Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Госп.проц право 2013.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

Повноваження касаційної інстанції

Повноваження касаційної інстанції визначені ст. 111-9 ГПК

України, отже, Вищий господарський суд України за результата­ми розгляду касаційної скарги має право:

  1. залишити рішення першої інстанції або постанову апеля­ційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції приймає постанову такого змісту в разі, якщо дійде ви­сновку про правильне застосування норм матеріального і процесу­ального права господарським судом, який прийняв оскаржуване рішення (ухвалу, постанову), за результатами перевірки юридич­ної оцінки обставин справи та повноти їх установлення;

  2. скасувати рішення першої інстанції або постанову апеля­ційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення. Згідно зі ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни судового акта касаційною інстанцією є порушення або непра­вильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Як зазначено в п. 10 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/367 «Про деякі питан­ня практики застосування розділу XII-1 ГПК України», скасуван­ня судового акта, що оскаржується з прийняттям нового рішення, відбувається у випадку, якщо за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування в цій справі, з’ясовані судом пер­шої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допу­щено помилки в юридичній оцінці таких фактів — при застосуван­ні норм матеріального права, у зв’язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам.

Можливі такі порушення при застосуванні норм матеріального права1:

а) суд не застосував закон, який підлягає застосуванню. Це має місце, якщо суд не зазначає в рішенні норму матеріального права, яка підлягає застосуванню в цій справі й вирішує справу всупереч нормам чинного законодавства, в тому числі застосовує скасова­ний закон або підзаконний акт, який суперечить чинному закону, або норми міжнародного договору, який не ратифіковано в поряд­ку, передбаченому законом;

б) суд застосував закон, який не підлягає застосуванню. Засто­сування неналежного закону полягає в тому, що суд при розгляді справи керується не тією нормою, яка регулює спірні відносини. Таке порушення зумовлюється, як правило, неправильною квалі­фікацією відносин сторін;

в) суд неправильно витлумачив закон. У цій ситуації застосо­вується закон, який підлягає застосуванню, але його зміст чи сут­ність розуміються неправильно, внаслідок чого в рішенні суд дохо­дить неправильного висновку про права та обов’язки сторін. Таке порушення може бути, зокрема, допущене при розширювальному або обмежувальному тлумаченні судом норм матеріального права;

  1. Скасувати рішення першої інстанції або постанову апеля­ційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Це відбувається у випадку, коли має місце порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактич­них обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які уне­можливили встановлення фактичних обставин, що мають значен­ня для правильного вирішення справи, допущені тільки цим су­дом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Слід зауважити, що до прийняття Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453-УІ при скасуванні судових актів із такої підстави справа передавалася на розгляд до суду першої інстанції у всіх випадках.

При цьому оскаржуване рішення в будь-якому випадку скасо­вується з передачею справи на новий розгляд до суду першої ін­станції в разі таких значущих процесуальних порушень, що були допущені при розгляді справи, прямо зазначених у ч. 2 ст. 111-10 ГПК України:

  • справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів;

  • справу розглянуто судом за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду;

  • господарський суд прийняв рішення або постанову, що сто­сується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в спра­ві (Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/367 «Про деякі питання практики за­стосування розділу ХІІ-1 ГПК України» називає це безумовною підставою для скасування);

  • рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові;

  • рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

  • рішення прийнято господарським судом із порушенням пра­вил предметної або територіальної підсудності;

  • рішення прийнято господарським судом із порушенням пра­вил виключної підсудності.

Рішення може бути скасоване і в інших випадках порушення або неправильного застосування норм процесуального права. Про­те відповідне питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку на підставі матеріалів справи: скасування судового рі­шення має бути наслідком істотного порушення процесуальних прав сторін спору або інших учасників судового процесу, що потяг­ло за собою неповне з’ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Як уже зазначалося, суд касаційної інстанції не може вчиняти процесуальні дії, пов’язані зі встановленням обставин справи та їх доказуванням. Переважна більшість дослідників зауважує, що касаційна інстанція не може повною мірою перевірити правиль­ність судових актів, оскільки її повноваження обмежені лише пе­ревіркою законності рішення, а не його обґрунтованості1. Утім, це не означає, що Вищий господарський суд України жодним чином не реагує на виявлені ним порушення, вчинені судами нижчих інстанцій при з’ясуванні обставин, які мають значення для пра­вильного вирішення спору: за наявності таких порушень рішення скасовується з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи вважаються з’ясованими неповно, якщо в оскаржуваному судовому рішенні не всебічно й не повною мірою відображено обставини, які мають значення для конкретної справи, висновки суду про встановлені обставини не є вичерпними і не підтверджуються належними і допустимими доказами, дослі­дженими в судовому засіданні, та/або якщо господарський суд з огляду на приписи норм матеріального права мав дослідити, але не дослідив ті чи інші докази (п. 10 Роз’яснення Президії Вищого гос­подарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/367 «Про деякі питання практики застосування розділу XII-1ГПК України »).

