Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Госп.проц право 2013.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

Контрольні запитання:

  1. Поняття позову, позовних вимог, позовної заяви.

  2. У чому полягає сенс системи передумов права на звернення до господарського суду за судовим захистом?

  3. Поняття та види елементів позову. В чому полягає їх значення?

  4. Які способи захисту прав та законних інтересів суб’єкти гос­подарювання повинні використовувати при поданні позову у гос­подарський суд?

  5. В якій формі подається позовна заява до господарського суду?

  6. Які документи додаються до позовної заяви?

  7. Порядок подання позовної заяви.

  8. Підстави для відмови у прийнятті позову.

  9. Підстави повернення позову.

  10. Порядок порушення провадження у справі.

  11. Що таке відзив на позовну заяву? Що є наслідком неподан­ня відзиву?

  12. Що таке зустрічний позов? Коли він подається? В чому про­являється взаємна пов’язаність зустрічного та первісного позовів?

Розділ 12 розгляд господарським судом спорів у першій інстанції

§ 1

Сутність та значення судового розгляду господарського спору у першій інстанції

Місцеві господарські суди відповідно до ст. 13 ГПК України розглядають у перший інстанції всі справи, підвідомчі господар­ським судам. Статтею 4-6 ГПК України передбачено, що справи в місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що належить до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіаль­но у складі трьох суддів.

Судовий розгляд — одна з найважливіших стадій господарсько­го процесу, в ході якої здійснюється розгляд і вирішення справи по суті, тобто перевіряється законність та обґрунтованість вимог позивача та заперечень відповідача, а також третіх осіб на підставі досліджених у судовому засіданні наданих сторонами та третіми особами, а також, витребуваних судом, доказів.

Значення цієї стадії господарського процесу зумовлюється на­самперед тим, що свою найважливішу задачу — захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів юридич­них осіб, громадян-підприємців, а також у випадках, передбаче­них законодавчими актами України, державних та інших органів, фізичних осіб, що не є суб’єктами підприємництва — господарські суди здійснюють при розгляді та вирішенні наявних між цими осо­бами правових спорів (окрім справ про банкрутство). Під час роз­гляду справи перевіряється обґрунтованість вимог та заперечень сторін; на підставі повного всебічного та об’єктивного досліджен­ня зібраних доказів, установлюються їх наявні права та взаємні обов’язки, визначаються умови та причини, що спричинили ви­никнення спору.

Цільова спрямованість на своєчасний розгляд та вирішення спору по суті в стадії судового розгляду проявляється в нормах гос­подарського процесуального права, які покладають на суб’єктів процесу обов’язки здійснювати процесуальну діяльність у вста­новлений законом та судом строк. Вимоги законодавства сформо­вані таким чином, щоб розгляд справи було завершено, як прави­ло, в першому судовому засіданні. Тільки аномальний розвиток процесу може призвести до відкладення вирішення справи, однак у цьому випадку загальний строк розгляду справи, встановлений законом, має додержуватися (див. розділ 6 цього підручника).

Розгляд справ у господарських судах, відповідно до ст. 4-4 ГПК України відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить ви­могам щодо охорони державної комерційної, або банківської таєм­ниці, або коли сторони чи кожна із сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотан­ня до початку розгляду справи по суті.

Про розгляд справи у закритому засіданні або про відхилення клопотання з цього приводу виноситься ухвала.

Частиною 2 ст.11 Закону України «Про судоустрій і статус суд­дів» передбачено, що розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених процесуальним законом. Учасники судового процесу й інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні можуть використовувати портативні аудіо- й технічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- та кінозйомки відеозапису, а також транслювання судового засідання допуска­ються за рішенням суду.

Відповідно до ст. 74 ГПК України порядок ведення засідання ви­значається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями — суд­дею, який головує в засіданні. Ці положення принципово відрізня­ють положення господарського процесу від інших видів процесу, адже дозволяють спростити розгляд справи та здійснити його опе­ративніше й адекватно потребам господарського обігу.

Суддя оголошує склад господарського суду, роз’яснює учасни­кам судового процесу їх права та обов’язки та сприяє у здійсненні належних їм прав.

Засідання господарського суду можна умовно поділити на три частини: підготовчу, розгляд спору по суті (дослідження й оцінка доказів), та прийняття рішення по справі.

Умовність такого поділу зумовлена тим, що він чітко не зазна­чений у нормах діючого господарського процесуального законо­давства. Однак розподіл на вказані стадії та чітке розмежування кожної із них має практичне значення з огляду на вимоги ст.22 ГПК України, зміст якої зазнав змін згідно з Законом від 7 липня 2010 р., щодо права позивача до початку розгляду господарським судом справи по суті змінити предмет або підставу розгляду справи по суті шляхом подання письмової заяви. Аналогічних змін зазна­ли права відповідача щодо подачі зустрічного позову до початку розгляду справи по суті. Отже, на законодавчому рівні визначено певні обмеження користування сторонами наявними правами на певних станах судового розгляду у першій інстанції. ЦПК України в ст. 173, а КАС України в ст. 135, на відміну від ГПК України, чіт­ко відмежовують початок розгляду справи по суті від інших стадій судового розгляду справи.

