62. Історія становлення дієприслівникових форм.

У реченні активні нечленні дієприкметники спершу виконували атрибутивну і предикативну функції, але з часом їх витіснили в позиції означення повні дієприкметники. Залишившись у ролі іменної частини складеного присудка, колишні нечленні дієприкметники перестали узгоджуватися з іменниками, втративши форми непрямих відмінків, скам'яніли в називному відмінку і перетворилися на дієприслівники — незмінну форму дієслова, що виражає дію або стан як ознаку дії або стану і має ознаки дієслова й прислівника. Порушення узгодження наявне в пам'ятках XII— XIII ст.. Дієприслівникові форми у функції основного присудка зафіксували слабіше. Довше зберігалися дієприслівники з сполучниками. О. Потебня вважав, що дієприслівник як оформлена категорія функціонував уже в XIV ст.,Дієприслівники на зразок прочитавши, загадавши, несучи, знаючи, змагаючись, працюючи, співаючи є скам'янілими формами називного відмінка однини активних нечленних дієприкметників жіночого роду. на –чи, -ши, -вши. Втрату іменної специфіки дієприкметника фіксують уже слов’янські тексти Х-ХІ ст. Процеси формування дієприслівника вважають завершеними вже в 14-15 ст. Як сформованих клас дієприслівники функціонують у текстах 16-17 ст. а южъ рушытись и собою владнути не могучы, тамъ же лежала.

63. Способи вираження головних членів речення в історії української мови.

64. Способи вираження другорядних членів речення в історії української мови.

65. Подвійні відмінки та розвиток орудного предикативного.

Давньоруській мові крім другого називного були відомі ще інші подвійні відмінки — другий знахідний, родовий і давальний, тобто паралельні першому знахідному, родовому і давальному відмін­кові форми від іменників, прикметників чи дієприкметників. Приклади другого знахідного: а кого богъ поставить княз. узгоджуючись з першими від­мінками, другий знахідний, родовий і давальний водночас тяжіли до присудка, доповнюючи його, тобто мали певне предикативне значення. Тому є підстави розглядати другий знахідний, родовий і давальний як проміжні члени речення між присудком і додатком чи означенням. На цій самій підставі орудний відмінок, який заміняв ці другі відмін­ки, не можна вважати цілком предикативним, бо він набуває певних об'єктних чи означальних відтінків. Тому ми будемо називати його орудним напівпредикативним.

66. Типи односкладних речень в історії української мови.

Характерною особливістю давньоруського синтаксису було більше поширення, ніж тепер, означено-особових речень. Це пояснює­ться тим, що на першу чи другу особу чітко вказували всі дієслівні форми, у тому числі і минулий час перфектного типу. У давньоруській мові неозначено-особові речення творилися не тільки дієслівними формами 3-ї особи множини, як і в сучасних східнослов'янських мовах, а й 3-ї особи однини. Втрата субстантивності і розвиток міфологічного мис­лення привели до виникнення безособових речень.

67. Основні типи номінативних речень, історія їх формування.

Іменні односкладні речення. Таким чином, основні типи номінативних речень — буттєві і вка­зівні — почали формуватися вже у староукраїнський період. Проте масове вживання номінативних речень припадає на пізніший час — XIX—XX ст. Староукраїнські пам'ятки почали фіксувати і другий тип іменних односкладних речень — генітивні, які творилися на основі незалеж­ного родового відмінка. Генітивні речення стверджувального типу трап­лялися рідко, наприклад: О, шаленства безмозкого отсутпницкого!