50. Структура дієслівних основ інфінітива та теперішнього часу.

Всі дієслівні форми утворюються від однієї з двох дієслівних основ: від основи теперішнього часу і від основи інфінітива. Оскільки в особових формах давн.укр. дієслів між коренем і закінченням був сполучний голосний, то такі дієслова називаються тематичними. Нетематичні дієслова – дієслова, особові форми яких утворюються приєднанням закінчень безпосередньо до кореня.Ⅰклас – дієслова з основою на е/о: Nєс-є-шн 3 ос. – Nєсоуть *nesontьⅡклас – тема нє/но: съх-Nє-шн, 3 ос.множ съх -Nоу-ть (*sъх-no-ntь)Ⅲклас – дієслова з основою на je/jo: зна-ѥ-шн (*zna-jo-ntь)Ⅳклас – дієслова з основою на і: хвал-н-шн (*хvališі)Ⅴклас – нетематичні дієслова: ѥсмь, ҍмь, вҍмь, дамь, нмамь У давній мові східних слов’ян від основ теперішнього часу утворювались особові форми дійсного (теперішній і простий майбутній час) і наказового способу, а також активні і пасивні дієприкметники теперішнього часу. За основою інфінітива дієслова поділяються на шість класів: Іклас – безсуфіксні дієслова, з кінцевим кореневим голосним або приголосним зна-тиⅡклас – дієслова із суфіксом –ну-: дви-ну-тиⅢклас – дієслова із суф. -ҍ-, а також з -а-, який після шиплячого та j виник на місці -ҍ-: вєл-ҍ-ти Ⅳклас – дієслова із суф. –і-: хвал-и-тиⅤклас – дієслова із суф. -а-: пис-а-тиⅥклас – дієслова із суф. -ова-, -єва-: мин-ова-ти. Від основ інфінітива утворювалися форми аориста, імперфекта, активних і пасивних дієприкметників минулого часу, а також інфінітив і супін.

51. Історіянеособових (іменних) формдієслова – інфінітиватасупіна.

Інф- неозначена форма дієслова. Мав форми на –ти і –чи *mogti-мочи *pekti- печи. Згодом ці форми обєднались. Усум в розмовній мові трапляється форма на –ть. С у п і н →є скам’янілою формою знах. відм. однини віддієслівного іменника *-й- основ. Показником супіна був суфікс -ть, який додавали до дієслівної основи недоконаного виду: ловить, учить, ходить, носить. вживався при дієсловах із значенням руху, виражаючи його мету. Супін за формою, значенням, і походженням був близьким до інфінітива. Характерною валентною ознакою супіна була його вимога мати при собі додаток, виражений родовим відмінком, у той час як при інфінітиві міг стояти й знахідний відмінок. Із XI ст. пам'ятки фіксували заміну супіна на інфінітив. оскільки значення обставини мети міг передавати інфінітив, супін був зайвою формою і зазнав ліквідації надлишкових одиниць. Крім того, супін мав вузьке керування, вимагаючи тільки родового відмінка, що призводило до його обмеженого використання. З часом, десь до XV ст., супін був повністю витіснений інфінітивом.

52. Розвиток парадигми теперішнього часу дієслова.

Особові форми теп. часу утвор. приєднанням до основи особових закінчень 1ї, 2-ї, 3-ї особи однини, множини та двоїни. утвор. нові типи дієвідмінювання: дієслова І—III класів → в суч. 1у дієвідміну, а IV клас →в 2у. Нетематичні дієслова: быти (ѥсмь) втратило відм-я ,має єдину форму є (єсть); имѣти (имамь) перейшло в темат. відм. ; вѣсти (вѣмь) вийшло з ужитку; дати (дамь) змін. час на майб. дати, їсти, пох. від вѣсти (відповісти, доповісти, розповісти) →зберегли в СУМ архаїчне відмінювання. У 1-ї ос. одн. в давньоруській→ зак. -у (-ю) є в СУМ (несу, сохну, знаю, хвалю). Фон. зміни.У І класу (е/о) задньояз. приг. кореня змін. шиплячими. нефонетична зміна г, к-→- ж, ч у 1-й ос. одн. і в 3-й ос. множ. стала однією з характерних рис в СУМ. У 2-й особі одн. у давньоруській →зак. –ши (XI — поч. XII ст.) та -шь (XII—XIII ст.).→скор. ненагол. и до →ь →до нуля. В укр.. грамотах XIV—XV ст. переважає –шъ (ствердіння шиплячого ). У 3-й ос. у давньоруській у всіх дієсл. зак. –ть. В укр.. пам’ятках XIV—XV ст. → форми на –ть та на -тъ (-т). Дієслова 1ої дієвідміни в УМ утратили зак. -ть (несе, сохне, знає)→ (з XIV—XV ст.). →в СУМ є нормою. У 1-ї ос.множ. в давньоруській →зак. –мъ, зрідка -мы, -мо, -ме. Зак. -мо →часто в укр.. грамотах XIV— XV ст. У СУМ форма 1-ї ос. множ. на –мо стала основною, хоча паралельно є форма на –м. У 2-ї ос.множ. у давньоруській →зак. –те (праінд. *-tе). В СУМ перед е приголосний т ствердів. У 3-ї ос.множ. у давньоруській → І, II, III класи→ зак. –уть; а IV клас → зак.-ать. У пам’ятках форма 3-ї ос. множ. має: -ть і -тъ. Перший у давньоруських пам’ятках, а другий — у старослов’янській.

у XIV—XVII ст. переваж. форма на -ть,що закріпилися в українській мові.

Форми д в о ї н и в давньоруський період втратились.