Згідно зі ст. 111-12 ГПК України, скасовуючи рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України може надавати суду першої інстанції вказівки, що є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Як зауважує А.Й. Осетинський, це положення процесу­ального закону спрямоване не те, щоб позиція касаційної інстан­ції щодо відповідного застосування норм матеріального чи проце­суального права мала реальну юридичну силу2.

У п. 10 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду Укра­їни від 28 березня 2002 р. № 04-5/367 «Про деякі питання практи­ки застосування розділу ХІІ-1 ГПК України» наголошує на тому, що такі вказівки мають бути максимально конкретними й стосу­ватися виключно вчинення господарським судом нижчої інстанції певних процесуальних дій та/або встановлення обставин, що вхо­дять до предмета доказування у справі і не були з’ясовані в рішенні або постанові господарського суду, що скасовується. Стаття 111-12 ГПК України прямо забороняє вказівки про достовірність чи недо- стовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути за­стосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Також справа передається на розгляд суду першої інстанції у випадках скасування касаційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про бан­крутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припи­нення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або про залишення без розгляду заяви у провадженні у справі про банкрутство, а до суду апеляційної інстанції — після скасування відповідних ухвал апеляційного суду (про повернення апеляційної скарги, зупинення провадження у справі й ін.);

  1. скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляцій­ної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково за наявності підстав для припинення провадження, або залишення позову без розгляду, передбачених ст.ст.80, 81 ГПК України;

  2. змінити рішення першої інстанції або постанову апеляцій­ної інстанції, що може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір державного мита, що підля­гає стягненню тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рі­шенні чи постанові головного висновку місцевого господарського суду щодо прав і обов’язків сторін у спірних правовідносинах1;

  3. залишити в силі одне з раніше прийнятих рішень або поста­нов. Вищий господарський суд України використовує це повно­важення в разі, якщо, наприклад, місцевий господарський суд зі­брав всі необхідні докази, встановив обставини у справі, надав їм належну юридичну оцінку і правильно застосував норми матері­ального і процесуального права, натомість апеляційний господар­ський суд скасував це рішення і прийняв постанову з порушення­ми закону. У цій ситуації суд касаційної інстанції залишає в силі рішення суду першої інстанції і скасовує постанову суду апеляцій­ної інстанції.

Постанова касаційної інстанції. За наслідками розгляду каса­ційної скарги суд касаційної інстанції приймає постанову, яка є різновидом судового акта.

Згідно зі ст.111-11 ГПК України в постанові Вищого господар­ського суду України мають бути зазначені:

  1. найменування касаційної інстанції, склад суду, номер спра­ви і дата прийняття постанови;

  2. найменування сторін і найменування особи, яка подала каса­ційну скаргу;

  3. найменування місцевого господарського суду або апеляцій­ного господарського суду, рішення, постанова якого оскаржуєть­ся, номер справи, дата прийняття рішення, постанови, прізвище судді (суддів);

  4. стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду;

  5. підстави, з яких оскаржено рішення, постанову;

  6. доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу;

  7. мотиви, за якими касаційна інстанція не застосовує закони й інші нормативні правові акти, на котрі посилалися сторони, а також закони й інші нормативно-правові акти, якими керувався суд, приймаючи рішення;

  8. у разі скасування або зміни рішення, постанови, — мотиви, за якими касаційна інстанція не погодилася з висновками суду першої або апеляційної інстанції;

  9. висновки за результатами розгляду касаційної скарги;

  10. дії, що їх повинні виконати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення, постанови і передачі справи на новий розгляд;

  11. новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Прийнята постанова оголошується головуючим у судовому за­сіданні після закінчення розгляду справи. Так само, як і інші гос­подарські суди, суд касаційної інстанції може за згодою сторін ого­лосити тільки вступну та резолютивну частини постанови, про що зазначається в протоколі судового засідання відповідно до ст. 85 ГПК України. У такому разі повна постанова складається і підпи­сується протягом п’яти днів із дня оголошення її вступної та резо­лютивної частин.

Постанова касаційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття й у триденний строк із цього моменту надсилається сто­ронам у справі.