96. Становлення кримінального права в незалежній Україні у 90-х роках хх ст.

Дальший розвиток кримінального права у перші роки незалежності України був викликаний зростанням злочинності, зокрема — організованої злочинності у сфері економіки.

Реформування кримінального законодавства відбувалося шляхом внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу.Так, у березні 1992 p. були скасовані такі міри покарання, як заслання і вислання.

Законом від 24 грудня 1994 р. були внесені зміни у складі державних злочинів. Установлювалася кримінальна відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, за посягання на територіальну цілісність України, за масові заворушення. Цим же законом було значно зменшено кількість санкцій, які передбачали застосування виключної міри покарання — смертної кари.

У березні 1997 р. введено мораторій на виконання смертної кари.

Рішенням Конституційного суду України від 29 грудня 1999 р. положення Кримінального кодексу 1960 p., які передбачали смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України.

17 червня 1992 р. був прийнятий Закон «Про внесення змін і доповнень до Криміналь¬ного, Кримінально-процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення і Митного кодек¬су України», де було викладено нову редакцію першої глави Особливої частини КК.

До 2001 року нового Кримінального кодексу незалежної України не було, діяли норми Кримінального кодексу УРСР від 1960 р.

97. Становлення кримінально-процксуального права в незалежній Україні у 90-х роках хх ст..

Значних реформацій зазнало кримінально-процесуальне пра­во. Прийнято ряд законів, спрямованих на посилення процесуальних гарантій громадянам. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р., легітимізувавши оперативно-розшукову діяльність, визначив межі законності її здійснення.. Кардинальні зміни внесено до Кримінально-процесуального кодексу. Так, Законом України “Про внесення доповнень і змін до законодавчих актів України” від 15 грудня 1992 р. було посилено процесуальні гарантії громадянам при зверненні їх до суду. Зокрема заарештовані особи та їхні захисники отримали право звертатися до суду з оскарженням санкції на арешт. Закон України “Про внесення змін і доповнень до окремих статей Кримінально - процесуального кодексу України” від 23 грудня 1993 р. розширив права підозрюваних, обвинувачених та підсудних осіб на захист. Широкі зміни у кримінально-процесуальному законодавстві спричинені реформою судової системи. Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 р. встановив порядок апеляційного та касаційного провадження, перегляду судових рішень у порядку виключного провадження. Значно змінено в судочинстві функції прокурора як представника держави. Зокрема його позбавлено права вносити протести на судові рішення, які набрали чинності, й призупиняти їх виконання, давати санкції на арешт звинуваченого у вчиненні злочину та ін. Проте участь прокурора під час розгляду судом кримінальних справ є обов’язковою, окрім випадків, коли розглядаються справи приватного звинувачення. Прокурор, підтримуючи державне обвинувачення в судовому засіданні, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справи. Він викладає свої міркування з приводу застосування кримінального законодавства та міри покарання для підсудного. Внесені до чинного Кримінально-процесуального кодексу зміни детальніше врегульовують питання щодо прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, обов’язків досудового слідства та суду. Зокрема передбачено застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту виключно за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду. Відповідне подання за згодою прокурора вносить орган дізнання чи слідчий. Таке ж подання має право внести прокурор. Закон, визначивши умови й підстави взяття під варту, вимагає при застосуванні цього запобіжного заходу враховувати тяжкість злочину, стан здоров’я та сімейний стан особи та інші обставини. Тобто, на відміну від минулого, не передбачається взяття під варту лише з огляду на небезпечність злочину. Визначено також порядок подальшого продовження строків перебування під вартою виключно судовими органами. Відповідно до змін у кримінально-процесуальному законодавстві проведення певних оперативно-розшукових і слідчих дій (обшуків, арешту кореспонденції, зняття інформації з каналів зв’язку та ін.), за винятком невідкладних випадків, здійснюється лише за вмотивованою постановою судді. Законодавчо врегульовано порядок отримання дозволу суду на проведення цих дій.