25. Українське звичаєве право у правовій системі Австрійської монархії кін. Хіх – поч. Хх ст. Доцільно поділяти на два періоди:

1) 1772року і до кінця 18 століття

2) з початку кодифікаційних робіт кінця 18 століття до жовтень 1918 року

Джерела права 18 століття як історичні джерела продовжували залишатися ті ж самі, що булий в попередню добу, коли укр землі знаходились в Речі Посполитій. До них відносилися: норми звичаєвого права, якізастосовувались особливо серед українських гірських народностей (гуцулів, бойків, лемків тощо) та повселюдно у сільській місцевості, силою якого вирішували прості цивільні справи та незначні кримінальні та адміністративні справи. Проте норми звичаєвого права у Східный Галичині, Юуковні та Закарпатті в судовій практиці застосовувались рідко. В Галичині й Буковині було досить розвинуте волоське звичаєве право. Волощина - територія сучасної сх Румунії. Волоське право можна порівняти із наддніпрянським копним правом. Волоське право розповсюджувалося й на самоврядування.

Проте за Йозефінською книгою законів( ст.10) користуватися звичаєвим правои забороенялося, тому потент від 1811 року скасував звичаєве право. З цього часу у 19ст. норми звичаєвого права діяли, якщо про це були зноски у законах й діяли ті звичаї, що не протирічили закону( наприклад,в області добування нафти і озокериту; Окремі комерційні відносини теж регулювались звичаєвим правом до введення 1863р. Комерційного кодексу( але і в кодексу залишилось регулювання окремих правовідносин звич. правом). Існувала тенденція, що влада вдавала, що вона не помічає норм звичаєвого права.

26.Поняття власності в цивільному праві рос. Імп. 19-20 ст

Вла́сність — результат привласнення , тобто ставлення людей до певних речей, як до своїх.

Звід законів Російської імперії вперше дав визначення права власності як права «володіти, користуватись і розпоряджатися майном вічно і потомствено». Найважливіша ознака права власності полягала саме в поєднанні володіння, користування і розпорядження. Цивільне право того часу розрізняло повне право власності і неповне, коли був відсутній хоч один із названих компонентів. Речі поділялися на рухомі та нерухомі, родові та придбані, подільні та неподільні, споживчі та неспоживчі, вилучені з обігу та не вилучені. Власник землі мав повне право розпоряджатися нею. Проте на Правобережній Україні покупець-росіянин мав привілеї порівняно з представниками інших національностей.

27.Поняття зобов*язань в цивільному праві Російської імперії 19-20ст

Зобов'я́занням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України)

У цей час значна увага приділялася зобов'язальному праву. Договори укладалися як письмово, так і усно, але для таких їх видів, як позика, дарування, поклажі угоди укладалися тільки в письмовій формі. Будь-який «правильно складений» договір підлягав беззастережному виконанню. Закон передбачав такі способи забезпечення виконання договору:— поручництво; — неустойка;— завдаток;— застава рухомого та нерухомого майна. З-поміж численних видів договорів найважливішими були:

— договір обміну. Обмін нерухомого майна заборонявся, крім окремих випадків. Рухоме майно можна було обмінювати без обмежень;

— договір запродажу полягав у тому, що одна зі сторін зобов'язувалася до обумовленого терміну продати рухоме чи нерухоме майно. У договорівказувалася ціна товару, а також сума неустойки;

— договір оренди міг укладатися на термін не більше 12 років. Договір оренди нерухомого майна укладався в письмовій формі, рухомого —дозволялось укладати усно;

— договір постачання і підряду розглядався законодавцем як один вид договору;

— договір позики. Відсоток від позиченої суми не міг перевищувати6% річних;

— договір товариства — договір окремих осіб, які об'єднувалися водну організацію.