54.Кодекс законів про народну освіту 1922 р.

Освіту більшовицька партія вважала "знаряддям комуністичної перебудови суспільства". Мабуть тому така увага приділялася вихованню і освіті підростаючого покоління і всіх трудящих.

22 листопада 1922 року приймається Кодекс законів про народну освіту УСРР. Цікаво, що подібного кодексу в РСФРР на той час не існувало. Хоча, знову ж таки, в основу цього Кодексу були покладені законодавчі акти РСФРР 1918 року про єдину трудову школу, ряд інших постанов уряду РСФРР з питань народної освіти. В даному випадку можемо говорити про часткову рецепцію.

Кодекс закріпив систему освіти і виховання, її організаційні форми, визначив завдання, методи і перспективи діяльності в цьому напрямку.

Кодекс законів про народну освіту УСРР складався з чотирьох книг:

1 ) організація управління і постачання в народній освіті;

2) соціальне виховання дітей;

3) професійна і спеціально-наукова освіта;

4) політична освіта і виховання дорослих. Всього в Кодексі було 767 статей (параграфів).

Основою побудови виховних і культурно-освітніх закладів Кодекс вважав: 1 ) трудовий процес як підвалини виховання і пізнання; 2) різноманіття життєвих потреб як мета виховного процесу; 3) практика, яка спрямована не тільки на пояснення світу, а й на його зміну (пар. 5). Кодекс проголосив право всіх громадян на вільний доступ до знань, наук і мистецтва у всіх культурно-освітніх закладах держави (пар. 7). Соціальне виховання дітей і професійна освіта юнацтва і молоді до 17 років включно оголошувались загальними, обов'язковими, безкоштовними і сумісними для обох статей (пар. 17). Проте до повного проведення загального, обов'язкового виховання і навчання встановлювалось, що в культурно-освітні закладин першу чергу приймаються пролетарі й незаможники (пар. 18). Навчально-виховні заклади УСРР повинні бути трудовими колективами, які б поєднували виховання і навчання з продуктивною працею (пар. 33).

Кодекс законів про працю УСРР 1922 року відіграв значну роль в формуванні культурно-освітніх закладів, у підготовці необхідних умов для проведення так званої культурної ре полюції. У середині 30-х років застосування Кодексу припинилося, хоча формально він і не був скасований.

55.Кримінальний кодекс усрр 1922 р. Ст-ра та зміст

Кримінальний кодекс 1922 р. був розроблений на основі Криміналь­ного кодексу РСФРР.

СТРУКТУРА

КК УСРР 1922 р. складався з двох частин — За­гальної (5 глав) і Особливої (8 глав), що містили 227 статей.

ЗМІСТ Давалося таке визначення злочину: “будь-яка суспільно-небезпечна дія або бездіяльність, що загрожує основам радянської влади і правопорядку, встановленому робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного суспільства період” (тобто визначення було ідеологізоване).

У За­гальній частині встановлювалося завдання Кримінального кодексу: правовий захист держави від злочинів і від суспільно небезпечних елементів шляхом застосування до винуватих покарання або інших заходів соціального захисту (ст. 5).

Метою покарання та інших "заходів соціального захисту" було:

а) загальне попередження нових порушень як з боку порушника, так і з боку нестійких елементів суспільства;

б) пристосування порушни­ка до умов співжиття шляхом виправно-трудового впливу;

в) позбавлення злочинця можливості вчинення подальших злочинів (ст. 8).

Призначення покарання здійснювалося судовими органами на осно­ві соціалістичної правосвідомості, "Керівних начал" і статей кодек­су. Зазначалося, що кримінальна відповідальність особи настає лише за наявності вини, котра мала дві форми — умисел і необереж­ність. Проте припускалась можливість визнання злочином певного діяння, не передбаченого кримінальним законом, чим, власне, зак­ріплювався інститут аналогії.

Міра покарання визначалася залежно від ступеня і характеру не­безпеки як самого злочинця, так і вчиненого ним злочину. Крім то­го, суд мав враховувати: а) чи спрямовувався злочин на поновлення влади буржуазії; б) чи спрямовувався злочин проти держави або ок­ремої особи; в) чи було скоєно злочин у стані голоду та нужденнос­ті; г) чи скоєно злочин із корисних мотивів (ст. 25) тощо. За цими критеріями злочини, скоєні представниками "нетрудових класів", вважалися суспільно небезпечними, що було достатньою підставою для застосування жорсткіших санкцій.

КК встановив, що кара є заходом оборонним і повинна бути доцільною.

КК встановив, що кримінальна відповідальність може мати місце лише за наявності вини особи, яка буває в 2-х формах: умисно (навмисності) і необережності (їх визначення співпадає з відповідним в діючому КК).

Поряд з учиненням злочину підставою кримінальної відповідаль­ності могла бути власне "соціальна небезпечність особи", пов'язана або з її минулою злочинною діяльністю, або з наявністю зв'язків із злочинним середовищем. Уперше в кодексі були визначені норми про крайню необхідність, давність, сукупність злочинів, зарахування у строк позбавлення волі попереднього ув'язнення та ін.

До видів покарання та "засобів соціального захисту" належали: вигнання за межі УСРР, позбавлення волі (на термін від 6 місяців до 10 років), умовне засудження, штраф, конфіскація майна (повністю або частково), громадський осуд, звільнення з посади та ін. Щодо найбільш небезпечних злочинів КК визначив найнижчу межу покарання, за яку суд не міг пом’якшувати його; по всіх інших злочинах вказувалася лише найвища межа покарання.

В Особливій частині визначалися види злочинів, їх склади і санк­ції. Серед них — державні, які поділялися на контрреволюційні й проти порядку управління; посадові; порушення правил про від­окремлення церкви від держави; господарські; проти життя, здоров'я, свободи та гідності особи; майнові; військові; порушення пра­вил, що стосуються охорони народного здоров'я, суспільної безпеки та громадського порядку. На відміну від КК РСФРР Особлива час­тина КК УСРР містила додатково 11 статей і встановлювала суворі­шу відповідальність за деякі види злочинів (наприклад, за порушен­ня законодавства про відокремлення церкви від держави і школи від церкви та ін.).