *sъn jego→*sъ njego, *sъ nego. Давальний в. В СУМ йому, їй → із давньоруської: йему(ѥмоу) (е лабіаліз.), йеи(ѥи) (йеи→йей→йій→їй) редукція и →( е змін.→ і). Знахідний в.У давньоруській →и(=його),ѥ(=його),ю. З XII—XIII ст. нові форми Зн.в.=Р.в.. //з XIV—XV ст. нові форми є частіше.// жін. р. ю (ню) вжив. у гово. та творах.// У СУМ →Зн.в.=Р.в.— його (нього), її (неї). Орудний в. У давньоруській имъ, ѥю (нимъ, нею) →в СУМ ним,нею. місцевий відмін. У давньоруській → (на)нѥмь →(занепав ь, е→в і)→(на) нім.// →(на) ѥмоу→ (на) ньому(Д.в.).// Жін.р (на) неи →(на) ній. Множина. називний відм. У давньоруській → они, она, оны. В староукр.→ спільна форма они, (У СУМ→ +в =вони.) У родовому, давальному, орудному і місцевому. У СУМ→від давньоруської: їх (них) ихъ (нихъ), їм имъ, з ними съ нимиими. Знахідний в. в староукраїнській:→ѣ,ѥ,ja → заступ. їх(ихъ). Двоїна. Н.в.- она(ja), онѣ(и). Зн.в. ja,и Р.в.-М.в. ѥю Д.в.-О.в. има. В СУМ немає з XIV—XV ст.

41. Історія заперечних і неозначених займенників.

Заперечні займенники — никъи, ничьи, ниякъи. Неозначені займенники —нѣякъй, нѣякый,нѣчии,єтеръ. займенники з часткою ни- (никъто, ничьто) →заперечні, В СУМ ні (-нѣ)—ніхто, ніщо; нѣ- (нѣкъто, нѣчьто) — неозначені. В СУМ: къто + сь-→ хтось, чьто + сь→ щось. 15-16ст-злиття.