Підготовча частина судового розгляду є системою процесу­альних дій, спрямованих на те, щоб забезпечити розгляд справи по суті1.

У цій допоміжній щодо розгляду справи по суті частині судо­вого засідання необхідно виділити дві самостійні процесуальні задачі. По-перше, це з’ясування наявності або відсутності умов, необхідних для забезпечення правильного розгляду справ: пере­вірка явки учасників процесу та вирішення питання про розгляд справи при нез’явленні кого-небудь із них; установлення наявнос­ті клопотань про розгляд справи колегіально у складі трьох суддів; розгляд питання про відводи та про відкладення розгляду справи та його підстав. По-друге, це утворення необхідних умов для все­бічного повного та об’єктивного дослідження доказів по справі в цьому судовому засіданні, для здійснення судочинства на підста­ві змагальності, рівності сторін та принципу диспозитивності. На це перш за все спрямовані вимоги закону, які регламентують про­цесуальні дії, які спрямовані на роз’яснення учасникам розгляду справи їх процесуальних прав і обов’язків; на розгляд судом заяв та клопотань осіб, які беруть участь у справі.

Невиконання будь-якої із цих задач може порушити права і законні інтереси суб’єктів процесу, вплинути на результат вирі­шення спору, відстрочити винесення законного та обґрунтовано­го рішення. Тобто виконання зазначених задач необхідно для за­безпечення правильного та своєчасного вирішення справи. Саме в цьому полягає мета всієї сукупності процесуальних норм та сутність сформульованих у них вимог, які встановлюють права і обов’язки учасників розгляду і вирішення справи в підготовчій частині судового засідання.

Відповідно до практики, яка склалася в господарських судах, можна відокремити такі процесуальні дії, які застосовуються в підготовчій частині судового розгляду:

  • головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядається;

  • суд установлює особи сторін, прокурора, експерта, перекла­дача, які з’явилися, та коло їх повноважень;

  • перекладачу, якщо він залучається до розгляду справи, ого­лошуються його права та обов’язки; крім того, його поперед­жують про кримінальну відповідальність за завідомо непра­вильний переклад;

  • головуючий оголошує склад суду та прізвище секретаря, піс­ля чого головуючий роз’яснює особам, які беруть участь у справі, відповідно до ст. 20 ГПК України, їх право заявити відвід судді та секретарю з підстав, зазначених у цій статті.

Хоча ГПК України не містить норм, які надавали б учасникам господарського процесу можливість заявляти відвід секретарю су­дового засідання, але судді зазвичай за аналогією з вимогами ст.ст. 20, 22, 166 ЦПК України та 27, 29, 127 КАС України роз’яснюють учасникам господарського процесу таке право;

  • головуючий роз’яснює особам, які беруть участь у справі та їх представникам права і обов’язки, передбачені ст.ст. 22, 26, 27, 29, ЗО, 31 ГПК України, а також право звернутися до третейського суду та наслідки передачі справи для вирішен­ня до третейського суду;

  • з’ясування наявності заяв та клопотань осіб, які беруть участь у справі, з’ясування думок інших учасників судового процесу щодо заявлених клопотань та вирішення цих клопо­тань судом.

Деякі клопотання розглядаються судом у нарадчій кімнаті: про відвід, колегіальний розгляд справи, зупинення та припинення справи, залишення позову без розгляду, передачу справи з одного господарського суду до іншого;

  • при наявності підстав розглядається питання щодо невід­кладності розгляду справи;

  • роз’яснюються права та обов’язки експерта, якщо він бере участь у справі; експерта попереджають про відповідаль­ність за надання завідомо неправильного висновку;

  • у разі участі експерта у справі суд роз’яснює сторонам та про­курору їх право заявити відвід судовому експерту відповідно до ст. 31 ГПК України.

Після цього суддя має встановити, чи сповіщені належним чи­ном сторони й інші учасники судового процесу, які не з’явилися на судове засідання про час та місце слухання справи. Також суд з’ясовує думки присутніх у судовому засіданні учасників судово­го процесу щодо можливості або неможливості слухання справи за відсутністю певних учасників процесу.

Розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи по­відомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з’явилися на засідання. Важливість цих дій зумов­лена тим, що розгляд справи за відсутністю будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого госпо­дарського суду. Особи, які беруть участь у справі, вважаються по­відомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

У випадку нез’явлення на засідання господарського суду пред­ставників обох сторін або однієї із них, справа може бути розгляну­та без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі нез’явлення у засідання господарського суду представника позивача, якщо його присутність було визнано обов’язковою, суддя вправі притягти позивача до відповідальнос­ті, встановленої п. 5 ст. 83 ГПК України, або залишити позов без розгляду (п. 5 ст. 811’ПК України), або вжити обох цих заходів одно­часно, а також винести окрему ухвалу, як це передбачено ч. 1 ст. 90 ГПК України. Що ж до представника відповідача, то в разі його нез’явлення за викликом господарського суду останній має право відкласти розгляд справи (ст. 77 ГПК України), або вжити зазна­чених заходів, передбачених п. 5 ст. 83, або ст. 90 ГПК України1.

Таким чином, за сукупністю послідовних дій суд вирішує, чи може справа бути розглянута, та переходить до другої частини — розгляду справи по суті.

При розгляді справи по суті велике значення має дослідження фактичних обставин справи, перевірка та дослідження зібраних доказів. Це основна частина судового розгляду, оскільки саме тут за участю всіх учасників господарського процесу в умовах зма­гальності та рівності сторін досліджуються й аналізуються фак­тичні обставини справи.

При розгляді справи по суті суд виконує три основні задачі:

  1. визначення обсягу й меж дослідження обставин справи в су­довому засіданні. Так, головуючий з’ясовує обсяг позовних вимог, які підтримуються позивачем, та його бажання щодо зміни позов­них вимог (збільшення або зменшення), а також, чи визнає від­повідач позовні вимоги повністю або частково, та в якій частині, якщо визнає позов частково;

  2. з’ясування наявності або відсутності підстав для припинен­ня провадження у справі в стадії судового розгляду, пов’язаних із диспозитивними розпорядчими діями суб’єктів спірних правовід­носин. Наприклад, головуючий з’ясовує, чи не має позивач наміру відмовитися від позовних вимог частково або повністю, чи не ба­жають сторони закінчити справу мировою угодою;

  3. дослідження доказів по справі, яке входить у структуру гос­подарського процесуального доказування. Його структура також

містить дії щодо визначення предмета доказування, збору, надан­ня та оцінки доказів.

Усі зазначені елементи тісно взаємодіють та характеризують­ся внутрішньою єдністю, оскільки вся діяльність судового дока­зування спрямована на досягнення єдиної процесуальної мети — правильне встановлення фактичних обставин справи.

Розгляд справи по суті за традицією складається з таких послі­довно здійснюваних процесуальних дій:

  • розгляд починається доповіддю головуючого. Далі голову­ючий запитує, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони завер­шити розгляд справи укладанням мирової угоди;

  • суд установлює порядок дослідження доказів. Господарський процесуальний кодекс не містіть норм, які регламентують порядок дослідження доказів, тому при вирішенні цього пи­тання господарські суди враховують значущість доказів для розгляду справи;

  • суд заслуховує прокурора, якщо позов подано прокурором або його заступником, надає можливість іншим учасникам господарського процесу звернутися до нього з відповідними запитаннями та заслуховує відповіді;

  • суд заслуховує пояснення позивача, його представника, на­дає можливість іншим учасникам господарського процесу звернутися до цих осіб із відповідними запитаннями та за­слуховує відповіді;

  • суд заслуховує пояснення третьої особи, яка не заявляє са­мостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ії представника, надає можливість іншим учасникам госпо­дарського процесу звернутися до цих осіб із відповідними за­питаннями та заслуховує відповіді;

  • суд заслуховує пояснення відповідача, його представника, надає можливість іншим учасникам господарського процесу звернутися до цих осіб із відповідними запитаннями та за­слуховує відповіді;

■— суд заслуховує пояснення третьої особи, яка не заявляє са­мостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ії представника, надає можливість іншим учасникам госпо­дарського процесу звернутися до цих осіб із відповідними за­питаннями та заслуховує відповіді;

  • суд заслуховує пояснення посадових осіб та інших працівни­ків підприємств, установ організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для надання пояснень, із питань, що виникають під час розляду справи, надає можливість ін­шим учасникам господарського процесу звернутися до цих осіб із відповідними запитаннями та заслуховує відповіді;

  • досліджує письмові докази;

  • досліджує речові докази;

•— досліджує висновки експерта й ін.

Згідно зі ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і ви­требувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними матеріалами.

Якщо позивачем не подано витребуваних у нього документів, господарський суд має право залишити позов без розгляду на під­ставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, якою передбачено, що господар­ський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребуваних господарським судом матеріалів, або не направив представника у судове засідання.

Водночас, таке правило діє лише у випадку, якщо неподання певного документа чи неявка представника позивача унеможлив­люють розгляд справи.

Наприклад, у постанові ВГСУ від 6 листопада 2007р. по справі Л/° 22/16/07 з’ясовувалася правомір­ність залишення господарським судом Запорізької об­ласті позову без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України, коли позивач не виконав вимоги щодо надан­ня суду акта звірки розрахунків із відповідачем, а його представник не з'явився в судове засідання. Ухвала місцевого суду була скасована, адже «господарськими судами не зазначено, яким чином ненадання сторона­ми акта звірки розрахунків та неявка представника позивача в одне із судових засідань перешкоджає ви­рішенню спору по суті».

