8. Система охорони здоров’я в Україні

Для вирішення проблеми збереження здоров’я та працездатності людини, продовження її життя в масштабах держави створена система охорони здоров’я (СОЗ), яка являє собою сукупність взаємопов’язаних підсистем: санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санітарно-курортні, аптечні, науково-медичні, санітарно-епідеміологічні.

Однією із стратегій системи охорони здоров’я є здійснення так званої первинної профілактики, яка є масовою і ефективною: наприклад, будівництво очисних споруд або відповідні зміни технологічного процесу на підприємствах, які забруднюють атмосферне повітря, призводить до різкого зниження рівня злоякісних новоутворень, хвороб органів дихання, серцево-судинної системи та інших захворювань.

Другий напрям системи охорони здоров’я більш складний, бо він проводиться на індивідуальному рівні. Сутність вирішення цієї проблеми полягає у визначенні форм, методів і засобів профілактики, лікування, реабілітації, а також організації відпочинку людини.

Істотну роль у справі збереження здоров’я населення повинна визначати інформація про якість навколишнього середовища. Така інформація повинна вміщувати значення показників негативності середовища, токсикологічних викидів виробництва, стану здоров’я населення. Наявність таких даних дасть змогу населенню раціонально вибирати місця діяльності і проживання, раціонально використовувати методи і засоби захисту від дії небезпек. Але бути чи не бути здоровому – насамперед залежить від самої людини, від її активності чи пасивності, індивідуальних особливостей, темпераменту, характеру, звичок, ставлення до інших людей.

9. Стан здоров’я населення України

З проголошенням України незалежною державою в фокусі уваги завжди залишалось реформування сфери охорони здоров’я. Ця тема на сьогодні стикається із критикою як з боку фахівців, так і суспільства. За період існування реформи населення не отримало чіткого розуміння її суті. Саме тому необхідно дати оцінку реформи охорони здоров’я, оскільки вона стосується кожного.

Актуальність полягає в тому, що якість трудових ресурсів держави насамперед залежить від здоров’я населення, а отже й від ефективного функціонування системи охорони здоров’я. Таким чином, реформування даної галузі безпосередньо впливає на економічну, культурну та охоронну сфери країни.

Метою роботи є дослідження стану суспільного здоров’я в Україні, виявлення основних проблем та розробка рекомендацій щодо їх подолання.

Дослідженнями в управлінні сферою охорони здоров’я та питаннями щодо реформування медичної галузі в Україні займаються такі вчені, як: М. Білинська, О. Виноградов, Н. Вержиковська, Ю. Вороненко, Л. Жаліло, Д. Карамишев, В. Корецький, В. Лехан, В. Москаленко, Я. Радиш, Н. Рингач, В. Рудий, Н. Сачук, Г. Слабкий, І. Солоненко, А. Токар, В. Чайковська, Д. Чеботарьов та інші науковці.

Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров`я (ВООЗ), здоров`я - стан повного соціального, біологічного і психологічного благополуччя людини, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад. Отже, воно є суспільним багатством, а не лише особистим надбанням людини, одним із найважливіших показників добробуту народу.

Особливістю демографічної ситуації в Україні є кризовий стан здоров'я і життєздатності населення - високий рівень захворюваності дітей та дорослих, передчасна смертність у працездатному віці, перевищення більш як втричі чоловічої смертності над жіночою. У 2012 році в Україні померло 663,1 тис.осіб, загалом природне скорочення населення склало 142.4 тис.осіб. Радує те, що починаючи з 2005 року, рівень захворюваності та смертності почав знижуватись, хоча ще не досяг показників 1990 року. Дана динаміка пояснюється підвищенням показників очікування життя населення.

У 2013 році в Україні померло 663.1 тис. осіб, загалом природне скорочення населення склало 142.4 тис. осіб. 

Основними причинами смертності являються серцево-судинні захворювання (66% у 2013 році) та злоякісні новоутворення (14%).

Смертність внаслідок хвороб системи кровообігу у 2013 році становила 958.3 особи на 100 тис. населення, причому спостерігалось більш ніж півтора рази перевищення її рівня серед сільського населення у порівнянні із міським. Можна говорити про цілу низку причин такого невтішного «домінування» селян за показниками смертності від хвороб системи кровообігу. Це і відносно вищий рівень постаріння населення, і нижча доступність медичної допомоги, і випадки механічного маркування смерті як наслідку серцево-судинної патології, переважно у осіб похилого віку, при відсутності факту встановлення дійсної причини.

Порівнюючи смертність від серцево-судинної патології в країнах Європи, можна чітко побачити сумне українське лідерство - 958.3 проти 238.8 в Словаччині, 211.9 в Словенії, 117.4 в Австрії.

В Україні в загальній структурі смертності злоякісна патологія займає друге місце (92.7 тис. осіб, 13.98%), поступаючись лише смертності від серцево-судинних захворювань. В перерахунку на 100 тис. осіб у 2013 році смертність від ракових новоутворень становила 203.4 і значно переважала відповідний показник більшості країн Європи. Більш як у 50% смертності від ракових захворювань припадає на п'ять локацій: легені, шлунок, ободова і пряма кишки та молочна залоза у жінок.

Такий стан справ визначається багатьма факторами:

- усе ще складною економічною ситуацією в державі, що пов’язана з наслідками світової фінансово економічної кризи;

- низьким порівняно з розвинутими країнами Європи рівнем добробуту населення;

- значним поширенням серед українців шкідливих звичок та відсутністю в українському суспільстві культу здорового способу життя;

- складною екологічною ситуацією;

- низькою якістю медичного обслуговування та нерівністю громадян у доступі до послуг хорони здоров’я;

- неефективна модель фінансування системи охорони здоров’я та хронічний фінансовий дефіцит у галузі;

- значна диспропорція у розподілі фінансів між первинною та спеціалізованою медичною допомогою.

З допомогою досліджень Омнібус КМІС відслідковує динаміку самооцінки стану здоров‘я населенням України, починаючи з 1995 року. Тривалий час відзначали погіршення цієї самооцінки. Однак від початку 2000-х років спостерігається поступове зростання частки позитивних відповідей на це запитання.

Станом на листопад 2013-го року 38,8% опитаних дорослих назвали своє здоров‘я добрим або навіть дуже добрим, що вдвічі перевищує відповідний показник 2001 року (19%) (табл. 2.2). Паралельно відбувається скорочення частки тих, хто негативно оцінює стан свого здоров‘я: з 31,4% у 2001-му році до 17,7% у 2013-му.

Таблиця 2.2