37. Історія особових і зворотного займенників.

Особові та зворотний займенники. — jaзъ, ja, ты (однина), мы, вы (множина), вѣ, ва (двоїна) — з індоєвропейських мов. У слов’янських мовах форми непрямих відмінків займенника 1 -ї ос. одн. мають іншу основу. Пам’ятки XI—XIII ст. є форми наз. відм. одн.: jaзъ- ХІ-ХІII ст. є приналежність живої мови східних слов’ян, ja, азъ - була книжною формою давньоруської мови. форма *mь заступається *е- + часткa -*zъ. У праслов’янському *еzъ- початковий ĕ →на ē +(перед ē) j, тому jē →на jа (*jаzъ). Займ.2ї ос.одн. ты - із спільнослов’янської: *ty (*tū) У всіх слов’янських мовах форми непрямих відмінків займ 1 ос. одн. мають іншу основу, напр.:наз. Язъ, я, род. мене, дав. ми. У пам’ятках ХІ-ХІІІ ст. вжив 3 варіанти форми Н.в. одн. особового займ язъ, я, азъ. Займ 2 ос.одн є давнім, від *ty. Займен ми походить з *my. 2 ос мн з *vy – вы. Займен мы, вы не є власне формами множини доя, ти – позначають групу осіб, до складу якого входять перша або друга особи. Займен 1 ос дв. вѣ (=ми двоє) переважно церковна літ-ра. Форма н.в. 2 ос. дв. ва(=ви двоє) рідкісний випадок у пам’ятках, замін множиною. Зворотній себе, що не має форми Н.в. і може відноситися до кожної особи і до всіх осіб, які усвідомлюються логічним суб’єктом речення, виступає у давньорус. з кількома основами: Р.в.себ-е, З.в.-ся, Д.в. – си, соб- ѣіт. ін..

38. Історія вказівних займенників.

До вказівних займенників у давньоруській мові: сь, се, си; тъ, то, та; онъ, оно, она; и(же), ѥ(же), ja(же); овъ, ово, ова; такъ, тако, така; сикъ, сико, сика. (праіндоєвропейського походження від спільнослов’янської.). Займ. сь (*sь*sis), се (*se*siǒ), си (*si*sī) скл. з кореня с- + детермінативи. У старослов. і давньор: сеи, сии, сеѥ, сиѥ, сиjа. іноді→ сесь, сесе, сесja (сь + сь, се + се, се + сja). У СУМ- цей, це, ця (оцей, оце, оця). частка от + сей, се, ся (т + с) в ц. зник. о →цей, це, ця. Займ. тъ, то, та (*tъ, *to,*ta) у старослов. та давньор. пам’ятках. В східнослов. є форма тъи (*tъ +*jь). З XII—XIII ст. форми – тоѥ, тоja. та тътъ (→тот), тото, тота. Форми той, те, та і теє, тая є в СУМ. Займ. онъ,оно, она (*onъ,*ono,*ona) у спільнослов→ предмет в просторі або в часі по відношенню до співрозмовників: сь — «цей, найближчий», тъ — «той, віддалений», онъ — «ген той, найдальший». займ. и, ѥ, ja (*jь,*je,*ja)- вказівні анафоричні(зник) і відносні( у книжній мові з частк -же: иже, ѥже, jaже.) займ. онъ, оно, она та и, ѥ, ja - суплетивні займ. від ос. займенника 3-ї ос. у наз. відм. змінивши наголос- займ онъ, оно, она, а інші відмінки від и, ѥ, ja. В СУМ- оний, оноє, оная до XVIII ст. З XV ст. онъ,оно, она + в та рефлекси о в закритому складі: вона, оунъ , вюнъ →він, воно, вона. Займенники овъ, ово, ова(розділово-вказівне або протиставно-групуюче значення) та сикъ, сико, сика, сиць, сице, сица вийшли з ужитку.

займ. такъ, тако, така (корінь t-, суфікс -ак-, детермінатив -ъ, -о, -а): такый, такоѥ, такаja) зберігся.