Про хід розгляду справи у судовому засіданні, а також про огляд і дослідження доказів у місці їх знаходження складаються відповідно до ст.811 ГПК України протоколи.

У господарському судочинстві ведення протоколу судового за­сідання було запроваджено Законом України від 21 червня 2001 р.

Стаття ст. 81-1 ГПК України встановлює правила ведення про­токолу судового засідання у паперовій формі. Протокол судового засідання має важливе значення, оскільки в ньому фіксується пе­ребіг розгляду справи, вчинення учасниками процесуальних дій у судовому засіданні. Протокол судового засідання має доказове зна­чення для встановлення процесуальних фактів. Протоколи судових засідань, протоколи огляду та дослідження письмових або речових доказів у місці їх знаходження належать до письмових доказів.

Частина 1 ст. 81-1 ГПК України визначає, що складаються два види протоколів:

  • протокол судового засідання;

  • протокол огляду і дослідження письмових або речових дока­зів у місці їх знаходження.

Протоколи — письмова форма фіксації судового процесу. У про­токолі судового засідання відображається перебіг судового розгля­ду справи у судовому засіданні.

У ч. 2 зазначеної статті визначається склад відомостей, які секретар судового засідання відображає в протоколі судового за­сідання, зокрема дату та місце судового засідання; найменуван­ня та склад суду; номер справи і найменування сторін; відомості

про явку в судове засідання учасників судового процесу; відомості про роз’яснення господарським судом особам, які беруть участь у справі, їх процесуальних прав і обов’язків; усні заяви і клопотан­ня осіб, які беруть участь у справі тощо.

Якщо відповідно до ч. 2 ст. 85 ГТІК України суддя оголошує вступну і резолютивну частини рішення, про це зазначається у протоколі судового засідання.

Неявка в судове засідання сторін, інших учасників судового процесу не звільняє суд від обов’язку ведення протоколу.

Протокол підписується суддею та секретарем судового засі­дання. Якщо справа розглядається колегіально, протокол підпи­сується не всім складом суду, а лише головуючим. Заповнений і підписаний протокол разом із додатками до нього приєднується до матеріалів справи та зберігається разом із ними.

Частина 5 ст. 81-1 ГПК України надає право сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі:

  • знайомитися з протоколами;

  • подавати письмові зауваження з приводу допущених у про­токолах неправильностей або неповноти протоколу.

У справі за позовом ВАТ «Укртранснафта» до АКБ «Місто банк» про повернення депозитних ко­штів у сумі 16 561 440 грн представник позивача погодився із розстроченням виконання рішення суду. Це було відображено у протоколі судового засідання. Зауваження на протокол судового засідання не було подано, а тому в апеляційній інстанції було визнано таким, що не заслуговує на врахування, посилання представника ВАТ «Укртранснафта» на помилко­вість відповідного запису протоколу, а в задоволенні апеляційної скарги було відмовлено.

Зазначене стосується не лише протоколу судового засідання, а й протоколу огляду й дослідження письмових або речових доказів у місці їх знаходження.

Господарський суд розглядає зауваження на протокол протя­гом п’яти днів із дня подання зауваження. Зауваження на прото­кол розглядаються тим складом суду, який розглядає справу. ГПК України не передбачає розгляду зауважень на протокол у судовому засіданні з викликом сторін та інших учасників судового процесу. За результатами розгляду зауважень на протокол суд приймає за­уваження або мотивовано відхиляє їх. Про прийняття зауважень на протокол чи їх відхилення суд виносить ухвалу, яка не підлягає оскарженню в апеляційному чи касаційному порядку.

Частина 7 ст. 81-1 ГПК України зобов’язує господарський суд здійснювати фіксування судового процесу за допомогою звуко­записувального технічного засобу на вимогу хоча б одного учас­ника судового процесу. Тобто з такою вимогою можуть звернути­ся сторони, треті особи; прокурор, який бере участь у справі. ГПК України не визначає форми вимоги учасника судового процесу щодо фіксування судового процесу. Господарський суд може здій­снювати фіксування з власної ініціативи.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуваль­ного технічного засобу здійснюється господарським судом на всіх стадіях розгляду справи, крім касаційної інстанції.

Зокрема, у постанові ВГСУ від 20 січня 2009 р. по справі № 33/31-08 за позовом про визнання недійсни­ми протоколу, рішення та наказу ТОВ зазначаєть­ся, що фіксування судового процесу в суді касаційної інстанції ГПК України не передбачено, що виключає можливість ВГСУ здійснювати технічне фіксування судового процесу по справі на стадії розгляду справи в касаційній інстанції, у зв’язку з чим відповідні заяви представників відповідачів не були задоволені.

