51.Цивільний Кодекс урср 1922 р.

Цивільний кодекс УСРР 1922 року був повною рецепцією Цивільного кодексу РСФРР. Він складався з чотирьох частин. У загальній частині визначались основні положення, суб'єкти і об'єкти цивільних прав, угодні позовна давність. У розділі "Речове право" викладались норми, які регулювали право власності, право забудови і заставу майна. Розділ "зобов'язувальне право", окрім загальних положень, містив норми, які регулювали зобов'язання з договорів і зобов'язання з безпідставного збагачення і нанесення шкоди. Четвертий розділ присвячувався спадковому праву. Цивільний кодекс УСРР мав таку ж кількість статей, що і Цивільний кодекс РСФРР. Зміст статей обох Кодексів був ідентичним. Ст. 1 Цивільного кодексу зазначала, що "цивільні права захищаються законом, за винятком того, коли вони здійснюються всупереч їх соціально-господарського призначення". Введення такого неправового критерію, як "соціально-господарське призначення" давало судам значний простір тлумачення закону. Навіть не закріплені в законі майнові права, якщо вони здійснювалися всупереч з їх "соціально-господарським призначенням" (що визначав суд), на підставі ст. 1 могли бути анульовані.

Принципу законності протиставився принцип доцільності, що не могло не призвести до правового нігілізму.

Законодавець всіляко підкреслював, що майнові права приватних осіб (як фізичних, так і юридичних) є поступкою, що підпорядковується загальній ідеї про пануючу роль соціалістичної власності.

Поряд з державною і кооперативною власністю Цивільний кодекс виокремлював приватну власність, яка мала три форми: одноособова власність фізичних осіб; власність декількох осіб, які не складають об'єднання (загальна власність); власність приватних юридичних осіб. Ст. 54 ЦК зазначала, що "предметом приватної власності можуть бути: не націоналізовані будівлі, підприємства торгівлі, промисловості, що мають найманих працівників не більше передбаченої особливими законами кількості, знаряддя та засоби виробництва, гроші, цінні папери та інші цінності, в тому числі золота і срібна монета та іноземна валюта; предмети хатнього і власного вжитку, товари, які продавати законом не заборонено, та всіляке не вилучене з приватного обороту майно". Досить розвинутим у ЦК було договірне право. Забезпечувалась певна свобода договорів. Загальні умови, за якими укладались договори, також регламентувались ЦК. Так, ст. 33 ЦК визнавала недійсним будь-який договір, якщо він укладався однією з сторін під впливом "крайньої нужди" і на не вигідних для неї умовах. Ініціатива розірвання такого договору могла виходити не тільки від зацікавленої сторони, а й від державних органів і громадських організацій. Очевидною була соціальна спрямованість цієї норми.

Однією з особливостей зобов'язувального права було застосування статей Кримінального кодексу за порушення цивільних договірних відносин. У галузі спадкового права ЦК, хоча і дозволяв спадкування за заповітом і за законом, але обмежував коло осіб, які могли спадкувати за законом. Звичайно, ЦКУСРР 1922 року не міг передбачити всієї сукупності цивільно-правових відносин, які виникали при впровадженні непу в життя. Ряд важливих нормативних актів були прийняті в наступні роки. Так, одним із важливих актів було "Положення про державні промислові трести УСРР" від 4 липня 1928 року, прийняте на основі загальносоюзного "Положення про державні промислові трести". 11 січня 1928 року ВУЦВК і Раднарком УСРР схвалили "Положення про належні державні будинки в містах і селищах міського типу та про порядок використання житлових приміщень у цих будинках". 6 лютого 1929 року ВУЦВК і Раднарком УСРР прийняли постанову "Про авторське право", якою регулювалися права на літературні, наукові і художні твори.