Фіксування здійснюється лише під час розгляду справи по суті. Це означає, що фіксуванню не підлягає проведення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням (на стадії підготовки справи до розгляду відповідно до ст. 65 ГПК України), вирішення окремих процесуальних питань, які розглядаються без виклику сторін (порушення провадження у справі, вжиття заходів до забез­печення позову тощо).

У випадку неявки в судове засідання всіх учасників судового процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозапису­вального технічного засобу не здійснюється.

Частина 9 ст. 81-1 ГПК України регулює питання відтворен­ня технічного запису, що здійснювався судом відповідно до ч. 7. Встановлено, що відтворення цього запису здійснюється під час:

а) розгляду справи місцевим господарським судом; б) апеляційно­го перегляду справи; в) касаційного перегляду справи; г) розгляду зауважень на протокол судового засідання в порядку ч. 6 ст. 81-1 ГПК України; д) під час перегляду справи за нововиявленими об­ставинами. Відтворення здійснюється господарським судом на ви­могу сторін або з власної ініціативи.

Слід звернути увагу на те, що з вимогою про фіксування судо­вого процесу може звернутися будь-хто з учасників судового про­цесу; на відміну від цього, з вимогою про відтворення запису може звернутися лише сторона. Водночас системне тлумачення цієї нор­ми сукупно з нормами ст.ст. 26, 27, 29 ГПК України створює мож­ливість стверджувати, що вимагати відтворення технічного запи­су вправі також треті особи і прокурор, який бере участь у справі.

Сторона, третя особа, прокурор, які беруть участь у справі та ба­жають отримати копію технічного запису судового процесу, мають звернутися з відповідним клопотанням до судді (головуючого у ко­легії суддів), який розглянув справу.

Суд зобов’язаний докладати зусиль для того, щоб справа була вирішена протягом одного засідання. Однак нормальний хід про­вадження в господарському суді іноді порушується через причи­ни, які заважають винесенню рішення по цій справі, а також об­ставин, які унеможливлюють подальший розгляд справи в цьому засіданні.

Існують три форми тимчасового припинення процесу: перерва, відкладення розгляду та зупинення провадження по справі. Вка­зані форми відрізняються за підставами, строками припинення та наслідками.

Перерва — це відстрочка продовження судового засідання на відносно короткий час, яка зумовлена головним чином необхідніс­тю відпочинку судді, сторін або виникненням таких обставин, які заважають продовженню процесу, але можуть бути усунені від­носно швидко і просто. Після закінчення перерви судове засідання продовжується з тієї стадії, на якій було об’явлено перерву.

Відкладення розгляду справи — це перенесення засідання гос­подарського суду на інший час у зв’язку з виявленням обставин, які заважають вирішенню справи по суті в цьому засіданні.

Згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, установлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд спра­ви, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в цьому засіданні.

Ця стаття визначає дії суду, якщо з якихось причин спір не може бути вирішено в цьому судовому засіданні.

Частина 1 ст. 77 ГПК України встановлює, що за певних обста­вин суд відкладає розгляд справи. Зокрема, ГПК України перелі­чує такі обставини:

  1. нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасни­ків судового процесу;

  2. неподання витребуваних доказів;

  3. необхідність витребування нових доказів;

  4. залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна нена­лежного відповідача;

  5. необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Зазначений перелік не є вичерпним. Питання про те, що певні

обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з’явилися в судове засідання, а суд уважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рі­шення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Так у постанові ВГСУ від 27 січня 2009 р. у спра­ві № 6/114 зазначається, що «суд відкладає розгляд справи у разі нез'явлення представників сторін, ін­ших учасників судового процесу в судове засідання, не­подання витребуваних судом документів».

Водночас, якщо суд залучає до участі у справі іншого відповіда­ча, здійснює заміну неналежного відповідача згідно зі ст. 24 ГПК України, він зобов’язаний відкласти розгляд справи виходячи з необхідності забезпечення процесуальних прав залучених осіб.

У випадку неподання витребуваних доказів відкладання роз­гляду справи не є обов’язковим, оскільки відповідно до ст. 75 ГПК

України якщо витребувані господарським судом документи не по­дано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Про деякі обставини, які можуть бути підставою для відкладен­ня розгляду справи, зазначалося в роз’ясненнях Вищого арбітраж­ного суду України. Так, у п. 8 роз’яснення від 10 грудня 1996 р. № 02-5/422 «Про судове рішення» йшлося про те, що у зв’язку з висуненням позивачем у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 22 ГПК України, додаткових, змінених чи нових вимог до відповідача останній вправі вимагати відкладення розгляду справи для подан­ня відповідних доказів.

Суд може відкладати розгляд справи в межах строків, установ­лених у ст. 69 ГПК України. Отже, якщо зазначені строки, вста­новлені ГПК для вирішення спору, спливають, суд не вправі від­кладати розгляд справи, не вирішивши питання про продовження цих строків.

Частина 2 ст. 77 ГПК України встановлює, що про відкладення розгляду справи виноситься ухвала.

Якщо розгляд справи відкладено через залучення до участі у справі іншого відповідача, заміною неналежного відповідача, слід зобов’язати позивача надіслати залученим особам позовну заяву та додані до неї матеріали.

Відповідно до ч. З ст. 77 ГПК України суддя має право оголоси­ти перерву в засіданні. ГПК не визначає обставин, за яких оголо­шується перерва. Перерва, зокрема, може бути оголошена з метою вирішення клопотань, поданих учасниками судового процесу.

Перерва оголошується в межах установленого строку вирішен­ня спору, тобто в межах строків, визначених у ст. 69 ГПК України.

Про оголошення перерви в судовому засіданні ухвала не вино­ситься. Про оголошення перерви в судовому засіданні суддя зазна­чає в судовому акті, яким завершується розгляд справи.

Згідно з ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє про­вадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до ви­рішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Приписи цієї норми є імперативними, тобто при наявності вказаної в такій нормі обставини господарський суд повинен зупи­нити провадження у справі. Однак ст. 79 ГПК України передбачає, що господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках:

  1. призначення господарським судом судової експертизи;

  2. надсилання господарським судом матеріалів до слідчих ор­ганів;

  3. заміни однієї зі сторін її правонаступником унаслідок реорга­нізації підприємства, організації.

Зупинення провадження у справі — тимчасове й повне припи­нення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені1.

Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунен­ня обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, тобто закінчення строку визначається вказівкою на подію. Крім того, перелік підстав відкладення розгляду справи не є вичерпним, а зупинити провадження у справі господарський суд може лише з підстав, установлених законом.

Частина 1 ст. 79 ГПК України встановлює обов’язок господар­ського суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в такому випадку є неможливість розгляду справи, що перебуває в провадженні господарського суду, до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом, а також звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іно­земної держави.

Господарський суд має зупинити провадження у справі за на­явності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постанова­ми судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з’ясо­вувати:

а) як пов’язана справа, котра розглядається господарським су­дом, зі справою, що розглядається іншим судом;

б) чим зумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов’язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду,

який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиціальне значення. Такі обставини повинні бути такими, що мають значення для цієї справи.

Неможливість розгляду такої справи до вирішення справи ін­шим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються ін­шим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно в цій справі. Ідеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдик­ції щодо конкретної справи внаслідок:

а) непідвідомчості;

б) обмеженості предметом позову;

в) неможливості розгляду тотожної справи;

г) певної черговості розгляду вимог.

Як приклад, можна навести вказівку, що міститься в п. 8.4 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 24 грудня 1999 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про заста­ву». Якщо у провадженні господарського суду одночасно є два чи більше спорів, пов’язаних зі зверненням стягнення на заставлене майно та задоволенням вимог заставодержателів за рахунок цьо­го майна (ст.ст. 19, 20 Закону України «Про заставу»), предметом

яких є одне й те саме майно, то, незалежно від дати надходжен­ня відповідних позовів, господарський суд має насамперед роз­глянути справу, позивачем у якій є попередній заставодержатель або заставодержатель зареєстрованої застави рухомого майна, а в решті справ до її вирішення по суті зупинити провадження на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України.

Також у постанові Судової палати у господар­ських справах ВСУ від 26 серпня 2003 р. у справі за позовом ВАТ «Н» до ВАТ «У» про стягнення 10 719 786 грн боргу зазначається, що господарські суди зобов’язані були зупинити провадження у справі, без­посередньо пов’язаній з іншою справою, що перебувала на апеляційному перегляді, який не було завершено на дату прийняття рішення в цій справі.

Інша справа мала бути у провадженні суду. Роз­гляд справи будь-яким адміністративним органом (органами Антимонопольного комітету, податкови­ми органами, правоохоронними органами тощо) не є підставою для зупинення провадження у справі.

У п. 13 інформаційного листа ВГСУ від 11 квітня 2005 р. № 01­8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господар­ського процесуального кодексу України, порушені у доповідних за­писках про роботу господарських судів у 2004 році» зазначається, що «іншим судом, про який йдеться у частині першій ст. 79 ГПК України, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України, а також створений відповідно до закону арбітраж (третей­ський суд)».

Під «іншим судом» можуть також розуміти суд іноземної дер­жави.

Відповідно до п. 16 зазначеного інформаційного листа ВГСУ від

  1. квітня 2005 р. № 01-8/344 у разі оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції останній, надсилаючи одер­жану апеляційну скаргу або подання разом зі справою відповідно­му апеляційному господарському суду (ч. З ст. 91 ГПК), одночасно виносить ухвалу про зупинення провадження у цій справі на під­ставі ч. 1 ст. 79 ГПК України.

Господарський суд також повинен зупинити провадження у справі, якщо відомо, що Конституційний Суд України відповідно до ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» роз­глядає питання конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабіне­ту Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи офіційного тлумачення Конституції та зако­нів України, які є юридичною підставою позовної вимоги чи запе­речення проти позову в цій справі.

Частина 2 ст. 79 ГПК України передбачає випадки, коли госпо­дарський суд має право, але не зобов’язаний зупиняти проваджен­ня у справі. До таких випадків віднесено:

  1. призначення господарським судом судової експертизи;

  2. надсилання господарським судом матеріалів до слідчих ор­ганів;

  3. заміни однієї сторони її правонаступником унаслідок реорга­нізації підприємства, організації.

Установлений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто будь-які інші обставини не можуть бути підста­вою зупинення провадження у справі.

Зокрема, у постанові Судової палати у господар­ських справах ВСУ від 4 березня 2003 р. № 2/390124 у справі за позовом ВАТ «X» до ЗАТ «У» та КП «О» про визнання недійсним договору уступки вимоги за­значається, що надсилання, господарським судом за­питу чи витребування документів і матеріалів, необ­хідних для вирішення спору, не може бути підставою зупинення провадження у справі згідно зі ст. 79 ГПК.

Суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою.

Відповідно до ст. 41 ГПК України для роз’яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спе­ціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Оскільки для проведення експертизи матеріали справи направля­ються до судово-експертної установи, у цей період не можна про­водити процесуальні дії.

Надсилання матеріалів справи до слідчих органів можливе від­повідно до ст. 90 ГПК України: якщо при вирішенні господарсько­го спору господарський суд виявить у діяльності працівників під­приємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.

Заміна однієї зі сторін її правонаступником унаслідок реорга­нізації підприємства, організації відбувається відповідно до ст. 25 ГПК України. У разі вибуття однієї сторони у спірному або вста­новленому рішенням господарського суду правовідношенні вна­слідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником.

За наявності викладених обставин суд вправі зупинити прова­дження у справі. Водночас якщо зазначені процесуальні дії можна виконати в межах строків для розгляду справи, встановлених ст. 69 ГПК України, суд не позбавлений права, не зупиняючи провадження у справі, відкласти розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України.

Відповідно до ч. З ст. 79 ГПК України після усунення обставин, що були підставою для зупинення провадження у справі, госпо­дарський суд поновлює провадження у справі. Виходячи з того, що сторони зобов’язані добросовісно користуватися своїми проце­суальними правами, вони зобов’язані сповістити суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження.

Про зупинення провадження у справі та його поновлення вино­ситься ухвала (ч. 4 ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 79 ГПК України ухвалу про зупинення провадження у справі може бути оскаржено в апеляційному по­рядку. Ухвала про поновлення провадження у справі оскарженню не підлягає.

§ 2

Розгляд заяви про відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем чи мирової угоди

сторін

Стаття 22 ГПК України визначає основні процесуальні права та обов’язки сторін. Зокрема, позивач вправі до прийняття рішення у справі відмовитися від позову, а відповідач має право визнати по­зов повністю або частково. Ці дії є проявом принципу диспозитив- ності господарського судочинства.

Стаття 78 ГПК України містить норми, які регулюють дії суду та сторін у випадку відмови позивача від позову та визнання позо­ву відповідачем, а також укладення сторонами мирової угоди.

У цій статті не конкретизуються дії суду у випадках часткової відмови від позову чи часткового визнання позову. Часткова від­мова від позову можлива у випадку, коли в одній позовній заяві об’єднано дві вимоги чи більше, і позивач відмовився від части­ни цих вимог. Часткову відмову від позову не слід змішувати зі зменшенням розміру позовних вимог, адже в останньому випадку йдеться про зменшення кількісної характеристики позовної вимо­ги. Часткове визнання позову відповідачем полягає як у визнанні частини вимог, коли в одному позові об’єднано кілька вимог, так само й у частковому визнанні однієї вимоги, якщо вона має кіль­кісну характеристику та є подільною.

Тому норми цієї статті застосовуються до тієї частини вимог, від якої відмовився позивач, чи тієї, яку визнав відповідач.

Відмова позивача від позову — це безумовна відмова від судово­го захисту матеріального права. Однак відмова від позову не озна­чає відмови від матеріального права як такого.

Визнання позову відповідачем — це безумовне погодження за­довольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься в позовній заяві. Від визнання позову слід від­різняти визнання відповідачем певних обставин. Відповідач може визнавати певні підстави позову, але заперечувати проти його за­доволення з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Частина 1 ст. 78 ГПК України не допускає, що заява про відмо­ву позивача від позову, заява про визнання позову відповідачем, а також укладання мирової угоди можуть бути подані усно. Якщо названими учасниками судового процесу усно проголошувалися такі заяви, суд не повинен їх приймати в усній формі, а зобов’язує подати їх письмово.

Заява позивача про відмову від позову чи заява відповідача про визнання позову повинні бути безумовними, тобто сторона не має права ставити свою процесуальну дію в залежність від будь-яких обставин чи дій іншої сторони, або якихось інших обставин. Якщо позивач чи відповідач висунули певні умови, суд не приймає від­мови від позову чи визнання позову.

Позивач повинен також зазначити, відмовляється він від позо­ву повністю або частково, і якщо частково, то в якій частині. Так само відповідач повинен зазначити, визнає він позов повністю або частково, і в якій частині.

Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем, умови мирової угоди повинні бути викладені в письмових заявах, що подаються на адресу господарського суду. У цьому випадку за­ява про відмову від позову, заява про визнання позову та заява про затвердження мирової угоди приєднуються до матеріалів справи.

Спір може бути врегульований укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу (див. розділ 9 цього під­ручника).

Частина 2 ст. 78 ГПК України визначає обов’язки суду у випад­ку, якщо позивач заявив про відмову від позову або сторони по­дали на затвердження мирову угоду. У цих випадках суд повинен:

а) роз’яснити сторонам наслідки вчинення відповідної процесу­альної дії.

Наслідком відмови позивача від позову та затвердження миро­вої угоди відповідно до ст. 80 ГПК України є припинення прова­дження у справі та недопустимість повторного звернення до госпо­дарського суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Водночас, наявність ухвали про припинення провадження у справі у зв’язку з прийняттям відмови позивача від позову не по­збавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за ви­рішенням відповідного спору;

б) перевірити повноваження представників на вчинення відпо­відних процесуальних дій. Повноваження представника на вчи­нення певної процесуальної дії повинні бути викладені у виданій йому довіреності або іншому документі, який підтверджує його повноваження. Тож господарський суд повинен пересвідчитися в тому, що в довіреності, якою представник уповноважений на ве­дення справи в суді, йому надано повноваження на вчинення від­повідних процесуальних дій.

Слід зазначити, що відмова позивача від позову та визнання позову відповідачем є одностороннім волевиявленням, а тому суд не зв’язаний думкою іншої сторони у справі щодо цього волевияв­лення та приймає відмову позивача від позову й визнання позову відповідачем незалежно від згоди на це другої сторони. Суд також приймає відмову позивача від позову й визнання позову відповіда­чем незалежно від думки третіх осіб, прокурора.

Частина 3 ст. 78 ГПК України встановлює, що мирова угода може стосуватися лише прав та обов’язків сторін щодо предмета позову.

Якщо сторони в мировій угоді не вирішили питання про розпо­діл між ними судових витрат, такий розподіл здійснює суд в ухва­лі про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі на підставі ст. 80 ГПК України.

Після затвердження господарським судом мирової угоди один

із примірників мирової угоди приєднується до матеріалів справи. Отже, кількість примірників мирової угоди, яка підписується сто­ронами, має бути щонайменше на один примірник більшою, ніж кількість осіб, що підписують угоду.

Мирова угода, укладена сторонами, підлягає затвердженню господарським судом. Підписану мирову угоду сторони подають до господарського суду. Мирова угода затверджується господарським судом, який розглядає справу.

Господарський суд відмовляє в затвердженні мирової угоди, не приймає відмови позивача від позову, не приймає визнання позову відповідачем, якщо ця дія:

а) суперечить закону;

б) порушує права й законні інтереси інших осіб.

Суд також відмовляє в затвердженні мирової угоди, не приймає відмови позивача від позову, не приймає визнання позову відпо­відачем, якщо:

а) заяву або угоду здійснено під умовою;

б) представник не має повноважень подавати відповідну заяву чи підписувати угоду.

Досліджуючи правомірність мирової угоди, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем, суд має виходити з на­ведених норм ст. 13 ЦК України, яка визначає межі здійснення цивільних прав.

Якщо господарський суд прийняв відмову позивача від позо­ву, він виносить ухвалу. Цією ж ухвалою одночасно суд припиняє провадження у справі відповідно до ст. 80 ГПК України.

В ухвалі також зазначається про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до норм ст. 49 ГПК України.

Частина 5 ст. 78 ГПК України передбачає, що коли відповідач подав заяву про визнання позову і цю заяву господарський суд прийняв, суд виносить рішення, яким задовольняє позов.

У п. 3.7 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18 вересня 1997 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики засто­сування Господарського процесуального кодексу України» зазна­чається, що згідно з ч. 4 ст. 78 ГПК України господарський суд ви­носить ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, а відпо­відно до ч. 5 цієї ж статті приймає рішення про задоволення позову в разі визнання його відповідачем. Проте суд, який вирішує спір, не зв’язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та відповідача — про визнання позову. На підставі ч. 6 ст. 22 ГПК України у разі, якщо відповідні дії супе­речать законодавству або порушують чиї-небудь права й охороню- вані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником цього судового процесу), спір підлягає вирі­шенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.

§ з